Наслідуємо древніх

Духовна освіта виховує в людині любов до Бога, прагнення до усвідомленого служіння Йому, і це охоплює усі сфери людської діяльності. Уґрунтований на надійній основі християнського світогляду погляд на життя передбачає освоєння не лише богослов’я, але й будь-якого іншого фаху.

У далекій у часі та просторі Олександрії ІІ ст. після Різдва Христового діяло богословське училище, чиїм завданням було навчання людей, які приходили в Церкву, істинам віри. Показово, що тут насамперед вивчалися світські науки та філософія, перш ніж людина починала вивчати богослов’я (до речі, такий підхід був і в Києво-Могилянській Академії). Засновник олександрійської богословської школи Климент Олександрійський (150–215 рр.) аргументував цей підхід тим, що неосвічена людина не зможе відрізнити істину від неправди: “Дехто вважає за доцільне не мати справу з вивченням діалектики, філософії, або ж природничих наук, а обмежитися простою і чистою вірою. Але це те ж саме, якби стверджували вони, що виноградна лоза не потребує догляду, а достатньо лише її посадити, щоб в подальшому мати грона… Проте під час догляду за виноградною лозою… доводиться користуватися і ножем, і лопатою, й іншим землеробським знаряддям… Подібним чином звести все до істинного вчення може лише людина ґрунтовно освічена. Для захисту віри від зазіхань на неї вона послуговується знаннями і з геометрії, і з музики, і з граматики, і з філософії”. Підготовчі науки необхідні для більш глибокого пізнання істини. Увесь цей енциклопедизм не є самоціллю, а “знаряддям для захисту віри”. “Музика своїм обумовленим мірою ритмом і гармонією акордів навчає… злагоді із собою самим. Арифметика… пояснює, що більшість речей і зв’язки між ними підпорядковані числовим відповідникам. …Істинно мудра людина не зупиняється на цьому. Вона вивчає також діалектику, яка вчить людей осягати суть речей… У руках єретиків ці науки стають засобами для поширення брехні та зла, а в руках доброчесної людини — знаряддям добра та істини”.
В олександрійському училищі всі науки викладалися з єдиною метою — розкриття існування Бога, Його Промислу у світі. Наведений вище текст Климента Олександрійського показує, що в його училищі не було поділу богослов’я на “моральне”, “догматичне” і “порівняльне”. Подібна “несистематизованість” становить пряму протилежність сучасному поділу богослов’я на численні предмети. І в цьому — різниця у поданні матеріалу в олександрійському училищі і в сучасних богословських школах, у яких завдяки фрагментації богословського матеріалу губиться основна мета викладання богословської науки — навчити людину жити з Богом. Слухачі олександрійського училища засвоювали християнське вчення в єдиному векторі, прослідковуючи нерозривний зв’язок між вченням віри, моральністю і молитовним досвідом. У цьому, очевидно, і була перевага олександрійського училища, втрачена у століттях схоластики духовних навчальних закладів.
Різноманітність отриманих знань, орієнтованих на розкриття вчення про Бога, допомагає учням відрізняти неправду від істини. Цьому вмінню також сприяє вивчення процесу мислення (формальна логіка і діалектика, необхідні в богословських дискусіях і суперечках для відстоювання чистоти вчення).
Прагнення до чіткості та упорядкованості думки було однією з форм виховання студентів олександрійського училища за наступного його ректора — Орігена. Як і Сократ, він не любив давати учням готові відповіді, а навчав їх самостійно відповідати на запитання.
Лекції у формі дискусії та спору й сьогодні заохочуються у духовних навчальних закладах, коли викладач спрямовує дискутантів у потрібне русло й сам бере активну участь у дебатах. Подібні уроки дають більшу користь студентам, тому що людина, відтворюючи ситуацію, краще сприймає матеріал, ніж просто запам’ятовуючи. Такі заняття можна порівняти з рольовими іграми. Однак не кожен викладач може собі дозволити, щоб студенти вступали з ним у суперечку, виступаючи при цьому ніби рівними йому.
Вимагаючи від студентів зростання знань, викладачі мають більше, ніж їхні підопічні, вдосконалювати свої знання, намагаючись бути водночас і учнем, і викладачем. Цей принцип дієвий і для методології подання матеріалу. Це зробить навчальний процес цікавим і, що найголовніше, життєво важливим.

Андрій Ухтомський, кандидат богослов’я

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.