«НІЩО НЕ СТРИМАЄ МЕНЕ ПРИЙТИ ДО ІІСУСА ХРИСТА»

«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів із пам’ятками давньоцерковної писемності. Цього разу йтиметься про Послання святого Ігнатія Богоносця до римлян. 

Як зазначає архіманд­рит Кіпріан (Керн), «про укладача по­сла­нь, відомих під іменем святого Ігнатія, розбіжностей у науці немає. Це єпископ антіохійський Ігнатій, якого іноді називають Богоносець, спадкоємець по кафедрі антіохійського єпископа Єводія, спадкоємця, у свою чергу, апостола Петра. 

Про життя цього раннього християнського письменника не збереглося жодних подробиць. Як свідчить Ієронім, він був учнем апостола Іоанна Богослова. Титул Богоносця пояснюється або його високим моральним життям і духовністю, або, починаючи із Симеона Метафраста, переданням про те, що святий Ігнатій був саме тією дитиною, яку Сам Господь взяв у свої обійми (Мф. 18: 2)». У житії святого Ігнатія (у викладі святителя Димитрія Ростовського) є обидва вищезгадані пояснення: «Так святий Ігнатій і був названий Богоносцем, тому що його носив на руках Втілений Бог, а також і тому, що він носив Бога в серці своєму й у вустах, будучи сосудом, подібним святому Апостолу Павлу, сосуду вибраному, щоб носити ім’я Боже перед народами й царями». А от протоієрей Петро Преображенський звертає увагу на те, що Іоанн Златоуст, який виховувався й проходив свій пресвітерський послух в Антіохії, де був єпископом Ігнатій Богоносець, «у похвальному слові святому Ігнатію прямо говорить, що він не бачив обличчя Іісуса Христа у плоті». Слід також зазначити, що у грецькій мові існує певна відмінність між поняттями «Богоносець», тобто той, хто носить у собі Бога, і «той, якого носить Бог». Так чи інакше, найменування «Богоносець» свідчить про духовну висоту носія цього звання, який, за словами святителя Іоанна Златоуста, був зразком чеснот і виявив у своїй особі всі достоїнства єпископа.
Як пише відомий сучасний патролог О. І. Сидоров, мізерні відомості про життя Ігнатія Богоносця походять, в основному, із «Церковної історії» Євсевія Кесарійського, який повідомляє, що святого Ігнатія «відправили із Сирії в Рим і віддали на поживу звірам за сповідання Христа. Проходячи по Асії під наглядом найсуворішої охорони, він у містах на зупинках зміцнював віруючих бесідою та настановами, умовляв насамперед уникати єресей, що тоді тільки-но були з’явилися, і переконував міцно триматися апостольського Передання, яке він, ідучи на мучеництво, вважав за потрібне закріпити письмово».
Мученицький вінець святий Ігнатій прийняв за правління імператора Траяна (98–117 рр.). Дорогою в Рим, до майбутнього його подвигу за Христа, Ігнатій Богоносець написав декілька послань до найближчих Церков. В одному з них, зверненому до римлян, він застерігає побратимів-християн не перешкоджати йому прийняти мученицьку смерть. Мучеництво для святого Ігнатія — «слушна нагода досягти Бога», а можливий порятунок від нього пов’язується з небажаною для святого необхідністю «знову вступити на поприще» земного життя. За словами архімандрита Кіпріана (Керна), Послання святого Ігнатія до римлян «за своїм настроєм і винятковою щирістю має бути визнане одним із найкращих творів ранньої християнської писемності». У справедливості цієї оцінки читачі «Церковної православної газети» можуть переконатися самі.
Підготував Михайло Мазурін

ІЗ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО ІГНАТІЯ ДО РИМЛЯН
Глава III
Моліться Богу про дарування мені сил для мученицького подвигу

Ви ніколи нікому не заздрили й інших навчали того самого. Бажаю, щоб ви підтвердили ділом, що викладаєте у своїх настановах. Тільки просіть для мене у Бога внутрішньої і зовнішньої сили, щоб я не говорив тільки, а й бажав, щоб не називався лише християнином, а й був насправді. Якщо я дійсно опинюся ним, то можу і називатися ним, і тільки тоді можу бути істинно вірним, коли мир більше не бачитиме мене. Ніщо видиме не вічне. (Бо видиме тимчасове; невидиме вічне.) Бог наш Іісус Христос являється у більшій славі, коли Він в Отці. Християнство — не в мовчазному переконанні, а у величі справи, особливо коли ненавидить його мир.
Глава IV
Нехай подрібнять мене зуби звірів

Я пишу Церквам і всім кажу, що добровільно вмираю за Бога, якщо тільки ви не перешкодите мені. Благаю вас: не виявляйте до мене несвоєчасної любові. Залиште мене бути їжею звірів і з їхньою допомогою досягти Бога. Я пшениця Божа, нехай подрібнять мене зуби звірів, щоб я став чистим хлібом Христовим. Краще приголубте цих звірів, щоб вони стали гробом моїм і нічого не залишили від мого тіла, щоб по смерті не бути мені комусь тягарем. Тоді я буду за істиною учнем Христа, коли навіть тіла мого мир не бачитиме. Моліться за мене Христу, щоб я за допомогою цих знарядь став жертвою Богові. Не як Петро і Павел заповідаю вам. Вони апостоли, а я засуджений; вони вільні, а я досі ще раб. Але якщо постраждаю, буду відпущеником Іісуса і воскресну в Ньому вільним. Тепер же у кайданах своїх я вчу не бажати нічого мирського або суєтного.
Глава V
Бажаю померти

На шляху із Сирії до Риму, на суші і на морі, вночі і вдень, я вже борюся зі звірами, будучи пов’язаний з десятьма леопардами, тобто загоном воїнів, які від благодіянь, що їм виявляють, робляться тільки злішими. Образами їхніми я більше навчаюся, але цим не виправдовуюсь. О, коли б не залишитися мені без приготованих для мене звірів! Молюсь, щоб вони із жадібністю кинулися на мене. Я заманю їх, щоб вони відразу ж пожерли мене, а не так, як вони деяких побоялися і не чіпали. Якщо ж добровільно не захочуть, я їх примушу. Пробачте мені; я знаю, що мені корисно. Тепер тільки починаю бути учнем. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не стримає мене прийти до Іісуса Христа. Вогонь і хрест, натовпи звірів, розсічення, розірвання, роздроблення кісток, відсікання членів, знищення всього тіла, люті муки диявола прийдуть на мене, — тільки б досягти мені Христа.
Глава VI
Через смерть я досягну істинного життя

Жодної користі не принесуть мені задоволення світу, ні царства віку цього. Краще мені померти за Іісуса Христа, ніж панувати над усією землею. (Бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?) (Мф. 16: 26). Його шукаю, за нас померлого, Його бажаю, за нас воскреслого. Я маю на увазі вигоду; вибачте мені, брати! Не бороніть мені жити, не бажайте мені померти. Хочу бути Божим; не віддавайте мене миру. Пустіть мене до чистого світла; з’явившись туди, буду людиною Божою. Дайте мені бути наслідувачем страждань Бога мого. Хто сам має Його в собі, той хай зрозуміє, чого бажаю, і виявить співчуття до мене, бачачи, що займає мене.
Глава VII
Бажаю померти, бо любов моя розіп’ялась

Князь віку цього хоче звабити мене і зруйнувати моє бажання, спрямоване до Бога. Нехай же ніхто з вас, хто там перебуває, не допомагає йому. Краще будьте моїми, тобто Божими. Не будьте такими, які закликають Іісуса Христа, а люблять мир. Заздрості нехай не буде у вас. І якби навіть особисто став я просити вас про інше, не слухайте мене; вірте більше тому, про що пишу вам тепер. Живий пишу вам, палаючи бажанням померти. Моя любов розіп’ялась, і немає в мені вогню, що любить речовину, але вода жива, що говорить у мені, благає мене зсередини: «Іди до Отця». Немає для мене солодкості в їжі тлінній, ні у задоволеннях цього життя. Хліба Божого бажаю, хліба небесного, хліба життя, який є плоть Іісуса Христа, Сина Божого, Який народився в останній час від сімені Давида й Авраама. І пиття Божого бажаю — крові Його, яка є любов не­тлінна і життя вічне.
Переклад. За виданням:
Писання мужів апостольських.
— Видавнича Рада Руської Православної Церкви, 2008.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.