«НАС ЗУСТРІЛИ ГРУПИ СЯЮЧИХ КИЯН». До 70-річчя визволення Києва

Наприкінці вересня 1943 р. радянські Збройні сили в ході стратегічного наступу по всьому фронту вийшли до берегів Дніпра. На протилежному його березі поблизу містечка Лютіж 38-й армії вдалося створити маленький плацдарм. Тими ж днями другий плацдарм був створений 40-ю армією на південь від Києва, на Букринському виступі.

12 жовтня командувач 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін розпочав наступ з букринського плацдарму, прагнучи обійти Київ з південного заходу. Але тут, на сильно пересіченій місцевості, нашим військам протистояло потужне угруповання військ противника, яке не дало значно просунутися вглиб. Війська зазнавали великих втрат.
Ставка Верховного Головнокомандування вирішила 23 жовтня таємно, у сутінках, вивести частини з букринського плацдарму на лютізький, де місцевість була рівною і дозволяла повною мірою задіяти танки генерал-лейтенанта П. С. Рибалка. За короткий час війська здійснили неймовірно важкий форсований марш на лютізький плацдарм. Генерал-полковник К. С. Москаленко очолив 38-му армію, яка мала завдати головного удару.
Лише з десяток кілометрів віддаляв від Києва лінію оборони на Лютізькому плацдармі. Тут нашим військам протистояла німецько-фашистська танкова армія у складі дев’яти дивізій, підтримуваних важкою артилерією. Москаленко, зі схвалення М. Ф. Ватутіна, вирішив здійснити прорив на вузькій 6-кілометровій ділянці. Тут було створено найвищу за весь минулий період війни щільність артилерії.
У підрозділах та частинах напередодні наступу відбулися короткі мітинги.
1–2 листопада був здійснений відволікаючий удар з букринського плацдарму. Вороже командування й раніше вважало, що звідти буде головний удар, і тому додатково ввело в бій танкову дивізію СС «Райх» і близько двох піхотних дивізій.
Наступ наших з лютізького плацдарму почався вранці 3 листопада. Злагодженими діями артилерії і авіації було зламано оборону противника, під кінець дня наші війська увійшли в Пуща-Водицю, а північніше 60-та армія генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського вступила в бій за Димер. Ворог спішно почав підтягувати резерви з районів Білої Церкви та Корсуня-Шевченківського, але спізнився. У перший день наступу також було завдано удару південніше, з району острова Козачий, і до кінця дня звільнено приміські села Віта Литовська і Пирогово.
4 листопада противник здійснив ряд сильних контратак, але наші війська зуміли вийти до околиць Києва біля Пріорки. Щоб приголом­шити ворога, ввечері танки генерала Рибалка увімкнули фари та сирени і за підтримки піхоти пішли в нічну атаку, зайняли Святошин і перерізали шосе Київ — Житомир.
На кінець дня 5 листопада 38-ма армія та 3-тя гвардійська танкова армія вже вели бої у Києві, прагнучи прорватися в центр міста і перешкодити ворогові зруйнувати його. Плечем до плеча з радянськими воїнами тут героїчно билася 1-ша Чехословацька окрема бригада полковника Людвіка Свободи. Генерал Москаленко пізніше згадував ті незабутні години: «Рухаючись слідом за танками, ми добралися, нарешті, по бульвару Шевченка до Хрещатика. Там нас несподівано зустріли великі групи захоплених, сяючих киян. Довкола розривалися снаряди, свистіли кулі, а жителі міста щільним кільцем оточили наші машини й бурхливо висловлювали свою радість».
О 4-й годині ранку 6 листопада генерал Москаленко доповів Ватутіну про взяття Києва. За годину представник Ставки Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков і командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін надіслали телеграму І. В. Сталіну, повідомляючи, що столиця України повністю очищена від німецьких окупантів.
За чотири дні операції війська фронту розгромили 12 німецько-фашистських дивізій, які втратили більш як половину особового складу та більшу частину бойової техніки. Схвильовано воїни-визволителі та кияни слухали наказ Верховного Головнокомандувача № 37 від 6 листопада, в якому високо оцінювалися дії наших військ. Цей наказ пролунав на всю країну, на увесь світ, але, на жаль, через поспішність Сталіна, який наказав звільнити місто до річниці Жовтневої революції, призвів до величезних невиправданих людських втрат.
Київ був звільнений, але нацисти відчайдушно намагалися знову оволодіти ним. Київська стратегічна наступальна операція завершилася тільки 23 грудня 1943 р., коли було відбито контрнаступ противника.
Дорогою ціною, ціною життя тисяч простих солдатів і офіцерів було здобуто цю перемогу. Ми схиляємо голови перед їхньою мужністю і молимося за всіх, хто віддав своє життя за визволення столиці України.

Володимир Моїсеєнко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.