Обитель Святої Трійці

Неподалік від Прилук, на острові, що його омиває річка Удай, стоїть Густинський Троїцький монастир. У давнину весь острів був укритий густим лісом, звідси й пішло найменування «Густинь». Від назви острова й монастир став називатися Густинським. А Троїцьким він почав іменуватися тому, що головний престол соборної монастирської церкви освячено на честь Святої Трійці.

Засновник Густинського монастиря ієросхимонах Іоасаф близько 1600 р. прийшов у Київ зі Святої Гори Афон й оселився у Києво-Печерській Лаврі. Маючи намір заснувати монастир, старець, отримавши благословення у настоятеля, узяв із собою двох ченців і пішов на Задніпров’я. Знайшовши місце, придатне для усамітненого чернечого життя, отець Іоасаф з учнями оселився на острові на р. Удай. Спершу подвижники збудували келії, а в 1614 р. звели невелику дерев’яну церкву на честь Пресвятої Живоначальної Трійці. На той час довкола старця Іоасафа вже зібралася численна братія й побажала обрати його своїм настоятелем.
Коли ієросхимонаха Іоасафа почали полишати сили, він звернувся до відомого своїм благочестям начальника Антонієвих печер Києво-Печерської Лаври священноінока Ісайї (Копинського), аби той став його помічником. З благословення лаврського архімандрита Єлисея (Плетенецького) отець Ісайя приїхав у Густинь. Передусім він попросив право на володіння Густинню у князів Вишневецьких, у власності яких перебував острів. У 1615 р. князь Михайло Корибут-Вишневецький дав монастирю грамоту на володіння островом і околицями з прилеглими до них орними землями, сіножатями, лісами, ставками та іншими угіддями. Згодом отець Ісайя побудував кілька нових будівель і трапезний теплий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці з приділом на честь Різдва Богородиці.
Не раз за свою історію Густинський монастир зазнавав суворих випробувань: так, у 1625, 1636 і 1671 рр. пожежами було знищено майже всі монастирські будівлі. Але з Божою допомогою монастир щоразу відбудовувався.
У 1674 р. гетьман Іван Самойлович своїм коштом побудував для обителі нову кам’яну п’ятибанну церкву. 1675 р., у День Святого Духа, храм було освячено на честь Святої Живоначальної Трійці. У цій церкві в день її освячення архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) рукоположив во ієромонаха ієродиякона Димитрія (Туптала) (який на той час перебував у Густинській обителі) — майбутнього митрополита Ростовського, світоча Руської Церкви, причисленого згодом до лику святих.
Наслідуючи приклад князів Вишневецьких, багато знатних і вельможних людей жертвували на монастир свої кошти, гетьмани й багаті поміщики дарували обителі свої маєтки, хутори та села, віддаючи їх монастирю у довічне користування. Крім того, монастир сам мав можливість купувати угіддя. Він володів землями у трьох повітах Чернігівської губернії: Прилуцькому, Роменському і Путивльському. Усього монастирю належало понад три тисячі десятин землі й більше трьох тисяч селян. Наприкінці ХVIII ст. Густинський монастир вважався одним із найбагатших у Малоросії, а серед простого народу його називали «другою Лаврою».
За часів правління імператриці Катерини II багато монастирів було закрито. Лиха доля спіткала й Густинську обитель, яку скасували у 1793 р. П’ятдесят років потому, 18 грудня 1843 р., клопотанням і турботами архієпископа Полтавського Гедеона у Густинському монастирі знову зажевріла лампадка чернечої молитви.
З приходом більшовиків після жовтневого перевороту 1917 р. Густинський монастир було розорено, а 1924 р. його взагалі закрили. На цей раз — безбожна влада. На його території облаштували дитячу виховно-трудову колонію. Учні колонії по‑варварськи знищували фрески у храмах, грабували сімейні склепи, розкопували могили; кістки були розкидані по всій території колишнього монастиря. Частину церковного майна було передано у Прилуцький краєзнавчий музей. На початку 40‑х рр. у стінах колишньої обителі відкрили психоневрологічний диспансер, який проіснував до 1991 р. У роки Великої Вітчизняної війни Прилуки та його околиці були окуповані німецькою армією. У цей час черниці закритого в радянський час Ладинського Свято-Покровського монастиря, що під Прилуками, звернулися в Прилуцький старостат з проханням передати їм Густинський монастир. Німецька влада дала дозвіл, і  в травні 1943 р. монастир відкрили, уже як жіночий.
1959 р., у період хрущовської «відлиги», коли розпочалася чергова хвиля гонінь на Церкву, монастир знову закрили. І тільки після 30 років запустіння, 17 грудня 1993 р., у день пам’яті святої великомучениці Варвари, у Воскресенському храмі обителі було освячено престол і звершено першу Божественну літургію. Так почалося четверте відродження монастиря.
Подібно до своїх попередників — засновників і відбудовників Густині — ігумені Вірі (Таран) із сестрами довелося піднімати з руїн спустошену обитель. У 1994 р. Воскресенську церкву відштукатурили, побілили, відремонтували фундамент і встановили покритий оцинкованим залізом купол. Упродовж 1995—1997 рр. відновили куполи й реставрували стіни Троїцького собору. 16 червня 1997  р., у День Святого Духа, — храмового свята обителі — митрополит Чернігівський і Ніжинський Антоній освятив Троїцький собор і звершив у ньому першу Божественну літургію. У 1998 р. відновили куполи на Петропавлівській церкві та дзвіниці, а в наступному році — відремонтували Миколаївську церкву-дзвіницю і частково — огорожу монастиря. На дзвіниці встановили дзвони, звуки яких було чути по всій околиці. Відремонтували і навели порядок у житлових корпусах. З благословення ігумені монастиря у 2000 р. було написано нову велику ікону Густинської Божої Матері.

19 червня 2000 р. Густинський монастир святкував значну подію у своєму житті — 400‑ліття від дня заснування. На урочистості з цієї нагоди прибув Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир.

Підготувала
монахиня Євтропія (Бобровнікова)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.