OLYMPUS DIGITAL CAMERA

НАДИХАТИ ЖИТТЄЛЮБСТВОМ

Із проблемою алкогольної та наркотичної  залежності стикається багато сімей, зокрема й серед віруючих. Ми вирішили звернутися до фахівців з цієї галузі — координатора реабілітаційного центру для хімічно залежних при чоловічому монастирі в ім’я святого Савви Освященного Запорізької єпархії (м. Мелітополь) ігумена Захарії (Пліхти) й керівника терапевтичного процесу реабілітаційної програми протоієрея Ігоря Стариніна.

Реабілітаційний центр і культура монастирського життя

Які особливості вашого центру, й чим він відрізняється від інших таких закладів?

О. Захарія:

— На сьогодні це єдиний реабілітаційний центр, який діє при православному монастирі. У нас служать молебні перед іконою Божої Матері «Невипивана Чаша», проходять заняття зі священиком. Після певного терміну тверезості в монастирі клієнти можуть причаститися.

О. Ігор:

— В обителі щодня до обіду пацієнти трудяться на послуху, це теж дає можливість долучитися до культури монастирського життя.

  Чи можливо порівняти алкогольну та наркотичну залежність?

О. Ігор:

— Існують соціально прийнятні стадії вживання алкоголю, чого не скажеш про наркотичні засоби. Наприклад, алкогольні напої вживають, коли відзначають свята; той, хто вживає наркотики, від самого початку знає, що переступив соціальні норми і правила. Наркомани молодші за віком, вони швидше скочуються до соціального дна. Відповідно, раніше починається і процес їхньої реабілітації. А в алкоголіків є стадія так званого побутового пияцтва, коли людина не може жити без алкоголю, але ще працює, живе сімейним життям. Це може бути тривалий період, і людина досягає соціального дна в досить поважному віці. Навіть за групами видно, що люди, які страждають на алкогольну залежність, набагато старші за  наркозалежних.

 — З якого віку починається вживання алкогольних і наркотичних речовин? 

О. Ігор:

—Наркотикипочинаютьвживатив 12–13років.

О. Захарія:

— Так званий «рожевий» період вживання у наркомана триває два-три роки. А в алкоголіка він може розтягнутися на багато років. Інший бік медалі — чим довший цей період, тим складніша реабілітація. Ґрунтуючись на статистиці, можу сказати, що наркомани одужують частіше, ніж алкоголіки.

Наркоманією хворіє не дитина, а вся сім’я

Як батькам розпізнати, що їхня дитина почала вживати хімічні речовини, котрі змінюють свідомість?

О. Ігор:

— Підліток починає замикатися в собі, брехати, дратуватися і грубіянити; відчувається, що він веде подвійний спосіб життя. Дитина стає неохайною, не дотримується гігієни. Зникає довіра між батьками й дитиною. Починають пропадати гроші та цінні речі. Це вже дзвінок. Під час прибирання житла можуть бути виявлені шприци, пігулки тощо.

 — Чи можна поведінку наркозалежного переплутати з реакціями, що властиві перехідному віку?

О. Ігор:

—Звичайно, можна. Головне завдання батьків — зберегти контакт, стосунки та спілкування зі своїми дітьми в перехідному віці, розуміючи, що відбувається складний процес. У підлітковому віці цей контакт, на жаль, нерідко втрачається.

  Існує й проблема співзалежності…

О. Захарія:

— Якщо в наркомана гниє нога, або його вигнали з роботи — це яскраво виражена проблема. А, наприклад, батьки, якщо вони не курять і не п’ють, до останнього моменту заперечують проблему співзалежності. Але ж важливо й те, як мама виношувала й народжувала дитину, як малюка виховували перші три роки, добрі на нього очі дивилися чи злі. Може трапитися, що спадково, на фізичному рівні, передається нестача так званого «гормону радості» — ендорфіну.

У нашому Центрі робота побудована таким чином: два місяці — інтенсивна терапія, далі підтримуюча програма, потім програма ресоціалізації. Головне на інтенсивній терапії привести людину до тями. Подається лекційний матеріал, проводиться групова та індивідуальна робота, даються домашні завдання. Поступово розкривається картина виникнення і розвитку хвороби. І в цей момент для залежного найголовніше не звинуватити батьків. Надалі за своє одужання людина відповідає сама. На жаль, не всі це розуміють. А батькам важливо усвідомити і власну причетність до виникнення хвороби, хоч це й дуже важко.

О. Ігор:

— Співзалежність — це нездатність жити власним життям. Це бажання розчинитися в комусь, розчинення в близькій людині. Тут корінь проблеми. Людина живе життям іншої, тобто залежної, і стає залежною від тієї ж хімічної речовини, яку вживає близька людина. Вона не має власних інтересів, бажань, потреб і розчиняється в іншій, стаючи для неї нестерпним тягарем. Так виходить замкнене коло. Інша людина (дитина, чоловік, дружина, брат) хоче позбутися цієї нестерпної ноші й через залежність тікає від співзалежної близької людини, а співзалежна наздоганяє її і «рятує».

О. Захарія:

— Коли залежний кидає колотися або вживати алкоголь, починаєтьсяабстинентнийсиндром — синдромвідміни, такзваналомка, йому стаєдужепогано й духовно, й фізично. А співзалежний не можебез «рятівництва». Інодіпомітно, що його так само«ламає», алесамвін цьогоне бачить.

О. Ігор:

— Співзалежний більше ризикує впасти в депресію, ніж залежний, адже йому стає тоскно без «рятівництва». В останньому, напевно, найголовніша компенсація для співзалежного.

Як допомогти залежному

— Що можна порадити тим, хто хоче допомагати хімічно залежним?

О. Захарія:

—Передусім слід надихати життєлюбством. І, звичайно, недопомагати залежному вмирати.Наприклад, якщо мама годує, напуває, одягає, викуповує його з міліції, лікує в лікарні, — жоден залежний не кине вживати наркотики. Навіщо? Треба ускладнити життя залежній людині, щоб у неї з’явилося бажання одужати і зайнятися чимось корисним. Ніякий наркоман чи алкоголік просто так померти не хоче.

О. Ігор:

— Так, тверезістю можна тільки заразити. Усім, хто хоче допомагати хімічно залежним, потрібно самим залишатися тверезими й розвиватися в цій тверезості. І тоді навколо них поширюватиметься «поле», до якого захочуть прилучитися.

До того ж хто сам був спокушеним, той може й спокушуваним допомогти (див.: Євр. 2: 18). Одужуючі тверезі алкоголіки й наркомани заражають своєю тверезістю інших залежних, і виходить своєрідна ланцюгова реакція. Можна вивчити методики та механізми, але передати свою тверезість, якщо сам не тверезий, неможливо. Іноді беруться за реабілітацію хімічно залежних і при цьому дозволяють собі випивати, проте ефективність одразу знижується.

Принцип роботи нашого Центру — «такі ж допомагають таким самим». Хто сам піднявся з дна хімічної залежності та знайшов радість і щастя в тверезості, той несе це щастя іншим. Хто заражається цією радістю та надією, той залишається тверезим. Це вже власний вибір людини.

Треба знати правила «жорсткої» любові

Що ви порадите священикам у роботі з тими, хто страждає хімічною залежністю?

О. Ігор:

— Необхідно знати про феномен співзалежності і про те, що спроби «рятівництва» можуть призвести до трагедії. Іноді навіть матеріальна допомога залежним провокує вживання наркотиків.

Хімічнозалежний у фазіактивного вживання шукає матеріального та психологічного донора, який би вирішував його проблеми, допомагав фінансово й тим самим допомагав вживати наркотичні речовини. Часом у цій ролі використовується священик. Тому священнослужителю необхідно знати правила такзваної «жорсткої» любові. Требалюбити людину, поважатиїїособистість, агріхненавидіти, не потуратийому. Радив би священикам співпрацювати із професіоналами в цій галузі. Небагато священиків знають, приміром, про наш Центр пр иправославному монастирі.

 — Які умови прийому пацієнта у ваш Центр?

О. Ігор:

— Щоб потрапити в Центр, необхідно п’ять-сім днів не вживати хімічних речовин. Людина має сама подзвонити й заявити про те, що вона хоче залиша­тися тверезою. Потрібні довід­ки: з тубдиспансеру про відсутність захворювання на туберкульоз, про щеплення і загальна про стан здоров’я. Центр стаціонарний, пацієнта поселяють на півроку. Це тривала реабілітація, яка проходить у три етапи. Перший етап — інтенсивний, коли людина знаходить свою особистість заново. Другий етап — програма профілактики зриву, коли клієнт вчиться розпізнавати симптоми й запобігати зривові, а також як залишатися тверезим. Тут сама людина виробляє навич­ки та механізми самостабілізації, самопідтримки. І третій етап — програма ресоціалізації, коли людина повертається в соціум.

Ще один плюс

— Що можна робити на парафіях для підтримки тверезості у залежних?

О. Ігор:

— Один із способів самопідтримки (наші клієнти самі про це говорять) — відвідувати храм, брати участь у богослужінні, сповідатися, причащатися. Тож якщо в тому місті чи селі, куди повертається реабілітант, є храм, то це вже великий плюс. Важливо, щоб таку людину підключили до соціального життя общини. Священик особисто має приділити їй увагу (тут я б рекомендував книгу ігумена Іони (Займовського) «Пристрасть, гріх чи хвороба»). І будь-якому священику не завадило б знати, що таке залежність і співзалежність.

  Як проводити профілактику залежності та співзалежності?

О. Ігор:

— Важливо не ігнорувати проблему. Ми не помічаємо, що зараз внаслідок вживання хімічних речовин гинуть 12-річні діти. Це ж тотальна катастрофа!

У свою чергу, ми відкриті для зустрічей, можемо виступити з лекціями на парафіях або на конференціях. Вважаю, соціальна активність священика дуже важлива в цьому плані. Інформованість — це і є профілактика. Священик знає своїх парафіян і те, що людям потрібна допомога. У нашому Центрі працюють необхідні фахівці, й ми могли б надати таку допомогу.

 savva.org.ua/reabilitatsionnyj-tsentr.html

 З усіх питань, пов’язаних із реабілітацією залежних, телефонуйте:

+38(063) 973–29–33

+38(097) 221–44–08

+38(050) 285–27–02

 

Бесіду вів Віталій Сидоркін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.