Обитель над Сулою. Історія Мгарського монастиря

Мгарський монастир, розташований на мальовничому узвишші за два кілометри від нинішнього районного центру Лубни, що на Полтавщині, свого часу відвідали практично всі гетьмани України. Саме вони жертвували значні кошти на його утримання. А населяли монастир тоді переважно запорозькі козаки, які прийняли чернечий сан.

Монастир на березі Сули
Територія полтавського краю, де розташовується Мгарський монастир, уже з 1054 р. входила до складу новоствореної Переяславської кафедри Київської митрополії, і на полтавських землях існував не один монастир (конкретні відомості про них датуються XV ст.). Однак розквіт будівництва монастирів на полтавській землі припадає на кінець XVI – початок XVII ст. Саме тоді, понад 390 років тому, було засновано і Мгарський Спасо-Преображенський чоловічий монастир.

Ісайя (Копинський) — засновник монастиря
Неподалік від старовинного міста Лубни, на крутому березі річки Сули є святе місце — Спасо-Преображенський монастир. Заснований у 1619 р. (за деякими даними, раніше на цьому місці стояв невеликий пустинний скит) стараннями захисника Православ’я Ісайї (Копинського), митрополита Київського, видатного церковного діяча, вихідця з української православної шляхти. Здобувши блискучу освіту в навчальних закладах князів Острозьких, Копинський в юні роки був пострижений у ченці в Києво-Печерській Лаврі. Чотирнадцять років він подвизався в Антонієвих печерах, після чого став ігуменом Густинського монастиря, очолював Київське Богоявленське братство, брав діяльну участь у створенні Києво-Могилянської колегії в 1632 р. Це була перша вища школа в Україні і визначний культурно-просвітницький центр, створений шляхом об’єднання Братської та Лаврської шкіл. Ісайя (Копинський) обіймав єпископську кафедру в Перемишлі, Смоленську, Чернігові. У 1631 р. був обраний Київським митрополитом, а в 1632 р. засланий. Після звільнення продовжував антикатолицьку і антиуніатську діяльність.
Ігуменом (з 1737 р.), а потім і архімандритом (з 1744 р.) монастиря був Іоасаф (Горленко), майбутній єпископ Бєлгородський, мощі якого нині перебувають у кафедральному соборі м. Бєлгорода.

Захисниця Православ’я
Княгиня Р. Могилянська-Вишневецька, яка володіла величезними маєтками по обох берегах Дніпра, видала Ісайї (Копинському) грамоту на заснування православного монастиря у Мгарському лісі.
(Забігаючи наперед, скажемо, що він потім завідував й іншими парафіяльними православними церквами у володіннях Вишневецьких.)
Княгиня, яка виросла у православній родині, була двоюрідною сестрою митрополита Петра (Могили) і все життя свято зберігала батьківський заповіт: «той, хто утверджує і прикрашає Церкву, утверджує і прикрашає свою душу». У народі казали, що місце для спорудження монастиря княгині підказали Ангели, що явилися їй уві сні. Тут відчувався спокій і благодать усамітнення.
Вишневецькі сприяли укріпленню Православ’я у своїх володіннях. Княгиня, яка рано відійшла до Господа, на смертному одрі просила своїх рідних дати обіцянку дотримуватися православної віри.
У подальшому вони не наважувалися чинити утиски щодо Православної Церкви на Лубенщині й надавали деякі привілеї монастирю.

Сторінки минулого
Спочатку більшість споруд монастиря будували з дерева і лише у другій половині XVII ст. на Лівобережжі України були створені великі архітектурні ансамблі. У цих будівлях в яскравій формі проявилися характерні риси архітектури того часу. Мгарський монастир став взірцевим у цьому розумінні. До складу монастирського комплексу, обнесеного кам’яною огорожею, входили побудовані у різні часи Преображенський собор, келії, будинок ігумена, гостиниця. Їх доповнили Благовіщенська церква і дзвіниця над в’їзною брамою.
Монастир посідає чільне місце в історії та духовній культурі України. Ігумен Ісайя (Копинський) створив тут братство, яке активно протистояло окатоличенню лівобережних українців. За століття свого існування обитель бачила багатьох видатних людей різних епох. Так, 1663 р. у Мгарі під ім’ям ченця Гедеона перебував син Б. Хмельницького — Юрій, майбутній гетьман України. У 1781–1786 рр. ігуменом монастиря був Мелхіседек (Значко-Яворський), ідейний натхненник Коліївщини. Відвідували монастир Петро І, Іван Мазепа, визначні діячі Православної Церкви.
Мгарський монастир мав великий вплив на духовне становлення преподобного Паїсія Києво-Печерського (уродженця м. Лубни), настоятеля Святогірської Успенської пустині архімандрита Германа, Oптинського ігумена Феодосія (Попова) та багатьох інших. Обитель відвідували знамениті письменники О. С. Пушкін і Т. Г. Шевченко, який побував у цих місцях і згадував про них у повісті «Близнюки».
На території обителі знайшли свій вічний спочинок Константинопольський патріарх Серафим (Анін) (1799), Київський митрополит Іосиф (Нелюбович-Тукальський) (1676), архієпископ Тобольський Амвросій (Келембет) (1826), єпископ Полтавський, а потім і Псковський Мефодій (Піснячевський). Багато хто з відвідувачів монастиря ставали його титарями, серед них і гетьман І. Самойлович.
Чудотворець святитель Афанасій
25 лютого 1654 р. в обитель прибув Константинопольський патріарх Афанасій, який неодноразово зупинявся тут дорогою з Москви. Його урочисто й гостинно зустріли ігумен і братія. Коли ігумен Петронік підійшов до нього під благословення, патріарх зізнався: «Воліє душа моя у цьому монастирі грішне тіло моє поховати». Його пророцтво збулося.
Ім’я Лубенського чудотворця святителя Афанасія, Вселенського патріарха (1597–1654), добре відоме у православному світі. Народився на о. Кріт у благочестивій грецькій родині. Незважаючи на знатне походження, він обрав тернистий шлях Христовий. Святість його діянь приваблювала багатьох християн, які бажали бачити справжнього проповідника Православної віри. Афанасію довелося побувати в багатьох краях, здійснити паломництво до святих місць. Останні дні життя йому судилося провести у Мгарі. Повертаючись зі стомлюючої поїздки, чудотворець захворів і зупинився у Преображенському монастирі, де й помер 5 квітня 1654 р.
Відчуваючи наближення смерті, святитель Афанасій склав духовний заповіт, у якому розподілив частину дарованої йому милостині по різних церквах і монастирях, грецьких, молдавських і румунським, залишивши певну частину Мгарській обителі, як знак своєї вдячності за її гостинність. Згідно із заповітом був похований за грецьким звичаєм східних патріархів у сидячому положенні у склепі Преображенського собору монастиря. Його одягли у священні одежі, в руку вклали посох і посадили в крісло. А на гробниці зробили такий напис: «Сину! Якщо ти шанобливий, не проходь повз отця без поклону: він був чуйним, співчутливим до людського горя пастирем апостольського трону, і після смерті своєї молиться за паству свою перед Пастирем пастирів Христом».
Таке незвичайне для Русі поховання стало приводом назвати чудотворця «Афанасієм Сидячим». Багато років потому митрополит Паїсій, відвідавши монастир, попросив показати гробницю святителя і коли її відкрили, мощі Афанасія виявилися нетлінними. У 1662 р. цей святитель був прославлений у сонмі святих. Святкування йому було встановлено 2 травня (15 травня за н. ст.), у день пам’яті тезоіменитого святителя. Від мощей святого патріарха Афанасія були явлені численні чудеса та зцілення.
Слава про чудодійну силу Афанасія Сидячого поширилася далеко за межами Лубенщини. Тисячі людей йшли у Мгарський монастир з вірою і надією. За свідченням українського історика Яворницького, дружина знаменитого отамана Запорозької Січі Івана Сірка, яка часто хворіла й довго шукала зцілення в Києво-Печерській Лаврі, отримала його у Мгарі від святителя Афанасія. З інших джерел відомо, що в травні 1813 р. у монастир з Москви прибула княгиня Волконська. Важкохвору поклали на килимі в церкві біля мощей святителя, де вона слухала Літургію та молебень, а потім її віднесли у гостиницю. Почувши благовіст до вечірні, стражденна, на подив усіх богомольців, підвелася, самостійно прийшла у храм і стала здоровою. Мешканка Харкова Марія кілька років страждала сліпотою. У супроводі рідних вона приїхала в обитель угодника Божого Афанасія і там, у квітні 1844 р., вклонившись мощам святого під час Херувимської пісні, прозріла на одне око… Ікона Лубенського чудотворця, його мощі й донині є цілющою святинею краю.
Літопис монастиря
У XVII–XVIII ст. було створено літопис Мгарського монастиря, що містить цінні відомості з його історії. Його писали ченці монастиря, а також світські особи. Рукописи зберігаються в наукових бібліотеках країни (у Харкові та Києві).
Крім того, монастир мав різні документи, що стосуються подій, які відбувалися в ньому у 1668–1775 рр. Частково його історію (період 1728–1775 рр.) написав полковий писар Лубенської канцелярії Г. Галич. Тут також міститься цікава інформація про спорудження храмів обителі, складена істориком О. Лазаревським. Монастир постраждав від спустошливих пожеж 1726 і 1785 рр., але щоразу з Божою допомогою відроджувався знову.

Архітектурний ансамбль обителі
А тепер звернімо увагу на ті храми й об’єкти, які нині є власністю монастиря і розташовані на його території. Головною спорудою обителі є величний Спасо-Преображенський собор. Спочатку на цьому місці була дерев’яна церква (1628), розібрана в 1684 р. З ініціативи гетьмана І. Самойловича було закладено кам’яний храм (прямокутний, з вежами, тринефний, шестистовпний), освячений 1692 р. Він побудований за зразком собору Троїце-Іллінського монастиря в Чернігові за проектом архітектора І. Баптиста спільно з інженером М. Томашевським. Завершив будівництво майстер А. Пирятинський. У 1728 р. тут обвалилися склепи, потім у 1736 р. в соборі сталася пожежа, після чого його було відремонтовано.
Під час відновлення, в середині XVIII ст., собор отримав п’ятибанне завершення, а його фасад та інтер’єр були прикрашені ліпними барельєфами. У 1762–1765 рр. майстер С. Шаламов виготовив багатоярусний різьблений іконостас. У розписі монастирських храмів брав участь відомий живописець І. Максимович, уродженець Пирятина (1679–1745). Він автор настінних розписів у Золотоніському та Переяславському монастирях, Свято-Успенському соборі Києво-Печерської Лаври (не збереглися).
Будівництво дзвіниці у стилі бароко почалося в 1785 р. (завершено у 1837–1844 рр.). Вона кам’яна, триярусна. Перший ярус квадратний у плані, із заокругленими краями, прикрашений чотирьохколонними портиками доричного ордера. Другий і третій — з арковими прорізами і подвійними колонами іонічного і коринфського ордера. Дзвіниця увінчана напівсферичним куполом. До речі, вона була споруджена на тому місці, де любив молитися святитель Афанасій. Під час громадянської війни дзвони було знято й переплавлено.
У 1786 р. зведено будинок ігумена, перебудований у XIX ст. Він виконаний з каменю, двоповерховий, у стилі класицизму. Наприкінці XIX ст. у монастирі було споруджено Благовіщенську церкву в псевдовізантійському стилі: кам’яну, хрестоподібну у плані, увінчану шатром на восьмигранному барабані. В інтер’єрі збереглися залишки олійного живопису. До монастиря був приписаний скит, в якому в 1889–1891 рр. замість каплиці побудовано кам’яну однобанну Афанасієвську церкву, обнесену стіною.

Загибель синів Христової Церкви
XX ст. прийшло у Мгар рядом жорстоких кровопролить. Знавіснілі ентузіасти «великої революції», увірвавшись у монастир, вчинили звірячий акт насилля. Архіви свідчать про те, що братія Мгарського монастиря не раз піддавалася гонінням і утискам.
У серпні 1919 р. Лубни багаторазово переходили з рук у руки. Коли владу захопили червоні, вони взяли під охорону міст через Сулу. Ченці допомогли денікінцям переправитися через річку біля монастиря, і ті несподівано увірвалися в місто. Наступного дня знову увійшли червоноармійці. Увечері, коли в монастирі йшла підготовка до богослужіння, сюди прибули більшовики. Вони заарештували ігумена Амвросія і 17 ченців, під конвоєм відправивши їх до Лубен і прихопивши з собою пару волів, завантажених десятками пудів зерна. Наступного дня всіх повели етапом на залізничну станцію. Вже в сутінках по дорозі їх наздогнав загін особливого призначення. До настоятеля підійшов командир і з криком «Досить тобі обманювати нас!» вистрілив у нього впритул. Потім озвірілі «будівники нового життя» розстріляли решту ченців.
Про це розповів ієродиякон Ісакій, який дивом залишився живим. Після пострілів він упав, але в темряві не помітили, що він живий. Тіла розстріляних ченців були принесені в монастир і поховані на монастирському кладовищі біля скиту. На місці поховання мучеників, за вівтарем скитської церкви, встановлено хрест.

Столичні грабіжники
У 1922 р. в Лубнах місцева влада взялася за вилучення церковних цінностей. Усе відбувалося відносно спокійно. Але ось із Харкова (столиця України від 1919 до 1934 р.) у монастир прибув уповноважений комісар з групою підтримки, щоб вилучити раку Афанасія Сидячого. Річ у тім, що ця дорогоцінна реліквія була виготовлена з чистого срібла, а вага її становила 4 пуди і 10 фунтів. Населення м. Лубни та прилеглих районів поспішило прийти на допомогу, щоб захистити раку від злочинного розкрадання. Люди оточили храм і перегородили шлях грабіжникам до мощей святого. Безперервно йшла служба, а народ усе прибував…
Влада вирішила провести біля стін монастиря військові навчання зі стрільбою, але це не вплинуло на рішучість людей. Однак комісарам допомогла та обставина, що тоді були жнива, і більшість населення змушена була повернутися до своєї землі. Застосувавши силу, владі вдалося захопити раку і доставити її у Харків. Побоюючись політичних та інших ускладнень, вони не зважилися переплавити її. У Благовіщенському кафед­ральному соборі Харкова рака зберігається до сьогодні…
Почалася нова епоха — час наруги над святинями і гонінь на християн. У монастирі організували колонію дітей «ворогів народу», згодом дисциплінарний батальйон та військові склади. У його стінах колись розташовувався навіть піонерський табір. Варварське ставлення тривало аж до травня 1993 р., коли Мгарський монастир у напівзруйнованому, оскверненому стані повернули Православній Церкві.

Роки довгоочікувані та пам’ятні
Братія дбайливо, по крупицях відновлювала будівлі колись величного Мгарського монастиря. До наших днів збереглися: Преображенський собор, дзвіниця, Благовіщенська церква, руїни настоятельського корпусу, келійний корпус XVIII ст., скитська церква в ім’я святителя Афанасія, частина старої огорожі.
За минулі роки в монастирі вже багато зроблено. Розрослося його господарство. Сподіваючись на Бога і Пресвяту Богородицю і молитовне заступництво святителя Афанасія, ченці та послушники Мгарського монастиря самовіддано трудяться і незримо для світу здійснюють подвиг святої молитви на цій древній багатостраждальній землі.

Звершилося з Божою допомогою
Життя Мгарського монастиря поступово налагоджується. У лютому 1994 р. вперше за багато десятиліть тут пролунав дзвін, про що з особливим благоговінням згадують братія і парафіяни.
У своєму щоденнику ієромонах Іларіон писав: «15 травня 1993 р. служиться перша Літургія у день пам’яті святителя Афанасія… Обідня відбувається в Спасо-Преображенському соборі. На тлі варварськи пошкоджених фресок та збитої штукатурки яскраво виділяється свіжою зеленню трава, накидана на земляну підлогу собору. Весняний запах свіжескошеної трави, змішуючись із запахом ладану, створює незвичайний, але приємний аромат, і в серця людей, які прийшли на це свято, вселяється надія. До 20 грудня богослужіння проходять у скиту, від холоду зводить пальці. 20 грудня 1993 р. перша служба в Теплій церкві. Нарешті запустили опалення, в церкву і трапезну прийшло живильне тепло. 2 лютого 1994 р. вперше вдарили у дзвін. 13 лютого 1994 р. перший чернечий постриг. 15 лютого 1994 р. перше Причастя перших монахів».
Згідно з прийнятим монастирським уставом рання Літургія починається о 6.00. Вечірнє богослужіння — о 17.00. Після трапези — вечірнє молитовне правило, по закінченню якого братія йде на відпочинок. Удень — послухи: в деревообробному цеху, в полі, в корівнику. Є і пасіка. До речі, скуштувати монастирського меду може кожен відвідувач. У Мгарі також існує жіночий скит.
У 1999 р. біля с. Дмитрівка було засновано скит Мгарської обителі, перетворений на Потоцький Антоніє-Феодосіївський чоловічий монастир. При ньому організовано дитячий літній табір. У будь-яку пору року обитель приймає паломників, тут можна зупинитися на нічліг.
На сьогодні відреставровано Благовіщенський храм обителі, скитський храм в ім’я святителя Афанасія, а також монастирську трапезну; проводяться внутрішні роботи, художники оновлюють стародавні іконописні зображення, відтворюють іконостаси. Сьогодні монастир має орні землі, своє тваринницьке і птахівниче господарство, пекарню, займається видавничою діяльністю.

Лев Кудрявцев

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.