Не за гроші продаються блага небесні

“У Святому Письмі є слова про те, що священики, які отримали від Бога благодать як дар, мають у своєму житті керуватися принципом «даром одержали, даром віддавайте». А ми бачимо, що священики беруть за звершувані ними священнодійства гроші.
Кожна людина, звертаючись у храмі з проханням про Хрещення, Вінчання або відспівування, стикається з питанням про винагороду праці священнослужителя. Чи можна винагороджувати священика за звершувану ним требу? Чи має право священнослужитель брати гроші?”
Ірина Стоянова


У десятій главі Євангелія від Матфея знаходимо настанови Христа 12-ти апостолам перед покликанням їх на служіння. Господь, давши учням “владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всякий недуг і всяку неміч” (Мф. 10: 1), каже: “даром одержали, даром давайте” (Мф. 10: 8).
Святитель Іоанн Златоуст зазначає, що цими словами “Господь смиряє їхню можливу зарозумілість і застерігає від сріблолюбства. І щоб не подумали, що звершувані ними чудеса — плід їхньої доброчесності, й не загордилися цим, каже: «даром одержали, даром давайте». Ви нічого свого не даєте тим, хто приймає вас; отримали ви ці дари не як винагороду і не за труди: це Моя благодать. Тож і іншим давайте, бо не можна знайти ціни, гідної цих дарів”. У читача може скластися враження, що людина, яка прийняла дар благодаті священства, не має права на матеріальну підтримку від парафіян…
Однак у наступному вірші Євангелія, забороняючи учням брати з собою в дорогу золото, срібло чи мідь, Христос пояснює: “…той, хто трудиться, достойний нагороди своєї” (Мф. 10: 10).
Цю думку Господа розвиває апостол Павел: “Хіба не знаєте, що священнослужителі живляться від святилища? що ті, які служать жертовнику, беруть долю жертовника? Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування” (1 Кор. 9: 13–14). У Першому посланні до Тимофія апостол каже: “Пресвітерам, які начальствують достойно, належить виявляти сугубу честь, особливо тим, що трудяться у слові й навчанні. Бо Писання говорить: не зав’язуй рота волові, що молотить, і: працюючий вартий нагороди своєї” (1 Тим. 5: 17–18).
Блаженний Феофілакт, архієпископ Болгарський, розмірковуючи над словами апостола Павла, каже: “Наводить свідчення — одне із закону, інше свідчення Христа. У тому й іншому дивись, який труд вимагається від учителя. Молотити — це найтяжча праця: і вчитель також має бути готовим до будь-якої праці, нестатків і прикростей. Висловом той, хто трудиться, апостол показує, що не потрібно шукати розкошів і спокою. Той, хто трудиться, достойний нагороди своєї, або їжі. Цими словами апостол вказує на достаток: бо якщо працюючий вартий нагороди, то тим паче їжі. Але непрацюючий — не вартий”.
Архієпископ Аверкій (Таушев) так розмірковує про слова “той, хто трудиться, достойний нагороди своєї”: “Бог не допустить, щоб служителі Його, нехтуючи будь-якою турботою про себе, заради ввіреного їм служіння, були б позбавлені необхідного для життя”. Святитель Іоанн Златоуст зауважує, що Христос бажає “показати цими словами, що вони повинні отримувати свій прожиток від учнів, щоб вони не пишалися перед учнями своїми тим, що, даючи їм усе, самі нічого від них не отримують, а учні, у свою чергу, будучи зневажені ними, не відділялися б від них”. Тому віруючий, передаючи священикові гроші, виконує новозавітну заповідь “годувати служителя від жертовника”. Один з обов’язків пастви полягає в тому, щоб створити священику необхідні умови для звершення богослужінь.
Слід зазначити, що важливою є не сума милостині. Головне, щоб наша жертва здійснювалася добровільно, від усього серця. Про це свідчить Іоанн Златоуст, звертаючись до тих, хто не цілком розуміє сенс церковного пожертвування. Святитель каже: “Ти не турбуйся — не за гроші продаються блага небесні, не грошима здобувають їх, а непримусовим, вільним рішенням того, хто дає гроші, людинолюбством і милостинею. Якщо б за срібло купувалися ці блага, то жінка, яка поклала дві лепти, дещицю і отримала б. Але оскільки не срібло, а добрий намір мав силу, то вона, показавши всю готовність, отримала все. Отож, ми не повинні говорити, що Царство Небесне купується за гроші, — не за гроші, а за вільне рішення, яке виявляється через гроші. Проте скажеш, що й гроші потрібні? Не гроші потрібні, а рішення. Маючи його, ти можеш і за дві лепти купити небо, а без нього і за тисячу талантів не купиш того, що можеш купити за дві лепти”.

Протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.