НАСТОЯТЕЛЬ ОЛЬГИНСЬКОГО СОБОРУ. ПРОТОІЄРЕЮ ВСЕВОЛОДУ РИБЧИНСЬКОМУ — 75

Золоті куполи величного 50-метрового Ольгинського собору цього дня сяяли якось особливо яскраво. Пройшов липневий дощ, світило сонце, і на дощовій хмарі з’явилася веселка. Духовенство й парафіяни на чолі з отцем Всеволодом зустрічали Предстоятеля Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира.

Це була одна з найурочистіших служб у житті протоієрея Всеволода Рибчинського: 75-річний ювілей співпав із присвоєнням Ольгинському храму статусу собору, що увінчав унікальний архітектурний ансамбль, до якого ввійшли храм в ім’я святого благовірного князя Всеволода Псковського, дзвіниця, недільна школа, господарський корпус, їдальня для бідних, дитячий майданчик для дітей. Про отця Всеволода написано книги, знято фільми. Але він при всій пошані й повазі залишається простим, завжди усміхненим, привітним батюшкою, серце якого звернене до Бога й людей. А ще вранці його можна побачити в лісі парку Партизанської слави, де він здійснює оздоровчі пробіжки… Про непросте і яскраве життя батюшки наша невелика розповідь.
ВІХИ БІОГРАФІЇ
Отець Всеволод народився 7 липня 1938 р. у родині сільського вчителя малювання Омеляна Ілліча Рибчинського в с. Крушинка Васильківського району Київської області. Коли батько повернувся із фронту, маленький Сева пішов у перший клас сільської школи, а десятилітку закінчував у с. Шамраївка, куди батька призначили директором середньої школи.
У 1955 р. Всеволод успішно закінчив її й одразу ж вступив до Київського будівельного технікуму. Цікавий факт: після закінчення технікуму його направили на Донбас — у розпорядження головного управління внутрішніх справ Луганської області. Молодий фахівець працював у зоні, де відбували покарання кримінальники, які відбудовували повоєнний Донбас. Він викладав ув’язненим теорію цегельної справи, а у вільний час опановував ремесло штукатура, столяра, зварника.
Далі — робота у різних будівельних організаціях Києва, навчання на заочному відділенні Київського будівельного інституту, який він успішно закінчив 1968 р. А потім ще одна сторінка життєвого шляху — Далекий Схід, Амурська область. Ось що він писав своїм батькам: «Працюю на різних роботах. Будуємо із бруса дерев’яні будиночки для робочих селища. Багато комарів і ґедзів. Засмаг уже. Відпустив бороду. Ночуємо в наметах. Харчування нормальне. Немає зелені, щойно з’явилася зелена цибуля. Люди різні — хороші й не дуже. Корінне населення прекрасне. Поки все. Привіт усім. До зустрічі! Цілую. Сева. 21 липня 1974 року». Лаконічно, без лірики. Але в рядках листа вгадується сильний характер і внутрішня рівновага.
Повернувшись до Києва, працював старшим інженером. Його цінують, поважають, пророкують вдалу кар’єру. Але Господь вів Всеволода Омеляновича іншим шляхом. За порадою рідного дядька, медика, він уперше переступив поріг храму. Це був Володимирський собор. Чи міг тоді 30-річний інженер подумати, що за кілька десятиліть він сам будуватиме собор і буде його настоятелем?..
ДУХОВНИЙ ШЛЯХ
Наступна Літургія відбулась у Макаріївській церкві, що на Татарці. Господь направив Всеволода Омеляновича до видатного духівника протоієрея Георгія Єдлинського. Перша Сповідь, перше Причастя. Життя кардинально змінилося. Нові знайомі, нові враження, новий, прекрасний, чистий світ. Він пізнав благодать Церкви Христової, зрозумів, що життя його стало іншим, осмисленим. Усі колишні орієнтири та ідеали зблякли на тлі нового життя у Христі Іісусі.
Знаменною була зустріч із Ніною Миколаївною Карповою, парафіянкою Макаріївської церкви. До революції вона здобула освіту в Інституті шляхетних дівчат. Дворянка, володіла європейськими мовами, прекрасно знала богослов’я. Оскільки в Києві семінарії не було, отець Георгій благословив їй проводити катехізаторську роботу з молоддю, серед якої був і Всеволод Рибчинський. Якось Ніна Миколаївна запитала Всеволода, чи не бажає він прийняти духовний сан. «Я зрозумів тоді, — згадує батюшка, — що це Господь запитував мене через неї…» «Хочу», — відповів він, відчувши у цьому заклику велику милість Божу.
Далі почалося навчання з основних дисциплін початкової духовної школи. Через деякий час Всеволоду рекомендували йти в митрополію на співбесіду з митрополитом. І знову запитання: «Чи бажаєте бути священиком?». «Бажаю», — була відповідь.
4 липня 1976 р. Всеволода висвятили на диякона. У тому ж Володимирському соборі. А 12 липня — на священика. Йому виповнилося тоді 38 років. Далі він служив на різних парафіях Київської області. Навчався заочно в Московській духовній семінарії, потім академії, яку закінчив 1980 р. А з 1988 р. служить у різних храмах Києва.
Газетний формат не дозволяє та й не може вмістити увесь життєвий калейдоскоп священика, зі спокусами, духовною боротьбою, з описом усіх негараздів і труднощів. Головне — протоієрей Всеволод Рибчинський завжди залишався вірним Господу Іісусу Христу. І своїм життям підтвердив це.
Сьогодні Свято-Ольгинська парафія — одна із найзразковіших у Києві. У нижньому, Єкатерининському храмі проходять літургії грецькою мовою. Тут моляться парафіяни грецької діаспори. На Ольгинській парафії організовують паломницькі групи.
Але головна турбота батюшки — молодь. На парафії діє центр православних скаутів. Сюди із вдячністю приходять учителі середніх шкіл Дарницького району, оскільки священики Ольгинської парафії викладають Закон Божий у школах. Сюди приїжджають представники міської адміністрації із вдячністю отцю Всеволоду за багатогранну діяльність.
І в день 75-річчя митрофорного протоієрея Всеволода Рибчинського неодноразово звучали слова: «Многая літа!».
«Церковна православна газета» також приєднується до цих побажань.
Многая літа, Вам, дорогий батюшко!
Сергій Герук
Протоієрей Всеволод Рибчинський є одним із найактивніших учасників духовно-просвітницької православної радіопередачі «Благовіст», що виходить в ефір на хвилях першої програми Українського радіо. З уст отця Всеволода слухачі всіх областей України та наші земляки-українці у Росії та Казахстані, у Східній та Західній Європі, у Північній та Південній Америці й навіть у далекій-далекій Австралії мають змогу чути мудрі, глибоко проникливі й повчальні роздуми про християнські чесноти, розповіді про святих угодників Божих, про діяльність Свято-Ольгинської парафії Києва — міста, яке стало для отця Всеволода рідним, і в підняття рівня духовності жителів якого він уже протягом багатьох років вкладає енергію свого доброзичливого серця.
А ще отець Всеволод — талановитий будівничий. Підтвердженням цьому може служити храм в ім’я святої рівноапостольної княгині Ольги. Адже отець Всеволод, маючи диплом інженера-будівельника та диплом про вищу богословську освіту, здобуту в духовній академії, що у Сергієвому Посаді, вклав усі свої знання і вміння у проектування та будівництво цієї перлини церковної архітектури. Свято-Ольгинський собор є не лише своєрідним, так би мовити, дітищем отця Всеволода — це вершина його інженерної та архітектурної думки. Разом із тим за красою і неповторністю Свято-Ольгинський собор є одним з небагатьох об’єктів лівобережної частини столиці, який уже нині може абсолютно заслужено претендувати на звання своєрідної візитної картки Дарницького району Києва.
Володимир Татаренко,
автор і ведучий радіопередачі «Благовіст»
Національної радіокомпанії України

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.