НАСТАВНИК ПУСТЕЛЬНИКІВ. Преподобний Євфимій Великий (день пам’яті — 2 лютого за н. cт.)

Народженню святого передувало Божественне видіння про його майбутнє велике служіння. Наприкінці IV ст. у знат­них жителів вірменського м. Мелітіна Павла і Діонисії народився син Євфимій. Серця подружжя наповнилися особ­ливою радістю, тому що вони довго не мали дітей і молили Господа про цей дар. Незабаром після народження хлопчика батько помер. Виконуючи обітницю присвятити сина Господу, мати Євфимія передала його на піклування місцевому єпископу Отрію. Спостерігаючи добру поведінку юнака, єпископ поставив його читцем. Пізніше Євфимій прийняв священицький сан, узявши на себе послух управління усіма міськими монастирями.
Прагнучи до усамітнення, праведник залишив місто у віці 30 років й, уклонившись святиням Єрусалима, пішов до Фаранської Лаври, оселившись у покинутій хатині недалеко від монастиря. Щоб заробити собі на прожиття, преподобний займався плетінням кошиків. Неподалік від місця його подвигів оселився ще один пустельник — Феоктист, який став другом Євфимія.
Одного разу пастухи, переганяючи отару, виявили печеру, де преподобні несли подвиг самітництва. До праведників стали приходити мешканці місцевих поселень. Ті, хто бажав спастися під їхнім духовним керівництвом, залишалися. Так виникла обитель, настоятелем якої став Феоктист, а духівником братії — Євфимій. «Знайте, — говорив преподобний, — що охочим проводити чернече життя слід не мати своєї волі, завжди знаходитися у послуху та смиренні, а в розумі мати пам’ять смертну, боятися Суду і вогню вічного й бажати Царства Небесного». Серед хрещених Євфимієм людей було багато арабів, зокрема воєначальник Аспевет (у Хрещенні Петро) і його син Теревон, якого праведник зцілив від хвороби. Згодом Аспевет прийняв архієрейський сан і ніс своє служіння серед арабів. Євфимій звершив безліч чудес та зцілень, виганяв бісів.
З часом мирська слава почала обтяжувати подвижника. Взявши із собою учня Дометіана, він пішов у пустелю Зіф, оселившись у печері, де колись проживав цар Давид, ховаючись від переслідувань Саула. Згодом праведник заснував там монастир, продов­жуючи звершувати чудеса зцілень і відвернувши від маніхейської єресі багатьох пустельників. Намагаючись знайти нове усамітнене місце, праведник оселився на горі по дорозі у Фаранську лавру. Навколо подвижника знову зібралася братія, і Господь у видінні повелів для спасіння душі не проганяти їх. У 429 р. монастир відвідав Єрусалимський патріарх Ювеналій, освятивши храм і поставивши для обителі пресвітерів і дияконів. Монастир був бідний. Коли прибуло 200 паломників-вірмен, Євфимій благословив їх нагодувати. Розгублений економ став пояснювати, що в обителі немає такої кількості продуктів, однак подвижник продовжував наполягати. Зайшовши у сховище, економ знайшов у ньому безліч хлібів, вина та єлею, яких було так багато, що вистачило братії на наступні три місяці життя.
За своє подвижницьке життя і тверде сповідання Православної віри святий Євфимій отримав найменування Великого. Коли він звершував Літургію, дехто з братії бачив, як небесний вогонь оточував святого. Євфимій мав дар прозор­ливості й дізнавався людські помисли. Преподобний помер у 473 р., у віці 97 років, передбачивши день своєї смерті. Мощі Євфимія Великого знаходилися в його монастирі у Палестині. У XII ст. їх бачив руський паломник ігумен Даниїл.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.