Міцний як адамант. Мученик Олександр Римський.(день пам’яті — 26 травня за н. ст.)

Мученик Олександр прославив Христа на початку IV ст. Він служив у римській армії в полку трибуна Тиверіана. Він мав всього 18 років, коли настав час постраждати йому за Христа. Тоді імператор Максиміан Геркул видав для жителів Рима указ про день загального жертвопринесення Зевсу. Воїн Олександр, з дитинства вихований у Христовій вірі, публічно заявив, що не приноситиме жертви бісам. Тиверіан доніс про це імператору. Відразу ж надійшов наказ схопити Олександра. Коли вояки вже наближалися до казарми, Олександра розбудив Ангел, який сповістив йому про майбутній подвиг і зміцнив обіцянкою невідступного перебування з ним під час страждань. Прийшовши до Олександра, воїни побачили, як його обличчя світилося невимовним сяйвом. Тоді праведник підбадьорив їх і попросив виконати наказ.

На суді імператора святий твердо відповів Максиміану, що не буде поклонятися ідолам, додавши, що не боїться ні його самого, ні майбутніх мук. Спочатку правитель спробував мирнм шляхом схилити юнака змінити свою думку. У відповідь Олександр почав викривати імператора та всю його свиту. Тортури, що послідували за цим, ні до чого не привели. Мучителі святого не переставали дивуватися його стійкості у вірі й говорили один одному: «Великий Бог християнський!». Святий твердо сповідував свою віру в Єдиного Бога. Тоді Максиміан передав його Тиверіану. Скувавши Олександра кайданами, трибун повів його до Фракії. Мати праведника на ім’я Пименія була сповіщена Ангелом про подвиги сина. Вони зустрілися у м. Катагарна. Там на її очах воїни продовжили катування. Знову не домігшись результату, Олександра зв’язали та повели за колісницею Тиверіана. У цей момент Пименія змогла наблизитися до свого сина і підбадьорити його в очікуванні подальших страждань. Мученику також кілька разів являвся Ангел Господній і зміцнював його.
Вночі Тиверіану явився грізний Ангел з мечем і зажадав негайно йти до Константинополя, оскільки вже наблизився час кончини Олександра. У м. Филипополь відбувся черговий суд і мученик знову був підданий тортурам. Протягом усього шляху він зазнавав різних мук, але, зміцнюваний Богом, стійко переносив їх. Одного разу по його молитві для стомлених спрагою сповідників із землі забило джерело. А після молитви праведника біля дерева, листя та плоди рослини отримали цілющі властивості. Біля місця, що називалося Вуртодексіон, Олександр ще раз зустрівся з матір’ю, яка, обливаючись сльозами, впала до його ніг. У відповідь сповідник сказав: «Не плач, мати моя, вранці наступного дня Господь допоможе мені скінчити подвиг». Нарешті, у м. Дризипер Тиверій виніс Олександру смертний вирок. Кат довго не наважувався виконати його, оскільки бачив Ангелів, які прийшли за душею мученика. Після молитви Олександра вони стали невидимі, і тільки тоді воїн, попросивши прощення, заніс над його головою меч. Обезголовлене тіло святого було кинуто в річку. Але невдовзі його витягнули з води чотири пси, які підпустили до останків тільки Пименію. Мати з честю поховала тіло свого сина. Біля гробу святого Олександра відразу стали відбуватися зцілення. Через деякий час мученик явився матері та втішив її звісткою про те, що й вона скоро переселиться у вічні обителі.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.