НАРЕЧЕННЯ ІМЕНІ

Вибір імені дитини часом буває для батьків досить нелегкою справою. Порадниками тут стають і бабусі, й дядьки, і тітки, й близькі друзі. Пропонуються імена на честь родичів або кращих друзів, народних героїв або зірок кіно та естради, або ж просто красиві милозвучні імена. Церква пропонує, насамперед, подивитися у святці, адже в даному разі ім’я не просто надасть буттю дитини особистістного виміру, але і єднатиме її з горнім світом, із святим, на честь якого її назвали.

“Мудрість первозданної людини випробувана і виявлена була в нареченні імен усякій душі живій, — повчає святитель Філарет, митрополит Московський. — У нареченні імен патріархами не раз виявлявся дар прозорливості та пророцтва. Сам Бог, коли благоволив дати Аврааму нове, багатознаменне потомствене благословення, — як запоруку, як знак, як таємниче знамення цього благословення, дав йому нове ім’я: “і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я Авраам, тому що я зроблю тебе отцем багатьох народів” (Бут. 17: 5). Свята Церква започаткувала чудовий звичай запозичати імена від святих, які з благодаті святих завжди благознаменні і здатні принести із собою благословення. При цьому особливо добре для немовляти, якщо йому дають ім’я святого не за звичаєм тільки, але по вірі та з любові до святого”.
При виборі імені дитині батьки можуть попросити поради у священика, як це було, наприклад, при нареченні імені преподобному Феодосію Печерському. Наші предки давали імена своїм дітям на честь святого, пам’ять якого відзначалася у день народження або в день хрещення. Іноді ім’я дитині обирали на честь святого, особливо шанованого всією сім’єю, хоча день його пам’яті за часом був досить віддалений від дня народження немовляти. Були випадки, коли дитину називали за обітницею, на честь певного святого, якого обирали наперед і молилися йому ще до народження чада, наприклад, про успішні пологи. І сьогодні ці принципи мають свою силу.
Якщо до моменту здійснення Таїнства Хрещення ім’я вже було обране (наприклад, на честь когось із родичів), то потрібно визначити, на честь кого із святих, які мали таке ім’я (якщо їх декілька), звершуватиметься церковне наречення.
Буває, що ім’я тому, кого охрещують, нарікається на честь найвідомішого святого з тим самим ім’ям, або ж за церковним календарем визначається найближчий після дня народження дитини день пам’яті святого з таким ім’ям. Цей святий і буде небесним заступником новохрещеного, а визначений за календарем день його пам’яті називається іменинами або Днем Ангела, а церковною мовою — днем тезоіменитства. Таке саме правило може застосовуватися і в тому разі, коли людина хрещена (наприклад, у ранньому дитинстві), проте не знає, на честь якого святого звершувалося хрещення. Це питання бажано погоджувати із священиком, щоб отримати в нього благословення на носіння імені на честь певного святого.
У день наречення імені дитині учасники цієї події: священик, батьки, хрещені батьки, які принесли немовля до храму, а також святий, ім’ям якого нарікається дитина, стають безпосередніми свідками початку благодатного союзу людини з Богом. Основний зміст молитви восьмого дня, яку виголошує священик, зосереджений на немовляті. У ній говориться, що життя новонародженого отримує цінність в очах Божих тому, що він “прийде до земного храму і буде учасником спасіння”.
“Господи Боже наш, Тебе молимся, — читає священик у послідуванні, — и Тебе просим, да знаменается свет Лица Твоего на рабе Твоем сем (і вперше називає ім’я, що нарікається немовляті), и да знаменается Крест Единородного Сына Твоего в сердце и помышлениях его… да по заповедям Твоим жительствовав и сохранив печать нерушиму, получит блаженство избранных во Царствии Твоем”. Тропар свята Стрітення Господнього, який співається на завершення молитви про наречення імені немовляті, ще раз нагадує батькам, що дитина згідно із законом приноситься до дому Господнього. А приклад для них — Богоматір, яка принесла Богонемовля Христа до храму за “звичаєм законним”.
Якщо ім’я, під яким дитина зареєстрована, відсутнє у православному місяцеслові, це ще не означає, що слід змінювати його при хрещенні. Можливо, батьки через необізнаність дали дитині православне ім’я, але в західноєвропейській або місцевій формі. У такому разі священик звичайно надає йому традиційної, згідно із святцями, форми і хрестить з цим ім’ям, заздалегідь повідомивши його батькам того, кого охрещують, або йому самому. Ось приклади таких перекладів: Анжела — Ангеліна; Жанна — Іоанна; Оксана, Аксинія — Ксенія; Юрій, Єгор — Георгій; Ян — Іоанн; Денис — Діонисій; Клара, Світлана — Фотина або Фотинія; Марта — Марфа; Корній — Корнилій; Леон — Лев; Томас — Фома.
Крім того, з історії Церкви відомо, що деякі подвижники благочестя своїм життям освячували імена, які їм дали, коли вони були ще язичниками. Наприклад, є святі з такими іменами, як Аполлон, Вакх, Меркурій. Сьогодні у хрещенні ми даємо імена на честь князя Володимира і княгині Ольги, попри те, що у хрещенні вони були Василієм і Єленою.
З благоговіння перед іменем Спасителя у Православній Церкві не називають ім’ям Іісус на честь Сина Божого. Так само ми cтавимося й до імені Його Пречистої Матері, тому ім’я Марія дається на честь однієї із святих.
Імена відображають дух цілих епох. Так, у післяреволюційні роки дітям давали такі імена, як Вілен (на честь В. І. Леніна), Даздраперма (“да здравствует первое мая”). Сьогодні з’явилася мода на старовинні імена — Гліб, Дарія, Савелій, Агафія. Але очевидно, що це не просто данина оригінальності або екзотиці. Від цих імен віє якоюсь силою і водночас ніжністю, ґрунтовністю і благородством. Це також свідчить про відродження духовних традицій нашого народу, які завжди зберігала і зберігає Церква.
Підготувала Галина Омельчук

КОМЕНТАР

З перших сторінок Біблії ми бачимо, що дарований людині образ Божий виявляється у тому, що Господь дозволяє Адаму давати імена тваринам. Адам бачить єство тварин і точно іменує їх. Дати ім’я, назвати річ своїм іменем — це, по суті, прояв образу Божого в людині.
І далі у Святому Письмі ми знову зустрічаємо тему імені. Іаков бореться з Богом і просить назвати ім’я нічного Борця. Господь відповідає: “Що ти запитуєш про ім’я Моє, воно дивне”. Іудеї забороняють апостолам проповідувати про Іісуса Христа, кажучи, щоб вони не вчили про ім’я це. Але апостоли стверджують, що немає іншого імені під небом, яким могла б спастися людина.
Ім’я у свідомості віруючих людей займає центральне місце. Це чудово розуміла Старозавітна Церква, іудейський народ. Це розуміє і Церква Новозавітна. Коли людина прикликається до нового життя, вона отримує нове ім’я. Так, Господь, прикликаючи до апостольського служіння людей і прозираючи їхні внутрішні якості, дає їм нові імена. Симона називає Петром, Савл перетворюється на Павла, Іоанн і Яків, сини Заведея, отримують ім’я Сини Грому. Часто людина, яка приймає Хрещення в дорослому віці, може бути названа іншим іменем. У чернецтві людина отримує нове ім’я. Жінка, виходячи заміж, бере прізвище чоловіка.
Ім’я об’єднує. У нас є загальне ім’я, що вказує на нашу природу, ми — Християни. Нарешті, в Апокаліпсисі мовиться, що Бог дасть нове ім’я людині: “Перемагаючому дам вкушати сокровенну манну, і дам йому білий камінь і на камені написане нове ім’я, котрого ніхто не знає, крім того, хто одержує” (Одкр. 2: 17). Очевидно, у цьому імені в усій глибині й повноті виявиться іпостасність людської природи. Сьогодні ми можемо переплутати, наприклад, дати ім’я Петро (“камінь”) тому, хто більше схожий на пісок, або Раїса (“легка”) тій, яка важка у спілкуванні…
Існує дві крайнощі щодо імені. Одна, коли з ім’ям повністю пов’язують долю людини, ніби ім’я зумовлює її характер і життєвий шлях. Інша, коли до імені ставляться легковажно, дозволяючи зневажати його, даючи людині образливі прізвиська.
Відповідь Православної Церкви з цього питання може бути такою. Ім’я може впливати на людину, проте воно не визначає її долі й не тяжіє над нею. Тут доречно пригадати прислів’я: “Не ім’я прикрашає людину, а людина ім’я”. Інакше кажучи, людина може виправдати своє ім’я, наречене на честь святого, або значення імені, або, навпаки, бути недостойною його. Так, ім’ям Андрій називають на честь Христового апостола або тому, що в перекладі з грецької це ім’я означає “мужній”. У першому випадку людина одержує небесного покровителя, духовного помічника й заступника, молитви якого можуть впливати на життя людини. В іншому — ім’я має виховний характер, коли батьки через ім’я ніби передають своє побажання дитині. І це ім’я потрібно виправдати. Якщо ж називають на честь Андрія Волконського, то це вульгарно. Або коли називають Маргаритою, на честь булгаковської героїні. У такому разі, прийшовши у Церкву, людина може змінити акценти асоціацій, якими керувалися її батьки.
Не потрібно забувати, що ім’я дається в контексті світогляду людини. Якщо світогляд був заснований на вірі в істинного Бога, то ім’я стає провідником божественної благодаті. Якщо ж світогляд атеїстичний або ж сповнений різних марновірств, то тут ім’я може зробити людину причетною до світу злих сил. Але ще раз зверну увагу, що, прийшовши в Церкву, людина преображається, позбавляється того вантажу зла, який вона мала до цього. І тут символічно, як дар, дається їй нове ім’я і небесний тезоіменний заступник. І цей дар ми повинні виправдати своїм життям.

Протоієрей Андрій Ткачов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.