НЕБЕСНІ ПОКРОВИТЕЛІ РУСІ. Kнязі-страстотерпці Борис і Гліб (день пам’яті — 6 серпня за н. ст.)

Вони були причислені до лику святих як Руською, так і Константинопольською Церквою. Перші руські праведники — благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні — Роман і Давид). Обидва святі були молодшими синами рівноапостольного князя Володимира і народилися незадовго до Хрещення Русі. Остання обставина вплинула на їхнє виховання та світогляд. Князі виросли свідомими християнами, любили богослужіння, читання творів святих отців. 
Старший із братів, Борис, прагнув наслідувати подвиги древніх святих і молив Господа удостоїти його такої честі. Ці прагнення поділяв з ним і Гліб. Великий вплив князі зазнали з боку свого батька, бачачи його справи доброчесності. Перед своєю смертю великий князь Володимир звернувся до Бориса, як до вправного воїна, з дорученням йти із дружиною на печенігів. Вирушивши у похід, князь не виявив войовничих кочівників: степовики почали тікати ще до сутичок із його військом. Повертаючись до Києва, Борис дізнався про смерть батька й про те, що Київський престол посів його старший брат Святополк. Останній бачив у Борисі свого суперника, який мав реальну силу усунути його від влади. «Не підніму руки на брата свого, та ще й старшого за мене, якого мені слід вважати за батька», — з цими словами праведник розпустив своє численне військо і не піддався на вмовляння взяти владу до своїх рук. Розчаровані дружинники залишили князя з нечисленною прислугою біля р. Альти. Святополк не повірив у щирість намірів молодшого брата. 6 серпня 1015 р. убивці, підіслані князем, прокололи страстотерпця списами в його наметі під час звершення  утрені. Слуга Георгій Угрин (угорець за походженням), який став на захист свого князя, одразу ж був убитий. А от сам Борис залишився живий. Більш того, він зміг вийти з намету й після нетривалої молитви звернувся до своїх убивць із пропозицією «закінчити службу свою, і нехай буде мир брату Святополку й вам». У відповідь святого простромили списом. Тіло праведника повезли до Вишгорода. Дорогою їх зустріли інші найманці Святополка — варяги. Вони звернули увагу на те, що Борис усе ще живий, і уразили мечем серце князя. Останки страстотерпця знайшли спокій у храмі в ім’я святителя Василія Великого у Вишгороді.
Досягнувши своєї мети, Святополк, прозваний у народі Окаянним, взявся за князя Гліба. Останній був викликаний до Києва зі свого успадкованого Мурома. Святий Гліб уже знав про смерть батька та про вбивство брата. Більше того, він знав про підготування замаху на нього самого. Перебуваючи у глибокій скорботі, Гліб віддав перевагу смерті, аніж міжусобній війні. Зустріч святого з убивцями сталася в гирлі р. Смядині, неподалік Смоленська. Незабаром загинув і сам тиран. Його війська були розбиті новгородською дружиною князя Яро­слава Мудрого, причому на тому самому місці, де зовсім недавно загинув князь Борис — біля р. Альти. Святополк утік до Польщі, де провів залишок днів у сум’ятті та пошуку притулку… Посівши Київський престол, святий Ярослав розшукав мощі свого благовірного брата Гліба, який чотири роки пролежав непохованим, і поклав їх поруч із мощами святого Бориса у Вишгородському храмі. «З того часу, — пише літописець, — затихла на Русі крамола». Шанування Бориса і Гліба як святих почалося незабаром після їхньої кончини.
Підготував  Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.