НЕХАЙ ДОПОМОЖЕ ЛЮДЯМ ГОСПОДЬ ШУКАТИ ЙОГО СЛАВИ

Історія християнства в Німеччині

Частина II. З часів заснування Священної Римської імперії до наших днів

Перші століття Священної Римської імперії. Вормський конкордат

У 936 р. в Ахені був зведений на трон і помазаний заразом двома архієпископами (Майнцським і Кeльнським) король Оттон I. Бунтівні герцоги (у тому числі брат короля Генріх), яких підтримала частина вищого духовенства, були розбиті правителем порізно.

З метою посилити контроль над Церквою Оттон I створив так звану «Імперську церкву», що перетворилася на головну опору королівської влади в Німеччині. Оттон доручив єпископам зайнятися наверненням до своєї віри слов’ян на схід від імперії, продовжуючи силою захоплювати їхні землі. Це супроводжувалося енергійною місіонерською діяльністю в Угорщині та Данії. Надалі німецька політика «Drang nach Osten» («натиск на Схід») стає традиційною. Оскільки єпархії Зальцбурга і Пасау, що діяли ще з часів Карла Великого, не принесли очікуваних плодів, Оттон I створив ще Хафельберзьку і Бранденбурзьку, а в 968 р. відразу п’ять місіонерських кафедр вздовж течії Лаби: Ольденбурзьку, Староградську, Мишенську, Житицьку, Мерзебурзьку. Тепер усі основні Полабські племена отримали «свого» єпископа, але, на відміну від місії Кирила і Мефодія у Великій Моравії століттям раніше, з незрівнянно мізернішим результатом. Того ж року Магдебург став архієпископством, яке координувало місіонерську діяльність усіх «слов’янських» єпархій. Першим архієпископом Магдебурга став Адальберт († 981). Головне його досягнення — організація знаменитої школи, чимало вихованців якої згодом стали видатними особистостями, як, приміром, архієпископ Адальберт Празький, що загинув від рук прусів, Бруно Кверфуртський, також місіонер прусів і мученик, хроніст Титмар Мерзебурзький, який залишив опис Києва часів князя Володимира.

Надавши допомогу папі Іоанну XII проти короля Італії, свого васала, Оттон I домігся вже давно бажаного — 2 лютого 962 р. у Римі папа здійснив возложення на нього імператорської корони. Так виникла Священна Римська імперія. Невдовзі виник гострий конфлікт між папою та імператором, які мали верховну духовну і світську владу, але оспорювали прерогативи один одного. Цей конфлікт на цілі століття став перманентним для імперії. До того ж у результаті повстання 983 р. більша частина полабських слов’ян надовго звільнилася як від германського панування, так і від латинського кліру. Було зруйновано храми й монастирі, осквернено мощі святих, духовенство знищено або відведено в полон, повсюдно відновлено «бісівське служіння».

В 1007 р., при Генріхові II Святому, було засновано Бамберзьке єпископство, що стало важливим політичним і культурним осередком Франконії. Генріх II брав активну участь у реформуванні церковного життя та впровадженні деяких аспектів клюнійської реформи, особливо жорстко він домагався впровадження бенедиктинських уставів у монастирях. У цьому вірним помічником йому став єпископ Падерборна Майнверк, товариш по монастирській школі у Хільдесхаймі, де виховувався майбутній імператор. Зайнятий затяжною і невдалою війною з польським князем Болеславом Хоробрим, Генріх тривалий час не міг посісти імператорський престол. Тільки після походу в Італію у лютому 1014 р. в Римі папа Бенедикт VIII коронував Генріха, причому під час урочистого співу Credo на коронації вперше до Символу віри було приєднано filioque (філіокве)*. Багато дослідників саме з коронацією Генріха II пов’язують введення філіокве у Символ віри Католицької Церкви. До цього теза про filioque вважалася положенням так званого «германського богослов’я». З Іспанії, де з метою боротьби з аріанами-вестготами filioque було зафіксовано ще на третьому Толедському помісному соборі 589 р., воно поступово проникло у державу Каролінгів. Імператор Карл Великий у 809 р. зібрав Собор в Ахені, який постановив, що «Святий Дух сходить не від одного Бога-Отця, а й від Сина». Згодом Карл активно намагався нав’язати цей додаток папам, хоча тоді і без успіху.

Як відомо, прийняття filioque Римом стало одним із приводів розколу в 1054 р. Церкви на Православну і Католицьку. Це сталося за Генріха III Чорного, який заборонив відчуження церковного майна й зажадав від деяких єпископів відповіді за симонію й порушення целібату. Його син і наступник Генріх IV втрутився у боротьбу з папою-реформатором Григорієм VII за інвеституру — право надавати посаду єпископів. Це протистояння тривало півстоліття і виснажило обидві сторони. Генріху у 1077 р. довелося зазнати принизливої поразки і молити понтифіка про прощення. З цією метою він босоніж прийшов у замок Каносса, де перебував тоді папа. Генріх багато будував, при ньому було завершено кафедральний собор у Шпейєрі, а в останні роки життя він почав будівництво собору в Майнці. За правління його сина Генріха V і папи Калікста II було укладено Вормський конкордат 1122 р., більш вигідний папі, ніж імператорові. За його умовами обрані прелати отримували духовну інвеституру, тобто зводилися в сан від папи, а право на земельний лен (землі, подаровані у спадкове володіння) — від імператора.

Хрестові походи. Німецька Церква і «Drang nach Osten»

Зіткнення тривали і після укладення Вормського конкордату. Фрідріх I Гогенштауфен (Барбаросса) рівно через сто років після Генріха IV отримав свою Каноссу — був змушений таким же чином просити у папи Олександра III, щоб той зняв з нього своє відлучення. Однак йому вдалося розширити свої володіння і на якийсь час послабити князів.

Хрестовий похід німецьких феодалів проти полабських-прибалтійських слов’ян з формальною метою навернення їх у християнство проходив у 1147 р., одночасно з Другим хрестовим походом у Палестину, і виявився настільки ж невдалим. Захопити землі лютичів і бодричів за р. Ельба (Лаба), втрачені ними після слов’янських повстань у 983‑му і 1002 рр., німецьким феодалам вдалося тільки в 60‑х рр. XII ст. На знову завойованих територіях були відновлені єпархії, створювалися монастирі. Німецькі католицькі духов­но-лицарські ордени (мечоносців, потім Тевтонський), заохочувані Римом, з початку ХIII ст. розпочали підкорення і насильницьке хрещення прусів та інших балтських і фінських племен.

Фрідріх I Барбаросса загинув під час Третього хрестового походу до Гробу Господнього в 1190 р. У Четвертому поході, результатом якого стало жахливе розграбування Константинополя, також брали участь німецькі лицарі. Деякі історики вважають, що Хрестовий похід дітей 1212 р. був провокацією, влаштованою работорговцями з метою продати його учасників у рабство. Цей рух охопив і Німеччину, де хлопчик Миколай зібрав 20‑тисячний натовп дітей, більша частина яких потім загинула.

Фрідріх II, зосередившись на своїх італійських володіннях і затятій боротьбі з папством, надав німецьким князям майже повну свободу, а невдовзі після його смерті в 1250 р. встановилося тривале міжцарів’я. У XIII ст. право обирати імператора Священної Римської імперії було закріплено за колегією із семи князів-виборців (курфюрстів) — чотирьох світських і трьох духовних — архієпископів Майнца, Тріра і Кeльна. У самому Кeльні в 1248 р. архієпископ Конрад фон Гохштаден заклав перший камінь у підмурівок Кельнського собору, й цим розпочався один із найзнаменитіших довгобудів в історії — собор припинили будувати в середині ХV ст., відновивши будівництво через 400 років. Завершили його лише в 1880 р. Упродовж століть над собором височів середньовічний підйомний кран.

Золота булла, прийнята імперським рейхстагом у 1356 р., закріпила політичний розпад імперії. Карл IV, стурбований зміцненням своєї влади в Чехії і розширенням особистих володінь, з легким серцем затвердив її. Протягом віків роль ядра імперії — Німеччини — все більше зростала, і в 1512 р. Максиміліан I вперше офіційно використав найменування «Священна Римська імперія німецької нації».

Реформація і Контрреформація. Тридцятирічна війна

Занепад влади імператорів йшов паралельно з глибокою кризою в Католицькій Церкві. Констанцський собор, що почався в 1414 р., за чотири роки своєї роботи зміг припинити «Велику Західну схизму» (коли відразу два або три папи боролися за Престол святого Петра), спалив «єретиків» — Яна Гуса та Ієроніма Празького, але криза католицизму і далі поглиблювалася. З одного боку, зловживання індульгенціями, папські побори, розбещеність, невігластво духовенства, звірства інквізиції, провал унії з Православ’ям, з іншого — розвиток в епоху Відродження освіти, в тому числі університетської, філософської і богословської думки привели до гострого невдоволення таким станом справ. 31 жовтня 1517 р. професор теології університету у Віттенберзі Мартін Лютер висунув свої знамениті «95 тез», в яких критикував не тільки зловживання, а й догми католицизму. Знехтувавши папську анафему, а пізніше і волю імператора Карла V, Лютер залучив на свій бік багатьох князів імперії, які приєдналися до Реформації, сміливо відстоював свої погляди на імперському сеймі у Вормсі. Але він рішуче засудив радикального проповідника Томаса Мюнцера і селян, що піднялися на війну проти феодального гніту, і вже тим паче анабаптистів (перехрещенців) і діячів Мюнстерської комуни. Лютер переклав Біблію німецькою мовою, цей переклад ліг в основу літературної її версії. Пізніше в деяких регіонах імперії набули поширення ідеї іншого діяча Реформації — Жана Кальвіна. У 1530 р. було прийнято Аугсбур­зьке сповідання — лютеранський символ віри. Його автор — найближчий сподвижник Лютера Филип Меланхтон — пізніше вніс до нього деякі зміни, що зближували лютеран з кальвіністами.

Реформація стала причиною війн Карла V з протестантськими князями, об’єднаними в Шмалькальденську лігу, які закінчилися перемогою імператора і потім Аугсбургським релігійним миром 1555 р. Таке примирення дало гарантії свободи віросповідання тільки курфюрстам, світським і духовним князям, вільним містам та імперським лицарям, але не всім підданим імперії, за принципом «cujus regio, ejus religio» (лат. «чия влада, того й віра»). Це стало приводом для відновлення конфесійного протистояння і однією з причин Тридцятилітньої війни, що спалахнула в 1618 р.

На цей час католицизм, до основ уражений розколом, зумів серйозно мобілізуватися і провести систему заходів, спрямованих на внутрішнє зміцнення й рішучу боротьбу з реформаційними ідеями і рухами. Найважливішим знаряддям папства став орден єзуїтів. Ця Контрреформація, що спиралася на всю міць династії Габсбургів, яка правила Іспанією (з її багатющими володіннями в Європі та Америці) і Священною Римською імперією, за півстоліття значно поліпшила становище католицизму. Слідом за своїм дядьком, іспанським королем Филипом II, імператор Фердинанд II любив повторювати: «Краще пустеля, ніж країна, населена єретиками». Через кілька років спалахнула перша загальноєвропейська війна — Тридцятилітня, в якій «єретики» — протестанти, підтримані Данією, Швецією, Англією та католицькою Францією, — перемогли, але в багатьох спустошених війною та епідеміями регіонах втрати становили від 1 / 3 до 2 / 3 населення.

Вестфальський мир 1648 р. зрівняв у правах католиків і протестантів (кальвіністів і лютеран), що надалі знизило значення конфесійного чинника у відносинах між державами.

Від Вестфальського миру до об’єднання Німеччини (1648–1870)

Більш ніж на століття розорена Німеччина починає занепадати. У цей час поступово міцніє держава, яка в 1701 р. отримує назву «королівство Пруссія». Її королі, будучи лютеранами, давали прихисток протестантам, гнаним у Франції та в інших країнах. Особливо посилилася Пруссія за короля Фрідріха II Великого (1740–1786). Яскравий представник просвітницького абсолютизму, Старий Фріц, як називали його піддані, посівши престол, заявив: «Усі релігії рівні й хороші, якщо їх прихильники є чесними людьми. І якби турки і язичники прибули і захотіли жити в нашій країні, ми б і їм побудували мечеті й молитовні». Як бачимо, мультикультуралізм у Німеччині має давнє коріння, проте в подальші два століття він не раз піддавався випробуванням. Нечуваною справою для протестантської країни стала закладка в Берліні з дозволу короля католицького собору святої Ядвиги, першого з часів Реформації.

Після Французької революції Франція у 1795 р. окупувала, а потім і анексувала зарейнські землі. Революційні війська та їхні місцеві прихильники розорили багато храмів, поглумилися над мощами і святинями. Кельнське та інші архієпископства було секуляризовано, скасовано всі єпископства й абатства, що підпорядковувалися безпосередньо імператору. У 1806 р. під тиском Наполеона було зовсім скасовано і Священну Римську імперію.

Після розгрому Наполеона відновилася (але вже без феодальних прав) єпархіальна структура Католицької Церкви країни. Водночас влада германських держав почала насильно об’єднувати лютеранські і реформатські Церкви, формуючи натомість державні об’єднані Церкви. Наприклад, усі протестантські юрисдикції Пруссії за Фрідріха Вільгельма III у 1817 р. були об’єднані в єдину «Прусську Державну Церкву». Незгодні з цим лютерани почали створювати старолютеранські Церкви, які переслідувалися урядами й не могли вільно сповідувати свою віру. З 1852 р. у Ейзенаху почали проводитися регулярні зустрічі німецьких лютеранських ієрархів — Ейзенахські конференції. Проте єдиної церковної організації створено так і не було.

Християнство в об’єднаній Німеччині. «Культуркампф» Бісмарка і «німецьке християнство» нацистів

18 січня 1871 р. у Версалі, в палаці Людовіка XIV, прусського короля Вільгельма I було оголошено імператором Німецької імперії. Об’єднання Німеччини «залізом і кров’ю» було завершено. Однією з найважливіших проблем імперії (в якій домінувала протестантська Пруссія, а на півдні, заході, в Познані та Ельзасі-Лотарингії більшість населення становили католики) постало питання про взаємодію між державою і Католицькою Церквою. Побоюючись партикуляристських настроїв католицького духовенства та мирян, уряд прагнув підкорити католиків країни, як і півстоліття тому протестантів, державі.

Ініціатором цієї політики, незабаром означеної терміном «Культуркампф» (нім. Kulturkampf — «культурна боротьба»), був рейхсканцлер князь Отто фон Бісмарк. Було вигнано з Німеччини орден єзуїтів, «травневими законами» 1873 р. встановлювався суворий контроль держави над школами, призначеннями на церковні посади і навіть над відносинами між кліром і паствою. Протести з боку католицьких єпископів обійшлися їм роками в’язниці й багатьма тисячами марок штрафів. Енциклікою від 5 лю­того 1875 р. папа оголосив ці закони неправочинними. Побоюючись посилення робітничого руху, для боротьби з яким були потрібні голоси католицької Партії Центру, Бісмарк почасти поступився. Значну частину травневих законів до 1887 р. було скасовано.

Після Першої світової війни і проголошення Веймарської республіки її Конституція заборонила створення державної Церкви та її підтримку, держава лише заохочувала діяльність Церков. У 1922 р. було створено «Союз німецьких Євангелічних Церков», до якого увійшли 28 місцевих церков. Тоді ж у деяких з них почала відновлюватися єпископальність.

Відразу після встановлення нацистської диктатури в 1933 р. було створено «Німецьку Євангелічну Церкву». У ній почала активно впроваджуватися нацистська ідеологія «німецького християнства» — віра відтепер мала базуватися не тільки на «вченні Лютера», а й на «дусі героїчного німецького благочестя». Професори богослов’я, що викладали в університетах, зобов’язані були підписати клятву вірності, в якій Гітлер ставився вище за Христа. Противники нової ідеології відділилися від цієї «церкви» і стали називати себе «Сповідницька Церква», яка невдовзі зазнала переслідувань. У травні 1934 р. першим синодом Сповідницької Церкви в Бармені, організованим пастором Мартином Німьоллером, було прийнято декларацію, спрямовану проти фашизації Церкви.

20 липня 1933 р. за вказівкою Гітлера було укладено конкордат з Ватиканом. І все ж почалися переслідування. 14 березня 1937 р. папа Пій XI опублікував звернену до німецьких католиків енцикліку не латиною, як зазвичай, а німецькою мовою «Mit brennender Sorge» (з нім.: «З глибокою тривогою»). У ній йшлося про нехристиянську сутність націонал-соціалізму і невідповідність основам віри пронацистських рухів. Конспіративно доставлену до Німеччини, 21 березня, у Вербну неділю, її було зачитано з кафедр католицьких храмів. Гестапо, що його ця акція застала зненацька, перешкодити поширенню енцикліки не змогло, але негайно посилило репресії. За роки війни тільки в концтаборі Дахау перебували в ув’язнені 2720 священиків (з них 22 православних), близько тисячі з них загинули.

Друга половина ХХ ст. і сучасність. Православ’я в Німеччині

У 1948 р. було створено «Євангельську церкву Німеччини» (ЄЦН), що об’єднує 23 лютеранські, об’єднані і реформатські (кальвіністські) Церкви. Старо-і вільнолютерани об’єдналися в Незалежну Євангелічну лютеранську церкву Німеччини. Вісім церков, які діяли на території НДР, у 1969 р. відокремилися від ЄЦН і створили «Союз євангелічних церков НДР», який у 1991 р., після об’єднання Німеччини, знову увійшов до складу ЄЦН.

Католицизм переважає в Баварії і Пфальці, деяких регіонах на північ від так званої «майнської лінії», тобто від р. Майн. Наприкінці 2009 р. у ФРН налічувалося 24,9 млн католиків, 24,1 млн протестантів і 1,3 млн православних — греків, сербів, румунів, болгар, вихідців із СНД. Число номінальних парафіян (тобто тих, які належать до тієї чи іншої церкви) всіх конфесій, особливо двох основних, скорочується.

З XVIII ст. парафії Руської Православної Церкви стали з’являтися в Німеччині. Найдавніший храм з-поміж тих, що збереглися до нашого часу — в ім’я святого Олександра Невського в Потсдамі, побудований коштом Фрідріха Вільгельма III і закладений у його присутності в 1826 р. З початку 1990‑х рр. до Німеччини приїхало кілька сотень тисяч православних. Наповнилися старі парафії РПЦ і об’єднаної у 2007 р. з нею РПЦЗ, відкрилося багато нових. У 1992 р., коли нині правлячий архієпископ Берлінський і Германський РПЦ Феофан (Галінський) прибув на кафедру, в єпархії було лише 12 парафій. Зараз їх налічується близько 60‑ти.

Володимир Моїсеєнко

* Філіокве (лат. filioque — «і від Сина») — додаток у Нікео-Царгородський Символ віри (IV ст.) у догматі Трійці: про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й «від Сина».

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.