feofan_medvedev

«На хресті моя Любов». Житіє преподобного Феофана Рихловського

Як уже повідомляла «Церковна православна газета» (див.: № 21 за 2011 р.), 1 листопада за Божественною літургією у Свято-Успенському храмі смт Короп Чернігівської області відбулося прославлення у лику місцевошанованих святих Ніжинської єпархії схиархімандрита Феофана (Медведєва, † 1977). Пропонуємо до уваги наших читачів житіє новопрославленого святого.

Смиренний і маловідомий, але великий і глибоко шанований подвижник благочестя наших днів схиархімандрит Феофан (у миру Іван Феодосійович Медведєв) народився 20 жовтня 1881 р. у с. Фастівці Бахмацького р-ну (колишнього Борзнянського повіту) на Чернігівщині. Батьками його були благочестиві селяни Феодосій і Євфимія. Коли Іванові було два роки, помер його батько. Мати виховала дітей у вірі та благочесті. Отрок Іван закінчив три класи земської Фастівецької школи.

Разом з матір’ю Іван ходив на поклоніння до святих місць: у Києво-Печерську Лавру, в Свято-Миколаївський Рихловський монастир. Якось, вклонившись святині Рихловського монастиря — чудотворному образу святителя Миколая, отрок Іван зостався при монастирі, попри всі вмовляння матері. У монастир майбутній подвижник поступив перед святом Різдва Божої Матері, 7 вересня. Пізніше батюшка все життя з особливою духовною радістю проводив цей день…
Першим послухом Івана було будити братію на молитву. Батюшка з любов’ю ніс також послух у проскурні, на пасіці, в палітурній майстерні та монастирській лавці…
Щоб зміцнити молодого подвижника у вірі і запалити серце стремлінням до благочестя і молитовного подвигу, Господь часто відвідував його хворобами і водночас дарував йому Свою милість, чудесно зцілюючи від страждань, підкріплюючи духов­ними видіннями. Про це батюшка сам розповідав таке: «У 22 роки я сильно захворів і вже було готувався до смерті: пособорувався, посповідався, причастився Святих Христових Таїн, попрощався з братією, чекав кінця… Але молився про те, щоб Господь сподобив прожити ще хоча б рік. Раптом чую немовби згори знайомий голос ігумена Ісаакія: “Там краще!”. Я тричі просив про те, щоб прожити ще хоча б рік, а голос тричі повторював: “Там краще!”. Потім раптово відчиняються двері келії, входить незнайомий ієродиякон, підперезаний хрестоподібно орарем, як перед Причастям, прямує в куток до ікон, зупиняється і тричі виголошує гучним голосом: “Многая літа!”. Проспівавши, виходить. Двері келії були замкнені на защіпку, я лежав на ліжку біля дверей. Небавом я швидко й одужав…
Якось я сидів на підлозі, схиливши голову на коліна, один, келію освітлювало тихе мерехтіння лампади. Затужив… Раптом чую — хтось ходить з кутка в куток (а келія була замкнена), кроки ніби якогось старенького. Таємничий голос запитав мене: “Хочеш бути ченцем?”. Я відповів: “Хочу”. Минуло небагато часу і архімандрит Євгеній постриг мене в чернецтво з ім’ям Іувеналій (1912 р.). А за рік єпископ Пахомій висвятив мене у сан ієродиякона.
Увійшовши одного разу після богослужіння у свою келію, я побачив у кутку Жінку в чернечому вбранні. Звичайно, я дуже здивувався… Жінка озирнулася на мене, потім неквапом, не повертаючись, обличчям до стіни, вийшла з келії. Архімандрит Євгеній, зустрівши мене після цього, запитав: “Була у тебе Цариця Небесна?”. І додав: “Вона у мене була і сказала, що тепер піде до Іувеналія”».
1920 р. єпископ Іоанн (з Конотопа) висвятив отця Іувеналія у сан ієромонаха. Батюшка розповідав, що того ж року закрили Рихловський монастир. Напередодні свята святителя Миколая (6 грудня за ст. ст.) звершили всеношну, а вранці богослужіння вже не було… Напівроздягнених ченців виганяли з келій, з монастиря. Якщо хто вбрав штани, з того знімали, залишаючи в одному підряснику. Деяких вивозили, але коні ставали на диби та іржали. Люди плакали. Була страшна картина. Священиків гнали до Коропа, потім до Кролевця.
Священнослужителів монастиря доставили в м. Кролевець, щоб призначити на парафії. Запропонували: хто хоче швидше отримати призначення, той повинен піти нарубати стільки‑то дров. Отець Іувеналій пішов рубати дрова. Отримавши наказ на парафію у Свято-Успенську церкву с. Краснопілля Коропського р-ну, він не знав, як і чим туди добиратися. Вийшовши на вулицю, побачив підводу, а візник сказав, що приїхав спеціально за ним, та ще із запасним теплим кожухом. Це була перша парафія отця Іувеналія. Але невдовзі, у 1922 р., староста церкви «підписався в “живу церкву”», а отця Іувеналія перевели в Свято-Троїцьку церкву Коропа.
«Закривають Троїцьку церкву. Куди податися? — згадував батюшка. — Бачу уві сні вівтар, за престолом — святитель Феодосій, святитель Миколай і преподоб­ний Серафим Саровський. Радяться між собою, куди мене призначити. Святитель Феодосій каже, що хотів би забрати мене до Чернігова, а святитель Миколай і каже: “Запитаємо у Владики”. Потім продовжує: “Це Рихловський мій улюбленець, заберу його до себе”». Невдовзі прийшов указ єпископа Стефана з Чернігова про призначення отця Іувеналія в Свято-Миколаївську церкву с. Риботин, що поряд з Коропом, де він прослужив з 1929‑го до 1933 р.
«З 1934‑го до 1941 р. я мешкав у Коропі, — розповідав батюшка. — Ходив по селах з сокирою за спиною — удавав, що рубаю дрова. Підрясник піднімав, ховав під плащ, а на грудях завжди носив запасні Святі Дари. А пізно ввечері в якійсь хаті віруючих таємно збиралися сусіди, односельці; всю ніч повчав присутніх, молилися, причащалися Святих Христових Таїн».
Серед тяжких випробувань Господь незримо підтримував і беріг отця Іувеналія, чудесно рятуючи від неминучої смерті.
«Якось, — згадував старець, — двоє повели мене взимку на річку топити. “Досить тобі людей дурити!”. Прорубали ополонку. Підняли підрясник, зав’язали ним руки й голову, штовхнули в ополонку. Один сказав: “Удар прикладом по голові”. Інший відповів: “Та він і так вже готовий”. А я пригнувся, посидів у крижаній воді, поки вони пішли, потім виліз, вилив воду з чобіт, викрутив онучі і пішов у село. Обсох, зігрівся на печі. Слава Богу за все!»
У ці роки отець Іувеналій таємно прийняв схиму з ім’ям Феофан. Але про це майже ніхто не знав до самої його блаженної кончини — всі називали батюшку отцем Іувеналієм.
У хвилини душевного сум’яття, коли серце огортала непосильна скорбота, старець знаходив собі розраду в усамітненні, згадуючи страждання Господа нашого Іісуса Христа. Зі своїми скорботами батюшка відвідував святого преподобного отця Лаврентія в Чернігові.
У Коропі було сім парафій і дев’ять церков: Вознесенська, Іллінська, Троїцька, в ім’я святителя Феодосія Чернігівського, Покровська, Воздвиженська, Преображенська, Успенська і Михайлівська. У Михайлівській церкві з 1922‑го до 1937 р. (цього року церкву зруйнували) був чудотворний образ святителя Миколая з Рихловського монастиря. Потім ця святиня таємно зберігалася у благочестивих жителів міста.
1941 р. на нашу землю напали чужинці. Тоді ж відновилися богослужіння у храмах Коропа. Віруючі просили отця Іувеналія звершувати службу в церкві в ім’я святителя Феодосія Чернігівського. Туди ж перенесли чудотворний образ святителя Миколая. Преосвященний Борис, єпископ Чернігівський і Ніжинський, поставив батюшку другим священиком цієї церкви.
Жив отець Іувеналій у старенькій хатинці з солом’яною стріхою, зі східного боку хати була його келія з одним віконцем на вулицю. У келії було багато ікон, серед них — ікона з Рихловського монастиря з Нерукотворенним Образом Спасителя. Молячись перед цієї іконою, батюшка неодноразово отримував благодатну допомогу.
Деякий час отець Іувеналій був настоятелем Покровської церкви Коропа. Це була найбідніша парафія — їй належало всього 60 дворів. Батюшка став по четвергах читати в церкві акафісти, вніс до храму Неруко­творенний Образ Спасителя. Люди з інших парафій почали приходити на молитву до Покровської церкви. Та декілька священиків озлобилися на підйом духовного життя в парафії отця Іувеналія і написали лист чернігівському архі­єреєві з проханням забрати отця Іувеналія з Коропа. Батюшку викликали до Чернігова, владика вручив йому листа, в якому було прохання.., щоб отця Іувеналія ніколи нікуди з Коропа не забирали. Повернувшись з Чернігова, батюшка показав листа благочинному — протоієреєві Миколаю Якубенку. А той у свою чергу ознайомив його з копією листа, де містилася та незаконна скарга. Всі були приголомшені таким поворотом подій. Отець Іувеналій продовжував трудитися в Коропі.
4 (17) грудня 1948 р., на свято великомучениці Варвари, освятили відремонтовану Вознесенську церкву (побудована 1764 р.), настоятелем якої став благочинний, а другим священиком — отець Іувеналій. Після смерті благочинного настоятелем став батюшка. Він ревно прослужив тут до червня 1970 р., тоді 89‑літній батюшка був почислений за штат.
Востаннє отець Іувеналій звершував Божественну літургію у день пам’яті святителя Миколая, 19 грудня 1976 р. Після богослужіння батюшка попросив старосту церкви Івана Степановича Васька допомогти обійти всі ікони, щоб вклонитися образам, і додав, що він у храмі уже востаннє… Старець застудився, захворів на запалення легенів.
Отець Іувеналій пособорувався, посповідався та причастився Святих Христових Таїн. Невдовзі він сказав: «Сьогодні вночі я був з усіма мучениками… Бачив великомучеників Георгія, Пантелеймона — всіх мучеників». Потім додав: «А ось є мученики, тіла яких не мучили, а вони мученики». Цим він дав зрозуміти, що його хвороба була безкровним мучеництвом.
18 січня 1977 р., у хрещенський святвечір, на 97‑му році життя, сидячи та слухаючи ранкове молитовне правило, в оточенні духовних чад, отець Іувеналій тихо і мирно віддав свою душу в руки святих Ангелів, які понесли її на поклоніння Богові. Батюшка «перейшов від смерті в життя» вічне (див.: Ін. 5: 24).
Відспівали батюшку 21 січня у Свято-Вознесенській церкві. Поховали на Михайлівському кладовищі в Коропі. Проста могилка обкладена дерном. На дубовому хресті — табличка з написом: «Під хрестом моя могила, на хресті моя Любов. Моліться, браття, Богові за прощення моїх гріхів. Схиархімандрит Феофаній (архімандрит Іувеналій Медведєв). 1881–1977».

orthodox.cn.ua
Друкується у скороченні

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.