НАСКЕЛЬНА ОБИТЕЛЬ. Свято-Климентівський Інкерманський монастир

Інкерман — знамените передмістя Севастополя, тут видобувають інкерманський камінь — щільний білий вапняк, який використовують для облицювання будівель. Добували цей камінь з сивої давнини, тому в скелях утворилося безліч катакомб та печер. Саме тут, у Монастирській і Загайтанській скелях, виник печерний монастир. 

Свято-Климентівський Інкерманський печерний монас­тир розташований на правому березі р. Чорної, де вона впадає у Північну бухту в околицях Севастополя. Заснований у VIII–IX ст. ченцями-іконошанувальниками, які тікали з Візантії від переслідувань іконоборців, монастир складався з кількох церков та комплексу житлових і господарських печер. Усі вони пов’язані між собою висіченими у скелі ходами і фортецею Каламіта (у перекладі з грецької — «гарна пристань»), спорудженою візантійцями в VI ст. для захисту підступів до Херсонеса. Вхід у монастир був влаштований біля церкви під скелею — довгий коридор закінчувався невеликим залом з кам’яними лавами, який вів у церкву в ім’я святого Климента. Печерні приміщення зовні скелі позначені арочними вікнами, об’єднаними трикутними тимпанами. Церква в ім’я святого апостола Андрія Первозванного, за переказами, була вирубана самим святим Климентом… 
ПОЧАТОК
Облаштування монастиря пов’язане з ім’ям святого Климента — Римського єпископа від 92 до 101 рр. Святий Климент народився в багатій сім’ї, його батько Фавст був римським сенатором, а мати Матфідія перебувала у родинних стосунках з царями. Але з юних років він дізнався, що таке горе та злидні. У далекій подорожі пропали його мати та брати. Батько вирушив на пошуки сім’ї і також зник. Важко довелося осиротілому Клименту в Римі, вирішив він податися в путь, сподіваючись відшукати своїх рідних. В Олександрії зустрів апостолів Павла і Варнаву, які розповіли йому про Спасителя та Його вчення. Климент усім серцем прийняв Христа і сам поніс Слово Боже. У Кесарії Климент прийняв хрещення від апостола Петра, після чого продовжив подорож з ним, розділивши усі труди та небезпеки. 
За проповідницьку діяльність і праведне життя Климент був висвячений апостолом Петром на єпископа Риму. Завдяки його трудам усе більше й більше римлян ставали християнами. В одне зі свят Пасхи Климент навернув до християнства відразу 424 особи, серед яких були навіть члени імператорської родини. 
Правитель м. Мамертіна покликав Климента і сказав, що народ незадоволений тим, що не шануються римські боги. На що єпископ відповів: «Накажи їм замовкнути, щоб, коли настане тиша, можна було спокійно говорити про важливу справу спасіння і шукати Істинного Бога, Якому з вірою потрібно поклонятися». За таку непокору імператор Траян (98–117) заслав його в каменоломні в околицях Херсонеса, сказавши: «Бог, Якому ти служиш усім серцем, нехай допоможе тобі у твоєму вигнанні». 
На той час у Херсонес вже було заслано близько двох тисяч християн. Вони об’єдналися навколо Климента, відчувши його духовну силу, яку не міг зламати навіть тяжкий труд. Легенда розповідає, що в каменоломнях не було питної води, але завдяки посиленим молитвам єпископа серед каміння забило джерело. Святий Климент і тут проповідував про Христа. Він хрестив у день до 500 чоловік, каторжників і вільних людей, які жили в окрузі, заснував багато храмів. Нові храми влаштовували в печерах, створювались і домашні церкви. Святий Климент часто висвячував на пресвітерів батьків сімейств, тож парафії та сім’я у таких випадках були одним цілим. 
СВЯТІ МОЩІ У МОРІ
Поголос про успішну місіонерську діяльність святого в Херсонесі дійшов до Траяна, й імператор віддав таємний наказ втопити Климента в морі. На шию йому прив’язали важкий якір і кинули на дно моря в Козачій бухті. Так у 101 р. загинув єпископ Климент, та через рік море відступило і в підводному гроті люди побачили останки праведника. Щороку в день смерті святителя приходили християни до місця страти і по дну, що відкривалося, йшли вклонитися святим мощам. Переказ каже про те, що одного разу маленький хлопчик забарився і залишився у гроті, а море зімкнуло свої хвилі. Довго горювали батьки, через рік прийшли вони забрати тіло свого сина. І яке ж було їхнє здивування, коли побачили його живим і здоровим. Хлопчик розповів, що врятував його сивий старець, за описом він був дуже схожий на святого Климента. 
Морський відплив дозволяв приходити до святих мощей до VI ст., потім на маленькому острівці посеред бухти побудували церкву. У 861 р. у Херсонес прибули святі брати Костянтин (Кирило) і Мефодій. Вони звернулися до архієпископа Херсонеса Георгія з проханням допомогти їм знайти святі мощі. Частину мощей брати перевезли до Рима, де вони зберігаються й донині в базиліці святого Климента. Один з братів — Костянтин — тяжко захворів і перед смертю постригся у схиму з ім’ям Кирило, він був похований поряд з гробницею святого Климента. 
До X ст. мощі святого Климента залишалися і в Херсонесі. Потому київський князь Володимир після Хрещення попросив собі у благословення від місцевого єпископа чесну главу і частину мощей святого Климента і перевіз їх до Києва… 
Острівець у Козачій бухті існує досі. Він засипаний шаром ґрунту через те, що часто його затоплює море. Багато вчених та дослідників Криму спостерігали тут залишки храму. Ще в XIII ст. руїни храму бачив францисканський чернець Гійом Рубрук: «Ми прибули в область Газарію чи Кассарію, яка є ніби трикутником, в заходній стороні якого розташоване місто, іменоване Керсона (Херсонес), де був замучений святий Климент. Пливучи перед цим містом, ми побачили острів, на якому стояв знаменитий храм, споруджений, як кажуть, “руками ангельськими”». У 1793 р. географ і мандрівник П. Паллас зняв план і зробив опис церкви. У 1890 р. на острові побував археолог К. Косцюшко-Валюжініч. Він виявив кілька приміщень, оточених невеликим двориком, і капличку. До них вів особливий хід, щоб доступ до гробниці був зручний не тільки монахам, але й мирянам. 
ФОРТЕЦЯ КАЛАМІТА
А в колишніх каменоломнях приблизно в VIII–IX ст. виник печерний монастир. Печери слугували першим монахам і житлом, і підсобними приміщеннями. Храми також влаштовували в печерах, з каменю робили вівтар, престол, лави. Всі приміщення з’єднувалися вирубаними в скелі сходами. 
У 1475 р. Крим захопили турки. Вони перебудували фортецю Каламіту і назвали її Інкерманом, що означає «печерна фортеця». Очевидно, християнський монастир не міг бути поруч з мусульманською фортецею і поступово занепав. Деякі вчені вважають, що ченці пішли на мис Фіолент і заснували там Георгіївський монастир. Можливо, у наступні століття християнська обитель відроджувалася на короткий час, оскільки в деяких документах згадується церква в ім’я святого Георгія, а в 1773 р. штурман російського фрегата І. Батарін позначив на карті біля підніжжя фортеці Інкерман «собор святого Георгія Побідоносця». 
У 1634 р. у складі російського посольства монастир відвідав священик Яків. Він залишив опис печерного храму в ім’я святого Георгія: «…біля містечка у напівгорі є давня християнська церква, висічена з каменю, як у Пскові у Пречистої Богородиці. У церкві скрізь настінні розписи, через давність років злинялі і вівтар розорений…» 
Священик Яків та його супутники побачили в храмі нетлінні мощі, дістали їх з гробниці й омили теплою водою, при цьому мощі почервоніли. Посли дізналися, що татари кілька разів виносили їх з церкви, але на ранок вони знову опинялися на старому місці. Священик Яків вирішив відвезти мощі невідомого святого на Русь, але вночі йому приснився сам святий, який заборонив йому це робити… 
У 1778 р., після залишення християнами Криму, монастир спорожнів остаточно. Згадка про нього залишилася лише в назві скелі — Монастирська. 
ВІДРОДЖЕННЯ КІНОВІЇ
Відродження давньої обителі почалося після приєднання Криму до Росії. Архієпископ Інокентій не міг оминути місце, пов’язане з ім’ям святого Климента. Завдяки його старанням у 1850 р. було відкрито Інкерманську кіновію. Почалася реконструкція трьох печерних храмів: їх очистили від сміття та каміння, оновили розписи. 
15 жовтня 1852 р. було освячено церкву в ім’я священномученика Климента (в середні століття саме цей храм називався Георгіївським). Храм відновили на кошти купця О. Красильникова. Храм мав форму базиліки, колись два ряди колон ділили простір церкви на три нефи. До наших днів збереглася тільки частина колон, а в апсиді — двоступінчастий синтрон (лава для духовенства, розташована уздовж стіни). Над ним у стіні вирубана ніша для запрестольного образа, там само вирізаний великий хрест, кінці його розширені і до них прилягають маленькі хрести в колі. Від фресок у XIX ст. залишилося тільки зображення Спасителя, Який сидить на престолі. 
З правого боку храму був стародавній вівтар в ім’я апостола Андрія Первозванного — невеликий, з низькою стелею. Вівтар відокремлювався від решти приміщення суцільною перегородкою зі скельної породи з Царськими вратами посередині. Тут же були вирубані два маленьких віконця. Їхнє призначення не зовсім зрозуміле. Єпископ Гермоген припускав, що «через ліве вікно можна подавати у вівтар хліб, вино та інші речі богослужіння, і тому у вівтарі під ним вбудований жертовник, а під ним — ніша, можливо, для священних сосудів. Через праве можна було приймати сповідь у тих, хто кається, і тому тут влаштовано з каменю для священика сідалище. У вівтарі — вирубаний з каменю престол, який безпосередньо прилягає до східної стіни, як і скрізь у печерних храмах». 
У 1867 р. була відкрита ще одна печерна церква, присвячена римському єпископу святому Мартиніану. 
Над відновленням давніх храмів працював московський археолог, історик і художник Д. Струков (1827–1899). Він склав детальний опис монастирських храмів у роботі «Давні пам’ятники християнства в Тавриді». Якось приїхавши до Криму, він полюбив цей край, зацікавився його історією і розповідав про кримські святині. У 1878 р. світ побачила ще одна його книга «Житія святих Таврійських (Кримських) чудотворців». 
Відновлюючи храм в ім’я святого Климента, Струков пофарбував стелю сріблом, створив нові настінні розписи, зробив дощаний настил. Під час реставрації було знайдено й інші древні споруди та підсобні приміщення, що залишилися недослідженими. 
ВІД КРИМСЬКОЇ БАТАЛІЇ ДО КІНЦЯ XIX ст.
Невдовзі після відкриття монастиря почалася Кримська війна. Ворожі ядра й кулі не зруйнували печерних храмів, залишилися лише сліди від них на стінах, але англійці розграбували все майно Інкерманського монастиря. Після війни в кіновії оселилися два послушники та ієромонах. Вони очистили храми від ядер і відновили богослужіння. 
У 1867 р. побудували будинок настоятеля і домову церкву, яку освятили 13 серпня в ім’я Святої Трійці, відреставрували джерело святого Климента. А в 1875 р. закінчилося будівництво залізниці, що з’єднала Севастополь зі станцією Лозова. Вона пройшла поряд з Монастирською скелею. Шум потягів порушив вікову тишу монастиря, проте збільшилася кількість паломників. Щоб зручно розташувати їх, у монастирі в 1896 р. побудували гостиницю. 
У 1895 р. в обителі спорудили новий храм у візантійському стилі. Архітектурною особливістю цього храму, освяченого в ім’я святого великомученика і цілителя Пантелеймона, було те, що вівтарну частину вирубали в скелі, інша частина храму була наземною. 
НОВИЙ ВИГЛЯД ІНКЕРМАНА
У 1905 р. у монастирі з’явилося відразу кілька храмів. Один з них влаштували на місці середньовічного печерного храму в ім’я святого Євграфа й освятили в ім’я святого Димитрія Солунського. 
Під час реконструкції 1905 р. скельні стіни побілили, та все одно можна було розгледіти вісім фігур святителів у хрещатому одязі з німбами над головами. Над престолом містилося зображення Христа в Чаші. По низу зображення зберігся напис — «моління раба Божого Зотика з дружиною і дітьми». Напис датовано 1272 р. Уже на початку ХХ ст. в храмі здійснювали поховання. Збереглися три гробниці, вирубані в підлозі невеликої печери поряд з храмом. Одночасно на верхньому плато закінчили будівництво храму в ім’я святителя Миколая Мірлікійського. 
27 вересня у присутності великого князя Олексія Михайловича та ветеранів Кримської війни було освячено печерну церкву на честь ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість». Храм влаштували на місці древньої Софійської церкви, вирубаної в обриві Каменоломної балки. Спроектував і побудував цей храм архітектор О. Вейзен. Всередині зберігалися образи військових частин, які брали участь у боях на Чорній річці. 
Архітектурний вигляд Інкерманського монастиря остаточно склався у 1910 р. Були побудовані два житлових будинки для братії, в одному з них влаштували домову церкву на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. При обителі відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій навчалося 37 дітей. 
РОКИ СУВОРИХ ВИПРОБУВАНЬ
Після революції 1917 р. усі землі обителі були націоналізовані і передані в розпорядження трудової артілі с. Інкерман; до артілі увійшли і ченці. З 1920 р. усі монастирські храми стають парафіяльними. У 1925 р. Інкерманська релігійна громада (її очолив архімандрит Венедикт (Чеботарьов)), через брак коштів для підтримки храмів у належному стані, відмовилася від п’яти церков, залишивши собі печерний храм в ім’я святого Климента і домову Троїцьку церкву. Однак і вони проіснували недовго. 
У 1926 р. влада закрила Георгіївський і Інкерманський монастирі. У монастирській гостиниці і келіях оселилися сім’ї військових. Храми й церковне майно перейшли у відання Севастопольського музейного об’єднання. 
У 1927 р. сильний землетрус пошкодив будівлі собору в ім’я святого Миколая та Благовіщенської церкви, в їх стінах утворилися численні тріщини. Було прийнято рішення ці храми розібрати. Собор в ім’я святителя Миколая на верхньому плато знищили в 1932 р. Каплицю, побудовану на могилі воїнів, загиблих в Інкерманській битві, передали дитячому садку, але в 1927 р. її теж розібрали. У 1928 р. закрили храм на честь ікони «Усіх скорботних Радість». 
У НАШІ ДНІ
Відродження Свято-Климентівського Інкерманського монастиря почалося в 1991 р. завдяки невсипущим турботам архімандрита Августина (в миру — Олександра Половецького). Ця дивовижна людина присвятила своє життя відновленню православних святинь Криму і багато трудів поклала на це. 
У 1992 р. отець Олександр був призначений настоятелем церкви в ім’я Святої Трійці при Свято-Климентівському Інкерманському монастирі. Він сам розписав іконостас, перед яким зажевріли лампадки. З його допомогою в обитель повернулися мощі священномученика Климента. 22 серпня 1994 р. отець Олександр прийняв чернечий постриг з ім’ям Августин, а через вісім днів відправився у Свято-Георгіївський Балаклавський монастир, куди його призначили намісником. Під його керівництвом поступово ожила давня обитель. За проектом намісника було відреставровано стародавній печерний храм на честь Різдва Христового. 
Поблизу с. Тернівка під Севастополем у середні віки існувала обитель Ай-Тодор («Святий Феодор») з одно­йменним храмом. У 1868 р. інкерманські ченці почали відновлення стародавньої церкви, але в 1925 р. її було закрито. У 1995 р. біля с. Тернівка архімандрит Августин почав будувати Спасо-Преображенський скит. У самому ж селі було побудовано храм в ім’я святого мученика Євстратія Києво-Печерського. 
За сім років своєї діяльності архімандрит Августин відновив три обителі і сім церков. 
Життя відродженого Свято-Климентівського Інкерманського монастиря триває. У древній церкві знову проводяться богослужіння, відновлено будинок настоятеля і братський корпус, впорядковується цвинтар. І сьогодні можна побачити висічений середньовічними ченцями в товщі скельного масиву коридор-тунель, що веде до трьох древніх печерних храмів. У монастирі зберігаються частиці мощей священномученика Климента, передані з Києво-Печерської Лаври. 
У Балаклаві діє подвір’я Інкерманського монастиря з храмом на честь Дванадцяти апостолів. 
Лев Кудрявцев

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.