«Не плач, Рахіле!»

Євангельські волxви після поклоніння Немовляті, «одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли в свою країну» (Мф. 2: 12). «Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався, і послав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його, від двох років і нижче, відповідно до часу, про який вивідав у волхвів. Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос у Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми, і не хоче втішитись, бо їх немає…»
(Мф. 2: 16–18). Що ж сталося? Чому іудейський цар так жорстоко повівся з дітьми?

ПРО ПОБИТТЯ НЕМОВЛЯТ У ВІФЛЕЄМІ
Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона повідомляє, що Ірод був кривавим деспотом, «який нещадно винищував усіх і все, в чому тільки його підозріливий погляд вбачав ознаку крамоли». Також зазначається, що він знищив майже всіх законних спадкоємців єврейського народу і не зупинився навіть перед отруєнням Маріамни, найулюбленішої з його десяти дружин. Останні роки правління Ірода перетворилися на суцільний терор, причому сам цар віддав наказ про смерть власного сина Антипатра.
Саме тому, турбуючись про збереження своєї влади, він наважується усунути можливих претендентів на престол. Однак, не знаючи, де саме перебуває Немовля, він наказує вбити всіх дітей у віці до двох років, які проживали у Віфлеємі та його околицях. Світська історія повідомляє, що імператор Август, дізнавшись про побиття немовлят і страту Антипатра, сина Ірода, сказав: «Краще бути свинею Ірода, чим його сином».
ЧИМ ЗАВИНИЛИ НЕМОВЛЯТА?
Кожному зрозуміло, що Ірод учинив злочин. Але незрозуміло, в чому ж винні вбиті діти, і чому Бог дозволив це?
Слід зазначити, що причиною смерті немовлят стало не почуття ненависті до них або помсти з боку Ірода. Цар був одержимий владолюбством і заздрістю, надмірною любов’ю до себе й ненавистю до Того, на Кого вказувала Віфлеємська зірка.
Святитель Феофілакт Болгарський каже, що смерть Віфлеємських немовлят була попущена «для того щоб виявилася злість Ірода; немовлята не загинули, але сподобилися вінців. Бо кожен, хто терпить будь-яке зло тут, терпить або для прощення гріхів, або для примноження вінців. Подібним чином і ці діти будуть більше увінчані».
Немовлята були загублені безсердечністю Ірода, його злобою і жорстокістю. Вони постраждали не через Христа, але воістину за Христа, нехай навіть і не усвідомлюючи цієї своєї жертви.
Вирішення питання про страждання Віфлеємських немовлят перебуває в релігійному просторі. Якщо припустити, що призначення людини обмежується земним життям і завершується її смертю, то слідує висновок, що відплату за свої добрі й погані вчинки люди отримують тільки тут, на землі. Тоді невинно засуджений і той, хто незаслужено терпить скорботи, має право вважати себе обездоленим і скривдженим і має підставу сказати: «Де справедливість? І чому Бог допускає, щоб я страждав у той самий час, коли гріховні люди щасливі?». Подібним чином міркують люди, які не вірять у вічне життя і воскресіння мертвих.
Позиція віруючої людини докорінно відрізняється. Христос вчить про безсмертя душі та про майбутнє воскресіння всіх людей, про короткочасність земного та про вічність майбутнього життя, про відплату у майбутньому за все скоєне тут, на землі, про марність земних багатств і слави перед Судом Божим.
ЯКБИ НЕМОВЛЯТА ЗАЛИШИЛИСЯ ЖИВІ?
Святитель Іоанн Златоуст розмірковує про долю Віфлеємських немовлят: «Ти скажеш, що вони здійснили б багато, і можливо, великих справ, якби продовжилося їхнє життя… Але Він і не допустив би ранньої їхньої смерті, якби вони могли стати великими», тобто більш великими, ніж вони стали через свою смерть. «Навпаки, – говорить архієпископ Інокентій Херсонський, – вони легко могли б потрапити в число тих, які кричали Пілату: “Нехай буде розп’ятий!… Кров Його на нас і на дітях наших” (Мф. 27: 22, 25). І тоді, можливо, їм довелося б пережити ті біди, про які Христос говорив незадовго до Своїх страждань: “бо надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, й утроби, які не родили, і груди, які не годували!”» (Лк. 23: 29).
ЧОМУ ЗГАДАНО ПЛАЧ РАХІЛІ?
Декілька слів варто сказати і про плач Рахілі. Рама – це містечко в Ізраїлі, де була похована Рахіль, дружина старозавітного патріарха Якова, сина Ісаака й онука Авраама (див.: Бут. 35: 19). Згідно з Переданням, коли сина Рахілі, Іосифа, вели до Єгипту як полоненого й раба, він, проходячи повз гробницю своєї матері, заплакав і закричав: «Мати моя, чи чуєш ти мене? Мати моя, чи бачиш, куди ведуть твого сина?!». У відповідь з гробниці почулося ридання. Потім, коли вавилонський цар Навуходоносор у 586 р. до Різдва Христового поборов і спустошив Іудейське царство, він наказав переселити його жителів у Вавилон, і Рама була містом, де збирали бранців-іудеїв для відвезення їх у далеку країну.
За своїм географічним положенням м. Рама знаходиться за 12 кілометрів від Віфлеєма. Можна припустити, що, коли цар Ірод «послав повбивати усіх немовлят у Віфлеємі і в усіх околицях його»(Мф. 2: 16), ця територія включала в себе і Раму. У Старому Завіті пророк Єремія описує мешканців Єрусалима, яких ведуть на чужину (див.: Єр. 31: 15), і ці слова про плач Рахілі сказані про них. На цьому сумному шляху вони проходять повз м. Раму – місце поховання Рахілі; Єремія зображує Рахіль, яка плаче навіть у гробі про долю свого народу у Вавилонському полоні.
СКІЛЬКИ БУЛО ВБИТО НЕМОВЛЯТ?
Православне Передання повідомляє, що всього за наказом Ірода постраждало 14 тисяч дітей. Ряд західних джерел збільшує цю цифру до 144 тисяч. Таке число викликає сумнів у сучасних вчених: те місто, яке має таку кількість немовлят зазначеного віку, просто не відповідає провінційному поселенню, що називалося Віфлеємом. Чому тоді 14 тисяч? Можна говорити про символічність цифри «14», наприклад як про число «синів» Рахілі. У Біблії синами Рахілі називаються не тільки Іосиф і Веніамін, народжені нею, але також й онуки (сини Іосифа та сини Веніаміна) – «це сини Рахілі, що народилися у Якова, всього чотирнадцять душ»(Бут. 46: 22). За 14-ти тисячами «своїх синів» плаче Рахіль через 17 століть після свого земного життя. Відзначимо також, що євангеліст Матфей подає родовід Христа, сформований з трьох груп по 14 імен у кожній (але він далеко неповний), щоб показати, що Іісус є нащадком царя Давида. Ймовірно цифра «14 000» була визначена у II ст., коли Церква почала звершувати пам’ять Віфлеємських немовлят.
На завершення статті наведемо слова святителя Іоанна Златоуста. Символічно звертаючись до Рахілі, він каже: «Не плач більше, припини свою печаль, Рахіле! Ірод убив твоїх дітей на землі, але Бог зростить їх на небі. Ірод позбавив твоїх дітей тимчасового світла, але Він сповнить їх Своїм світлом на небі. Не бачиш, як вони забавляються на землі, але тоді побачиш, і зрадієш, бачачи їх, як агнців, що забавляються у раю. Тепер сумуєш, що не бачиш, як за столом вони простягають руки, але тоді побачиш, і зрадієш, що вони з ангелами частуються хлібом небесним. Тепер сумуєш, не чуючи їхнього гамору, але тоді почуєш, і зрадієш хору цих дітей, які прославляють Христа в раю, подібно до весняних ластівок». До речі, таке осмислення цих євангельських подій давно притаманне нашому народові і відобразилося у словах різдвяної колядки: «Не плач, Рахіле! Глянь – діти цілі, не вмирають, а оживають! Ті діти нині в новій святині!».
Підготував протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.