НАША ІНФОРМАЦІЯ — ЦЕ СУЧАСНІ НОВИНИ ПРО ВІЧНЕ

Напередодні VІІІ Фестивалю ЗМІ православних відбулася наша розмова з організатором, натхненником, ініціатором і постійним учасником усіх форумів, головою Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ  протоієреєм Георгієм Коваленком.


— Пригадаймо, як усе почи­налось… Як виникла сама ідея фестивалю, визначилися його цілі, завдання, як усе втілилося в життя?

— Фестиваль ЗМІ — це більше, ніж просто фестиваль. Це і конференція, і освітній проект, і міжособистісна взаємодія, тому що головна його мета – формування загальноцерковного інформаційного простору, координація діяльності єпархіальних інформаційно-просвітніх структур. І це неможливо зробити без особистого знайомства людей, які задіяні в інформаційних проектах. Хай там як розвиваються технології й комунікації,  — вони не в змозі замінити особистого спілкування, вони лише можуть підвести до нього або продовжити його. На мою думку, фестиваль з’явився саме тоді, коли медійне співтовариство Церкви дозріло до того, щоб не просто знати одне одного зі статей, публікацій, особистих сторінок у соціальних мережах, а щоб познайомитись один з одним віч-на-віч і стати співробітниками.
І починався цей проект справді як фестиваль ЗМІ. Перший ФестЗМІ проходив у рамках Фестивалю православного кіно «Покров» і став презентацією єпархіальних, регіональних проектів. У результаті люди знайомилися, дізнавалися про успіхи, справи й проекти своїх колег. Вважаю, нам вдалося створити атмосферу взаєморозуміння. Тобто розуміння професійного, розуміння унікальності кожного регіону, кожного проекту, кожної команди. Цьому допомогла не спеціально нами придумана, але свідомо потім підтримана ідея проводити фестивалі в різних регіонах. Ми починали в Києві, потім у нас були Крим, Донбас, цього року — Львів, і ось ми знову повертаємось до Києва, познайомившись з Україною православною безпосередньо, побачивши її самі, а не з подачі світських журналістів. Адже існують певні міфи про схід і захід, про північ і південь країни, і дуже часто вони політично зумовлені, а в Церкви своя реальність, своє життя, своя інформація, якої дуже мало у світських ЗМІ. Коли ми всі знайомилися зі Святогірськом, із храмами на підприємствах у Донбасі, коли проводили екскурсії гірськими монастирями Криму, коли обходили храми в центрі Львова, то це було пізнавання тієї реальності, яку кожен з нас не зміг би почерпнути сидячи вдома або з якихось інших джерел. З іншого боку, фестиваль наближає нас до розуміння того, що крім загального інформаційного простору, існує церковний інформаційний простір, і його створюємо ми.

— Зараз, напередодні VІІІ інфор­маційного форуму, що Ви можете сказати про виконану роботу, про досягнення й подальший розвиток цього проекту?

— Кожний фестиваль унікальний, у кожного з них своє завдання, свій неповторний набір заходів. Ми завжди намагалися поєднати і роботу, і знайомство з регіоном, і спілкування. До речі, знахідка наших фестивалів — спілкування з архієреями. Це і владика Іона, владика Антоній, владика Арсеній, владика Олександр, владика Філарет… На нинішньому фестивалі очікуємо спілкування з владикою Павлом. Таке спілкування зовсім іншого рівня, ніж просто інтерв’ю. Це більш цікаві питання й більш глибокі відповіді.

Оскільки ми на кожному фестивалі порушували свою тему, ставили свої завдання, то в цьому сенсі багато з поставлених завдань тільки-тільки починають усвідомлюватися або виконуватися. У нас ще велика історія попереду, і, повторюся, форум має декілька складових: фестивальна, презентаційна, освітня, пізнавальна, комунікаційна. І в цьому сенсі, я певен, у фестивалю є майбутнє. Скажімо, нинішній Фестиваль, який проходитиме у Києво-Печерській Лаврі, відкриває для нас освітню епоху, бо ми досягли того рівня, коли стоїмо на порозі створення якщо не навчального закладу, то принаймні системи підготовки кадрів для церковних ЗМІ й підвищення кваліфікації людей, які вже працюють у церковних ЗМІ. Тому що «лава запасних» не така довга, як хотілося б, і необхідна в інформаційному суспільстві. Жнив багато, а робітників мало (Мф. 9: 37). Крім того,  хотілося б передавати й ділитися тим унікальним досвідом, який накопичився за останні 20 років. Це потрібно тим, хто починає нові проекти, тим, хто сьогодні стає керівниками інформаційних служб. Щоб наші ЗМІ розвивалися на досвіді та з урахуванням помилок попередників, а не починалися «з нуля».

Набутий досвід, цілком імовірно, уже варто систематизувати й проаналізувати. Ми вже визначилися з форматом наших церковних ЗМІ, бачимо, що є спільного у церковної газети зі світською, церковної теле- або радіопрограми зі світською. Але в нас є свої особ­ливості, наші інформаційні поля й інформаційні завдан­ня — різні. Було б добре, аби це від самого початку розуміли ті люди, які приходять зі світської журналістики в церковну. І, навпаки, щоб церковна людина, працюючи у світських ЗМІ, розуміла специфіку своєї роботи. Тому ми свідомо назвали наш фестиваль саме фестивалем ЗМІ православних. Припускаючи, що бувають суто православні ЗМІ, а бувають ЗМІ, які роблять православні люди.

— Можливо, є сенс запрошувати світських журналістів на такі заходи?

— У нас  на одному з фестивалів був такий досвід. Тоді ми знайомили нашу аудиторію зі світськими фахівцями, а світських журналістів — з нашими. Ми обмінювалися думками й досвідом роботи. На цьому фестивалі ми продовжимо таке спілкування, але трохи на іншому рівні. Ми запланували круглі столи й майстер-класи, у яких братимуть участь керівники загальнонаціональних теле- і радіоканалів, найбільш тиражних газет України, релігіє­знавці й професори Інституту журналістики. І ми навіть знайшли потрібну форму. Ми не просимо світських фахівців навчати церковних фахівців, а пропонуємо поділитися своїм досвідом, розповісти про власні успіхи й невдачі, про тенденції у ЗМІ. І подібне спілкування з провідними спеціалістами в журналістиці може допомогти церковному журналісту або главі інформаційної служби застосувати набуті знан­ня на практиці. І найважливіше, щоб була духовна користь як для авторів, так і для тих людей, для яких створюються церковні засоби масової інформації.

— У чому, власне, основна відмінність між світськими й церковними ЗМІ?

— Нині тенденція світських ЗМІ — все менше інформувати, все менше аналізувати й усе більше розважати, залякувати й маніпулювати. Церковні ж ЗМІ прагнуть виховувати, освічувати, тут неприйнятні маніпулювання, експлуатація людських пристрастей, перекручування фактів на догоду певному редакційному формату, викривлення дійсності, віртуалізація. Нам треба говорити про реальне життя, при цьому мета повинна бути виховна й просвітня. Церква не може відмовитися від своєї головної функції — вести до Христа. Якщо  церковні ЗМІ цього не роблять, не розповідають про Христа, про досвід життя у Христі, то їхнє існування безглузде. Тому й відділ наш називається інформаційно-просвітницький, щоб ніколи не забувати, що наше завдання не тільки інформувати, але й освічувати. Наша інформація — це сучасні новини про вічне. Євангеліє — це блага звістка, навіть можна сказати, добра новина. Це завжди новина про те, що Христос воскрес і присутній у нашому житті; що святі є нашими помічниками й заступниками; що можна досягти спасіння; що люди, які йдуть цим шляхом спасіння, є серед нас, вони можуть поділитися духовним досвідом. У цьому сенсі церковні ЗМІ повинні бути правдиві, але це не та правда, яка в кожного своя, а Правда Христова. Церковні ЗМІ повинні бути і терплячі, і поблажливі, і люблячі, і цим теж відрізняються наші формати. Хоча те саме можна сказати і про деякі світські проекти, які втілюють церковні православні люди, що намагаються жити згідно із заповідями та Євангелієм. Звідси випливає одне із завдань церковних ЗМІ — допомагати людям сформувати православний світогляд, православний погляд на життя.

Адже сьогодні завзято формується нова медіа-реальність: телебачення — як кіно, життя — як ток-шоу. Коли на догоду формату, рейтингам, іншим завданням навіть новини робляться за сценарієм, тобто штучно створюються. Іноді це нагадує «міністерство правди» Оруелла — віртуальний, неіснуючий світ. А насправді проблема віртуалізації розв’я­зується просто — для нас інтернет лише продовження реальності, а не її підміна або заміна. У мережі ми ніколи не повинні ховатися за «ніками», навіть якщо хочеться у такий конспіративний спосіб домагатися правди або справедливості, ми завжди повинні бути самі собою, тоді засоби комунікації нам допомагають. Якщо ж ми роздвоюємось або тікаємо у віртуальний світ від реальних проблем, або граємось у конспірацію чи таємні товариства, то відходимо від реальності й піддаємося тим спокусам, які подолав Христос у пустелі. Шлях маніпуляцій, страху й насильства до спасіння не веде.

— Але тут для церковної журналістики є труднощі. Оскільки всі світські ЗМІ націлені на те, щоб якнайбільше привернути увагу аудиторії, затягти, заінтригувати. Тож як церковним ЗМІ протистояти цьому, щоб не бути нудними, не впасти в моралізаторство? Бути цікавими, але не розважальними?

— Мені здається, що сьогоднішній світ (який стає дедалі  більше персоніфікованим, коли лідери думок — це реальні люди й коли ми всі сидимо  в соціальних мережах) якраз може нам допомогти. Коли ми говоримо не від імені всієї Церкви, на що мають право тільки Собори або першоієрархи, — ми говоримо від себе й про себе. Ми виймаємо  колоду з власного ока, але не намагаємося  витягти смітинку в когось, коли розповідаємо про те і закликаємо до того, у що самі віримо, і обговорюємо ті проб­леми, які нас самих цікавлять. У цьому сенсі Євангеліє, християнство передається з уст в уста, від людини до людині. Живий досвід завжди цікавий, тому ми  говоримо про необхідність створення власного інформаційного простору, де ми знаємо одне одного, де ми цікаві одне одному, де ми обговорюємо наші спільні проблеми.

Зараз дуже багато говорять про секуляризм і секуляризацію, але стосовно Церкви це проблема не стільки зовнішня, скільки внутрішня.  Секуляризація проникає в середовище християн. Ми секулярні люди, коли нас новини про земне цікавлять більше, ніж інформація про небесне. Ми секулярні, коли більше віримо політикам, ніж ієрархам. Ми секулярні, коли бездумно довіряємо світським ЗМІ в церковних питаннях і не аналізуємо реальне життя, реальну ситуацію в Церкві. Тоді це наша внутрішня проблема, і подолати ми мусимо її всередині: починай із себе, а не зі спроб боротися з якимись зовнішніми, іноді вигаданими жупелами, якими ми лякаємо інших, вимурувавши огорожу  навколо себе. Христос не казав нам закритися, Христос казав: ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа… (Мф. 28: 19),  тобто треба навчити їх усього, що Він заповів. У цьому сенсі варто подивитися на самих себе, на­скільки в нашому житті присутнє Євангеліє, наскільки наш світогляд відповідає йому, наскільки те, що ми читаємо, дивимось, і ті теми, які ми обговорюємо, стосуються справи спасіння нашої душі, наскільки вони відповідають заповідям.

Сучасне інформаційне суспільство базується на порушенні заповідей, на неправді, засудженні, експлуатації і заздрощах. І ось тут треба не стільки викривати суспільство, скільки упорядкувати свою церковну спільноту. Бо ж слово «спільнота» від одного кореня зі словом «спілкуватися». Наше спілкування між собою, у тому числі й через засоби масової комунікації, — це і є наша основна діяльність, а це завжди цікаво. Якщо мені цікава інша людина, цікаві її думки, значить мені буде цікаво й те, що вона робить. Це одне з основних завдань нашого фестивалю — стати одне одному цікавими, стати справжньою церковною просвітньою спільнотою. У чомусь це й реалізація принципу соборності Церкви. Наш фестиваль можна назвати інформаційним собором або собором інформаційних діячів. І нам би дуже хотілося, щоб цей дух справжньої церковної соборності, дух любові, бажання служити Богу і ближнім були тим головним, заради чого ми гуртуємось на фестивалі ЗМІ православних.

— А як до цієї соборності залучити людей з тих єпархій, які ще не брали участі у форумі? 

— Я одразу згадую притчу про ближнього й запитання: хто твій ближній? Перш ніж спасати всіх, треба звернути увагу на тих, хто вже з нами. Тому ми раді, що більшість єпархій беруть участь у фестивалі. Як показує наша соціологія й аналітика, це саме ті єпархії, які реально провадять інформаційну діяльність, тобто немає такого, що у якійсь єпархії є певні напрацювання на інформаційній ниві, а ця єпархія участі не бере. В деяких  єпархіях інформаційна діяльність поки в зародку або в потенціалі, але ми регулярно, через правлячих архієреїв, запрошуємо їхніх журналістів на фестиваль. Ми не використовуємо адмінресурс. 10–20 % нових людей з’являються на кожному фестивалі, і ми можемо побачити й почути їхню унікальність, дати їм себе презентувати, відчути себе частиною співтовариства. Я думаю, що це природній процес, його не треба форсувати. Як-то кажуть, на все свій час, плід повинен дозріти. До того ж не варто й про себе думати зайвого, не треба «спасати» Церкву, це Церква нас спасає, і ми в Церкві спасаємось. Потрібно просто робити свою справу максимально добре й об’єднуватися заради цього з однодумцями. Потрібно вміти побачити в іншому не менш здібного, не менш розумного, не менш віруючого, не менш відповідального, не менш фахового, ніж ти. У цьому, до речі, ще одна відмінність церковних ЗМІ — у нас якщо і є конкуренція між проектами, то в неї інша природа, інші завдання, а якщо є розбіжності, то вони повинні виявити по-справжньому мудрих, здібних, талановитих, і всі ми цьому повинні разом радіти.

— Отче Георгію, чого Ви чекаєте від Фестивалю в Києві? Чи покладаєте якісь особливі надії на нього?
— Ми чекаємо нових зустрічей, нових людей. Хотіли б познайомити наших соратників з останніми тенденціями в медіапросторі, щоб розуміти, куди і як рухається все інформаційне суспільство.

Мені б хотілося, щоб на цьому Фестивалі з’явилися освітні проекти. Щоб вдалося створити в майбутньому сучасну базу для навчання, підготовки, підвищення кваліфікації фахівців у сфері церковних медіа. Єдиний спосіб підготовки таких кадрів — передача нашого реального, унікального досвіду, і не тільки київського. Цей досвід є в багатьох регіонах: у Луцьку, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Вінниці, список можна продовжувати. Створити потрібну нам і ефективну систему освіти — це наша мета. Ми сіятимемо зерно й сподіватимемося, що воно впаде на підготовлений ґрунт і дасть плід.

Бесіду вела Олена Головіна
Фестиваль ЗМІ — це більше, ніж просто фестиваль. Це і конференція, і освітній проект, і міжособистісна взаємодія, тому що головна його мета – формування загальноцерковного інформаційного простору, координація діяльності єпархіальних інформаційно-просвітніх структур

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.