НЕПОХИТНІ СПОВІДНИЦI. Святі мучениці Віра, Надія, Любов та їхня мати Софія (день пам’яті — 30 вересня за н. ст.)

У 30-х роках II ст., коли домінуючою ідеологією Римської імперії все ще залишалося язичництво, а посвячені в таємниці Божої світобудови перебували у меншості, відкрите сповідання розп’ятого Христа Богом викликало, щонайменше, подив, а часто й відкриту агресію з боку не­освіченої більшості. У цей час у Вічному місті жила незвичайна жінка, яка змогла виховати трьох своїх дочок у міцній вірі у Пресвяту Трійцю. Її ім’я — Софія, що в перекладі з грецької означає «премудра».

Нам відомо не так багато подробиць із життя святої, але навіть ці уривки біографії мучениці говорять нам про її дивовижну відповідність своєму найменуванню. Софія назвала своїх дочок на честь головних християнських чеснот: Вірою, Надією і Любов’ю. Стрижнем виховання дівчат стала любов до Бога й очікування вічного, кращого життя.
Чутки про незвичайне сімейство, що живе в Римі, дійшли до імператора Адріана. Правитель вирішив особисто познайомитися з ними і зрозуміліше витлумачити їм ідеологію своєї могутньої держави. Незабаром перед ним постали чотири сповідниці: Софія, старша її донька Віра, якій тоді виповнилося 12 років, за нею зайшла Надія, вона була молодша за Віру на два роки, і, нарешті, з’явилася найменша — Любов, якій тоді виповнилося дев’ять років. 
У відповідь на свої промови збентежений повелитель почув тверде сповідання Іісуса Христа Господом і Спасителем. Адріан був зворушений сміливістю християнок і вирішив передати їх одній зі жриць, яка, на його думку, повин­на була вплинути на світогляд цієї сім’ї. Минув час, проте велемовна язичницька наставниця так і не змогла переконати Віру, Надію, Любов та їхню матір Софію в тому, що поклоніння ідолам дає більше благ, ніж віра в Іісуса Христа, роз­п’ятого за гріхи людські. По­лу­м’я­ніючи вірою, дівчата разом зі своєю матір’ю знову й знову говорили про Спасителя світу і майбутнє вічне життя для тих, хто поклоняється Йому як Господу. Тоді сповідниць повели до Адріана. 
Цього разу імператор був більш вимогливий і наказав негайно принести жертви ідолам. І почув на свою адресу: «У нас є Бог Небесний, його дітьми ми бажаємо залишитися, а на твоїх богів плюємо і погроз твоїх не боїмося. Ми готові постраждати й навіть померти заради дорогого нам Господа нашого Іісуса Христа». Розгніваний Адріан розпочав тортури. З його наказу кати почали зі старшої дочки — Віри. Спочатку вони побили її, а потім стали катувати, відсікаючи від її дитячого тіла кінцівки. Пролилася кров, кімната наповнилася криками, але Софія з дітьми залишалися непохитними, підтримуючи Віру й нагадуючи їй про швидкий перехід до вічних обителей з Господом, за Якого вона зараз так страждає. 
Юна мучениця була кинута на розпечені ґрати, але вогонь не завдав їй ніякої шкоди. Чудо не напоумило Адріана, і він наказав кинути Віру в казан із палаючою смолою. Однак і тепер праведниця залишилася жива, оскільки казан миттєво охолов. Безсилий щось зробити, імператор наказав усікти сповідницю мечем. Перед тим як покласти голову на плаху, Віра заявила, що з радістю піде до улюбленого Господа Спасителя. У Софії залишилося ще дві дочки, але вони виявили таку саму стійкість, як і їхня старша сестра. Надія і Любов також були обезголовлені. Кати не чіпали тільки Софію, залишивши її оплакувати своїх дітей, тим самим прирікаючи страждальницю на муки, пов’язані з розлукою із закатованими дітьми. Софія сама поховала останки своїх святих дочок і впродовж двох днів не відходила від могили. Третього ж дня Господь послав їй тиху смерть.
Святі мучениці прославили Господа у 137 р.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.