ОДНЕ З НАЙСВІТЛІШИХ МІСЦЬ НА ЗЕМНІЙ КУЛІ. Ставропігійна Різдва Пресвятої Богородиці Глинська чоловіча пустинь

У першій половині XVI ст. у цих місцях був дрімучий ліс, на деревах якого бджолярі ставили борті (вулики); одного разу вдень бортники побачили на сосні сяючу ікону Божої Матері. Помолившись і повернувшись додому, вони розповіли про чудо рідним та сусідам.  

ЗАСНУВАННЯ
Відтоді багато мирян та ченців приходили сюди для молитов, пили воду із джерела, що било з-під кореня завітної сосни. На деякий час тут оселився чернець-пустельник, спорудив каплицю. Коли вона була готова, в ній помістили ікону, зняту з дерева за вказівкою настоятеля одного із сусідніх монастирів. Уранці наступного дня чудотворний образ знову стояв на сосні. Настоятель велів звершити повторне перенесення ікони, проте і третього дня святиня явилася на колишньому місці. Не подумавши про те, що нові чудеса вказують на передчасність перенесення ікони, настоятель розпорядився зрубати сосну і ще раз поставити образ у каплиці. Того ж дня настоятеля уразила хвороба, від якої він невдовзі помер. Після цих подій джерело вичерпалося, а за 2 км на захід відкрилося нове. Після поширення звісток про зцілення, явлені через ікону Божої Матері в «бортному угідді», сюди прийшли нові ченці, яких приваблювала благодать святині та відокремленість лісу. Наприкінці XVI ст. мирянин Фома Милонов із товаришами поставив тут дерев’яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Будівництво монастиря старовинні акти пустині приписують братії Путивльської Молченської обителі.
ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ

Перша документальна згадка про Глинську пустинь — як «бортне угіддя Пресвятої Богородиці Глинської» — належить до 1648 р. (того року угіддя було приписано до Путивльського Молченського монастиря, якому пустинь формально підпорядковувалася — з перервами — до 1764 р.). Назву «Глинська» історіографи обителі пов’язували з видобутком в околицях глини або тимчасовою належністю цих земель князям Глинським (обидві причини гіпотетичні).

До багатьох чудес, які прославили Глинський образ Божої Матері, належить позбавлення у 1848 р. м. Глухова від епідемії холери: в пам’ять цієї події з 1857 р. відбувався щорічний хресний хід із пустині до Глухова (з перенесенням самої чудотворної святині). У наші дні традицію відновлено: хресний хід відбувається 1 вересня.

Впродовж століть Глинська пустинь являла світові зразок істинного чернецтва: її братія жила за строгим статутом, дотримувалася традиції духовного керівництва новоначальних ченців досвідченими старцями, подавав зовнішньому стражденному світу щедру милостиню, самовіддану пастирську опіку, просвітницьку діяльність. Високі подвиги й духовні дарування глинських ченців зробили обитель широко відомою. Її подвижників називали «окрасою чернецтва». Преподобний Макарій (Глухарьов), який подвизався у Глинській пустині напередодні свого місіонерського служіння на Алтаї (1825–1829), писав про неї: «Це школа Христова, це одне з найсвітліших місць на земній кулі, в яку щоб увійти, слід умалитися до Христового дитинства». «Дякувати Господу: чернецтво живе ще на православній Русі», — вторить отцю Макарію відгук про Глинську пустинь святителя Феофана Затворника.

Статут пустині повністю або частково запозичили не менше 14 руських монастирів. Своїм життям Глинські старці впливали на все суспільство. До них ішли численні паломники з усіх кінців Російської імперії (а пізніше — СРСР). Багатьох вихованців пустині за висоту їхнього духовного життя було обрано на начальницькі посади в інші монастирі — для затвердження там істинно чернечого життя. Із середовища глинських ченців вийшли також відомі місіонери.
Старці святого життя, що мали дари Святого Духа, жили в обителі вже наприкінці XVIII ст. Початок особливого піднесення і розквіту духов­ного життя в пустині пов’язано з настоятельством ігумена Філарета († 1841), який ввів тут строгий спільножительний статут за чиноположенням Афона. Як великого подвижника отця Філарета знала вся Російська імперія, шанували ієрархи. Під його керівництво у Глинську пустинь багато старців (зокрема, преподобний Серафим Саровський) направляли тих, хто прагнув чернецтва. Переходили в пустинь і досвідчені подвижники. Велике було духовне єднання Глинської пустині з Оптиною. Старці обох обителей вступали в духовно-молитовне спілкування, відвідували одне одного, листувалися, мали спільних духовних чад. Серед глинських подвижників широко відомі преподобний Василій (Кішкін, † 1831), преподобний Іліодор (Голованицький, † 1879), преподобний сповідник Андроник (Лукаш, † 1974), святитель Серафим (Мажуга, † 1985).

Перетворення отця Філарета поклали початок систематичній благодійності монастиря, яка стала тут непорушним законом. Обитель мала кілька гостиниць і лікарню, Будинок працьовитості для навчання ремеслам та грамоті селянських дітей-сиріт, щедро жертвувала на потреби народної освіти. З 1891 р. монастир видавав духовно-моральну літературу, 1908 р. відкрив місіонерський гурток в ім’я святoгo апocтoлa Іоанна Богослова для протидії сектантству.

1922 р. пустинь було закрито, 1942 р. — відроджено. Її духовні традиції відновилися: «ядро» братії становили ченці, що жили тут до 1922 р.; старці виховували нове покоління подвижників. Попри надмірні нестатки воєнного й після­воєнного часу, братія пустині надавала матеріальну допомогу прочанам, сім’ям загиблих воїнів та дітям-сиротам. 1961 р. сталося друге закриття монастиря, про яке його старці сказали: «В обитель не всі люди могли приїхати через неміч, далеку відстань, брак грошей. Богу завгодно було, щоб ми роз’їхалися по всій країні, щоб глинські ченці були для всіх маяками духовного життя». 1994 р. пустинь знову відродилася. 12 вересня 1996 р. Свящeнний Синод УПЦ схвалив надання обителі ставропігії Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України.

Зважаючи на особливе значення Глинської пустині в історії православного чернецтва, їй присвячено багато літератури. Видатне місце в історіографії монастиря належить фундаментальним працям глинського старця схиархімандрита Іоанна (Маслова) († 1991) «Глинська пустинь» (1994) і «Глинський Патерик» (1997), де систематизовані дані з тисяч різних джерел (зокрема, документів відновленого отцем Іоанном архіву обителі). Всі напрями життєдіяльності Глинської пустині описані та проілюстровані автором з академічною повнотою. Обраний отцем Іоанном літературний стиль надихає читача на подвиг боротьби з гріхом і переконує в достовірності досвіду, про який свідчить книга.

АРХІТЕКТУРА

На час закриття в 1922 р. обитель мала близько 30-ти будівель, включаючи такі храми: на честь Різдва Пресвятої Богородиці із дзвіницею (кінець XVIII ст., з пізніми перебудовами), Іверської ікони Божої Матері над Святими вратами (1826–1831), теплий Успенський (1843–1848), лікарняний Хрестовоздвиженський (1896 р., у корпусі 1874–1877 рр.). До 1927 р. усі храми, крім Хрестовоздвиженського, були знищені; до 1942 р. від колишньої забудови залишилося шість будівель, із них після Великої Вітчизняної війни до 1961 р. відродженому монастирю належали тільки будівля лікарні і архієрейський корпус. До 1994 р. залишилося кілька корпусів, перебудованих для потреб розташованого на території обителі інтернату.

До 1997 р. в одному з корпусів було обладнано тимчасовий храм. У 1997–1999 рр. на місці явлення Глинської ікони Божої Матері споруджено кам’яну каплицю на честь святих правeдниx Іоакима та Анни. У 1997–2001 рр. на місці зруйнoваної Успенської церкви побудовано кам’яний Миколаївський храм; 1999 р. замість утраченого храму на честь Іверської ікони Божої Матері споруджено новий однойменний (обидві споруди відрізняються від поперед­ніх). 2002 р. облаштовано Преображенський колодязь із кам’яним чотиристовпним навісом-каплицею над ним, розчищено і відновлено колодязь на честь Різдва Пресвятої Богородиці (з ініціативи мирянина Сергія Петровича Самоброда, який, перебуваючи в реанімації після ДТП, мав видіння про те, що після зцілення повинен буде подбати про цей колодязь). З 2006 р. споруджується настоятельський корпус із Хрестовоздвиженським храмом.

ПОДВІР’Я

2001 р. на місці зруйнованого храму на честь Преображення Господнього у м. Ямпіль Сумської області споруджено новий, при якому того ж року засновано подвір’я; 2002 р. подвір’ю для облаштування келій передано будівлю колишнього військкомату.

У 2006–2008 рр. на колишньому заїжджому дворі пустині в м. Глухові проведено відновлювальні роботи, засновано подвір’я, у 2008 р. відкрито Духовно-просвітницький центр з недільними школами для дітей і дорослих, виїзною школою для дітей інтернату в с. Шалигине, багатьма творчими секціями; у 2009 р. як один з напрямів роботи центру відкрився підлітковий клуб.

СВЯТИНІ ОБИТЕЛІ
1999 р. у дар монастирю передано старовинну точну копію чудотворної Глинської ікони Божої Матері (1846), а 2006 р. в обитель повернено іншу її шановану святиню — старовинний образ Нерукотворного Спаса (з 1961 р. ченці берегли його за межами пустині). У 1990-х рр. у монастирі знайдено мощі преподобного Серафима (Амеліна). 
У 2006 р. знайдено мощі преподобних Філарета (Данилевського) і Феодота (Левченка); 2007 р. знайдено мощі преподобного Архипа (Шестакова); до часу прославлення Собору святих Глинських (2008) знайдено також мощі преподобного Макарія (Шарова); 2009 р. на Михайлівському кладовищі Сухумі знайдено й перенесено у  Глинську пустинь мощі преподобного Серафима (Романцова). У 2005–2007 рр. виявлено також могили преподобних Іліодора (Голованицького), Інокентія (Степанова), Іоанникія (Гомолка).
СОБОР ГЛИНСЬКИХ СВЯТИХ
8 травня 2008 р. Священний Синод УПЦ ухвалив рішення про канонізацію 13‑ти подвижників Глинської пустині: преподобного Філарета (Данилевського), ігумена († 1841); преподобного Василія (Кішкіна), ієросхимонаха († 1831); преподобного Феодота (Левченка), ченця († 1859); преподобного Макарія (Шарова), ієросхимонаха († 1864); преподобного Мартирія (Кириченка), ченця († 1865); преподобного Євфимія (Любимченка), схимонаха († 1866); преподобного Досифея (Колченкова), ченця († 1874); преподобного Іліодора (Голованицького), схиархімандрита († 1879); преподобного Інокентія (Степанова), архімандрита († 1888); преподобного Луки (Швеця), схимонаха († 1894); преподобного Архипа (Шестакова), схимонаха († 1896); преподобного Іоанникія (Гомолка), схиархімандрита († поч. XX ст.); преподобного Серафима (Амеліна), схиархімандрита († 1958). 
16 серпня 2008 р. в обителі відбулося урочисте прославлення Собору Глинських святих (загальну пам’ять їм визначено святкувати 22 вересня за н. ст.). 25 березня 2009 р. Священний Синод УПЦ благословив включити до Собору Глинських святих імена: преподобного Серафима (Мажуги), схимитрополита († 1985); преподобного Серафима (Романцова), схиархімандрита († 1976); преподобного Андроника (Лукаша), схиархімандрита († 1974). У XVIII–XX ст. у пустині просяяло і багато інших подвижників, деякі з них ще не прославлені в лику святих, а деякі канонізовані за місцем своїх поперед­ніх чи подальших подвигів.
 
Владислав Дятлов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.