НЕ ЧЕКАЙ, ЩО ІНШИЙ ВИПРАВИТЬСЯ, — ВИПРАВЛЯЙСЯ САМ

Гнів — один з афектів (від лат. affectus — душевне хвилювання, пристрасть), роботі з яким приділяється багато уваги як у православній аскетиці, так і у психології. Бо ж будь-який психічний процес торкається трьох параметрів людського єства: фізичного, психічного і духовного. Одначе ці параметри рідко враховувалися разом, особливо у світській науці. Тому дуже важливо доповнювати психологічні знан­ня аскетичними.
Вважається, що гнів виникає як реакція на перешкоди, що стають на шляху нашим бажанням, коли нам нагадують про те, що ми не всесильні. Преподобний Іоанн Ліствичник причиною гнівливості називає самозвеличення. І в психотерапії один із діагностичних критеріїв особистісних порушень — часті напади гніву й люті. Але багато психологічних тенденцій не завжди підходять віруючій людині. Наприклад, деякі сучасні напрями психотерапії вважають, що одна з форм роботи із гнівом — активне «програвання» його в кабінеті психотерапевта. Так, мовляв, посудина спорожніє і ми зможемо наповнити її чимсь новим. Мій досвід спостереження за роботою таких психологів і думка моїх колег свідчать: можливість вилити свій гнів і ворожість у кабінеті психотерапевта іноді справді розряджає «тут і зараз» і може навіть допомогти налагодити стосунки з тим, на кого цей гнів накопичувався. Однак, загалом, людина стає усе більш запальною, а зрештою — некерованою. Стосунки все одно псуються, і часто — внаслідок «програвання» гніву — така людина не може підкорятися й поважати авторитети.
ПРАВЕДНИЙ ГНІВ
У церковних письменників зустрічається думка і про, так би мовити, позитивний гнів. Єпископ Варнава (Бєляєв): «Гнів у своїй основі є законна й потрібна людині здатність “дражливої” частини душі, яку вона, як і всі інші, після падіння спотворила і зробила замість чесноти пристрастю. Гнів, за первісним планом Творця, мав би бути енергією, пориванням, завзятістю, яка б “подразнювала”, тобто напружувала “прагнучу” силу душі (бажання, прагнення, що тепер <після гріхопадіння>, як і гнів, перетворилося на пристрасть, а саме на похіть) і примушувала останню ненастанно линути до Бога». Наприклад, такий гнів може бути корисний, коли нам потрібно встановити якийсь порядок або вказати людям, які потопають у гріхах, на суть їхніх учинків. У цьому разі гнів не буде надмірний, він додасть нашому голосу сили, а тілу — потрібного напруження та енергії. І це справить певне враження. Бо інакше ми зробимо зауваження кволим чи благальним голосом, із сутулими плечима, опущеними очами. Чи прислухаються тоді до нас?
ШУКАЙТЕ ПРИЧИНУ
Що ж робити із гнівом, який руйнує нас? Перше, що пропонує Церква — Сповідь. Одначе гнів може наступати в людини частіше, ніж вона сповідується. У разі затяжного конфлікту, після Сповіді градус гнівливості справді спадає, але потім знову може наростати. Перше в роботі психолога (це пропонує й аскетика) — потрібно дослідити причини свого гніву. Вияв гніву може говорити нам про те, що наші душевні, а часом і фізичні сили вичерпалися і що якийсь життєвий процес глибоко не відповідає саме нам. І тоді потрібно з’ясувати, що можна змінити, а до чого адаптуватися. Але в кожному разі важливо звернути увагу, що, можливо, ми перебрали свою особисту міру. Тобто іноді ми самі перед собою ставимо завдання (можливо, через власні амбіції), розв’язати які нам не до снаги.
Важливо не забути під гнівом пошукати страждальну емоцію (наприклад, саможаління): буває, що страждання захищає себе агресією.
ОСІДЛАТИ СВОЇ ПОЧУТТЯ
 Іноді психологи пропонують намалювати свій гнів, подивитися на нього й подумати, на що б ви хотіли його перетворити. Така робота з малюнком допомагає, особливо дітям. Наприклад, один хлопчик намалював свій гнів у вигляді злого тигра, що живе у джунглях. Тигр був готовий напасти на всіх, у тому числі й на нього (це означає, що й сам хлопчик страждав від свого гніву і не міг із ним упоратися). Коли його запитали, на якого дружелюбного звіра він міг би перетворити свій гнів, хлопчик подивився на жовтогарячі й чорні фарби, якими був намальований тигр, узяв їх і намалював жирафа, жовтогарячого із чорними цятками. Жираф катав дитину джунглями. Символічно хлопчик уже опанував свій гнів і перетворив його на щось безпечне і йому підвладне (він осідлав жирафа). І тепер, коли хлопчику щось не подобалося, він міг говорити про це із невдоволенням, наполегливо, але без гніву й скандалів. Так приходить розуміння, що те місце душі, яке зайняв гнів, можна віддати для чогось іншого і людина може стати господарем своїх внутрішніх процесів. При нападі гніву може допомогти швидка ходьба, будь-яке фізичне навантаження, декілька глибоких вдихів і сильних різких видихів. Це не усуне причину, але допоможе впоратися з почуттями, що нахлинули.
ТРЕБА ДОРОСЛІШАТИ
Гнів — це реакція інфантильної сили душі на складні обставини. Якщо в особистості є більш зрілі душевні сили, то інфантильним силам можна допомогти дорости. При роботі із гнівом важливо розуміти, чи вважає людина, що причина у ній, або ж перекладає відповідальність на іншого: «Це він мене розгнівав!». Тоді можна поставити запитання: «Чи є твій внесок у такому твоєму стані?». Якщо в людини є здатність поглянути на себе критично, то вона побачить і задумається, якщо ж ні, то допомогти їй дуже складно. Так, наприклад, преподобний Іоанн Кассіан Римлянин писав: «Головну причину нашого виправлення та спокою треба бачити не у чиїйсь волі, бо інша людина не підлягає нашій владі, а причина ця криється у нашому стані. Отож, щоб нам не гніватися, — це має відбуватися не від досконалості іншого, а від нашої чесноти, яка здобувається не чужим терпінням, а нашою великодушністю».

Анастасія Бондарук
ОТЕЧНИК 

Тому, хто перемагає гнів, дається благодатна сила Святого Духа

Великі подвижники благочестя, зокрема преподобний Серафим Саровський, боротьбу із гнівом вважали великою заслугою того, хто її веде. Одного разу пустельник Марк запитав преподобного Серафима: «Хто в нашій обителі вище за всіх стоїть перед лицем Божим?». Старець, недовго думаючи, сказав: «Кухар на кухні, а в минулому солдат». І  пояснив свої слова так: «Характер у кухаря від природи запальний. У нападі гніву він може вбити людину, але його ненастанна боротьба усередині душі притягує до нього велике благовоління Боже. За таку боротьбу йому подається згори благодатна сила Святого Духа, бо непохитне Боже Слово, Яке говорить: “Переможцю (над собою) дам місце сісти із Собою й зодягну в білу одіж” (див.: Откр. 3: 4, 5, 21). І, навпаки, якщо людина не бореться із собою, то доходить до жахливої жорстокості, яка тягне душу до неминучої загибелі й розпачу».
Грішника люби, а гріх ненавидь

Мати Синклітикія казала: «Добре не гніватися; але якщо ти розгніваний, то знай, що не до послаблення пристрасті твоєї призначив міру дня той, хто сказав: нехай сонце не зайде у гніві вашому (Єф. 4: 26). А ти чекаєш, поки мине цей час. Навіщо ти ненавидиш людину, яка образила тебе? Не вона образила тебе, а диявол; відчувай ненависть до хвороби, а не до хворого».
Гнів живиться гординею

Авва Дорофей: «Не буває гніву на ближнього, якщо спершу серцем не зазнатися над ним, якщо не принизити його, і не вважати себе вищим за нього».
Гнів губить того, хто гнівається

Авва Макарій сказав: «Якщо ти, роблячи комусь догану, розгніваєшся при цьому, то задовольниш свою пристрасть. Тож гляди, щоб, спасаючи іншого, не згубив себе самого».
СВЯТЕ ПИСЬМО ПРО ГНІВ:
Кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів (Як. 1: 19)
Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому (Єф. 4: 26)
Лагідна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють
(Притч. 15: 1)
Розсудливість робить людину повільною на гнів, і слава для неї — бути поблажливою до провин (Притч. 19: 11)
Усяке роздратування і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам (Єф. 4: 31–32)
Не гнівайся і не запалюйся, не спокушайся чинити зло. Бо всі, хто чинить зло, будуть знищені, а ті, що надіються на Господа, успадкують землю. Ще трохи, і не стане грішника, поглянеш на місце його
і не знайдеш його. А люди лагідні успадкують землю і будуть втішатися великим спокоєм (Пс. 36: 8–11)
Я кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака», підлягає синедріону; а хто скаже: «потвора», підлягає вогню пекельному. Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій (Мф. 5: 22–24)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.