М. С. ЛЄСКОВ. ПЕРЛОВЕ НАМИСТО. (Закінчення. Початок у №24 (298) грудень 2011)

А вдома у мене справи не стояли, і коли я під самий святвечір з’явився під свій дах, задоволений тим, що звільнився від судових занять, мене зустріли тим, що запросили оглянути розкішний кошик з дорогими подарунками, які мій брат підносив Машеньці.
— Це що ж таке?
— А це дари нареченого нареченій, — пояснила мені моя дружина.
— Ага! Так от уже як! Вітаю.

— Як же! Твій брат не хотів робити формальної пропозиції, не переговоривши ще раз з тобою, але він поспішає зі своїм весіллям, а ти, як на зло, усе сидів у своєму противному суді. Чекати було ніяк, і вони заручені.

— То й добре, — кажу, — нічого було на мене й чекати.
— Ти хочеш бути дотепним?
— Анітрохи.
— Іронізуєш?
— Зовсім ні.
— Та це було б і марно, бо, попри все твоє каркання, вони будуть прещасливі.

— Звичайно, — кажу, — вже якщо ти ручаєшся, то будуть… Є таке прислів’я: «Хто думає три дні, той вибере злидні». Не вибирати — певніше.

— А що ж, — відповідає моя дружина, закриваючи кошик з дарами, — адже це ви думаєте, ніби ви нас обираєте, а по суті все це дурниці.

— Чому ж це дурниці? Сподіваюся, не дівчата вибирають женихів, а женихи до дівчат сватаються.
— Так, сватаються — це правда, але вибору, як обачної чи розважливої справи, ніколи не буває.
Я похитав головою і кажу:
— Ти б подумала про те, що ти таке кажеш. Я ось тебе, наприклад, вибрав — саме з поваги до тебе й усвідомлюючи твої достоїнства.
— І брешеш.
— Як брешу?!
— Брешеш — бо ти вибрав мене зовсім не за достоїнства.
— А за що ж?
— За те, що я тобі сподобалася.
— Як, ти навіть заперечуєш в собі достоїнства?
— Анітрохи — достоїнства в мені є, а ти все ж зі мною не одружився б, якби я тобі не сподобалася.
Я відчував, що вона каже правду.
— Але ж, — кажу, — я цілий рік чекав і бував у вас дома. Для чого ж я це робив?
— Щоб дивитися на мене.
— Неправда — я вивчав твій характер.
Дружина розсміялася.
— Що за пустий сміх!
— Анітрохи не пустий. Ти нічого, мій друже, в мені не вивчав, і вивчати не міг.
— Це чому?
— Сказати?
— Зроби ласку, скажи!
— Тому, що ти був у мене закоханий.
— Нехай так, але це мені не заважало бачити твої душевні якості.
— Заважало.
— Ні, не заважало.
— Заважало, і завжди кожному заважатиме, а тому це довге вивчення марне. Ви гадаєте, що, закохавшись у жінку, ви на неї дивитеся, розмірковуючи, а насправді ви тільки вдивляєтесь, уявляючи.

— Але… проте, — кажу, — ти вже це якось… дуже реально.
А сам думаю: «Адже це правда!»
А дружина каже:
— Годі думати, — біди не вийшло, а тепер переодягайся швидше і поїдемо до Машеньки: ми сьогодні в них зустрічаємо Різдво, і ти повинен принести їй і братові свої вітання.
— Дуже радий, — кажу. І по­їхали…

Машенькин батько про посаг мовчав, зате зробив доньці дуже дивний і, як я потім зрозумів, зовсім неприпустимий та зловісний подарунок. Він сам зодяг їй при всіх за вечерею багате перлове намисто… Ми, чоловіки, поглянувши на цю річ, навіть подумали дуже добре.
«Ого-го, мовляв, скільки це має коштувати? Мабуть, таку штучку припасено від отих давніх, благих днів, коли багаті люди зі знаті ще в ломбарди речей не посилали, а за великої потреби у грошах охочіше ввіряли свої цінності таємним лихварям на кшталт Машенькиного батька».

Перли великі, окатисті й надзвичайно живі. Притому намисто зроблено за старим зразком, що називалося рефідью, ряснами (у вигляді решітки), — ззаду почато невеликим, але найбільш скатним кафімським зерном (круглі дрібні перли), а потім дедалі більші бурмицькі (великі перли), і, нарешті, чим далі донизу, то пішли як боби, і в самій середині три чорні перлини вражаючої величини і найчудовішого блиску. Прекрасний, цінний дар зовсім затьмарив сконфужені перед ним дари мого брата. Словом — ми, грубі чоловіки, всі визнали батьківський подарунок Машеньці прекрасним, і нам сподобалося також і слово, сказане старим при даруванні намиста. Батько Машеньки, подавши їй цю коштовність, сказав: «Ось тобі, донечко, штучка з наговором: її ніколи ні тля не знищить, ні злодій не вкраде, а якщо і вкраде, то не зрадіє. Це — вічне».

Але ж у жінок на все своя думка, і Машенька, отримавши намисто, заплакала, а дружина моя не витримала і, дібравши зручну хвилину, Миколі Івановичу біля вікна навіть дорікнула, що він за правом зрідненості вислухав. Догану йому за дарування перлів виголошено тому, що перли знаменують і віщують сльози.

* * *
Брата з Машенькою після Хрещення повінчали, а наступного дня ми з дружиною поїхали провідати молодих.

Ми застали їх у незвичайно веселому настрої. Брат сам відчинив нам двері приміщення, що він узяв його для себе, до дня весілля, в готелі, зустрів нас увесь сіяючий, хилячись від сміху.
Мені це нагадало один старий роман, де щойно одружений збожеволів від щастя, і я це братові зауважив, а він відповідає:

— А що ти думаєш, адже зі мною справді стався такий випадок, що можна і своєму розуму не вірити. Сімейне життя моє, що розпочалося сьогоднішнім днем, принесло мені не лише очікувані радощі від моєї милої дружини, а й несподіване благополуччя від тестя.

— Що ж таке ще з тобою сталося?
— А ось заходьте, я вам розповім.
Дружина мені шепоче:
— Точно, старий негідник їх обдурив.
Я відповідаю:
— Це не моя справа.
Заходимо, а брат подає нам відкритого листа, отриманого на їхнє ім’я вранці міською поштою, і в листі читаємо наступне:
«Забобон щодо перлів нічим вам загрожувати не може: ці перли фальшиві».
Дружина моя так і сіла.
— От, — каже, — негідник!

Але брат їй указав головою в той бік, де Машенька опоряджала себе в спальні, і каже:
— Ти неправа: старий вчинив дуже чесно. Я отримав цього листа, прочитав його і розсміявся… Що ж для мене тут сумного? я ж посагу не шукав і не просив, я шукав лише дружину, отже мені ніякого засмучення в тому немає, що перли в намисті не справжні, а фальшиві. Нехай це намисто коштує не тридцять тисяч, а просто триста рублів, — все одно мені, аби дружина моя була щасливою… Одним лише я переймався, як це повідомити Маші? Над цим я замислився і сів, обернувшись обличчям до вікна, а того не помітив, що двері забув зачинити. Через кілька хвилин обертаюся і раптом бачу, що у мене за спиною стоїть тесть і тримає щось у руці в хустинці.

«Здрастуй, — каже, — зятеньку!»
Я схопився, обійняв його і кажу:
«Ось це приємність! Ми мали до вас через годину їхати, а ви самі… Це проти всіх звичаїв… любо й дорого».

«Які, — відповідає, — можуть бути порахунки! Ми свої. Я був на обідній службі, — помолився за вас і ось проскурку вам привіз».
Я його знову обійняв і поцілував.
«А ти листа мого отримав?» — питає.
«Аякже, — кажу, — отримав».
І я сам розсміявся.
Він дивиться.
«Чого ж, — каже, — ти смієшся?»
«А що ж мені робити? Це дуже потішно».
«Потішно?»
«Авжеж».
«А подай-но мені перли».
Намисто лежало поряд на столі у футлярі, — я його і подав.
«Є в тебе збільшувальне скло?»
Я кажу: «Ні».

«Якщо так, то у мене є. Я за старою звичкою завжди його при собі маю. Прошу дивитися на замок під защіпку».
«Для чого мені дивитися?»
«Ні, ти подивися. Ти, може, думаєш, що я тебе обдурив».
«Та не думаю».
«Ні — дивися, дивися!»
Я взяв скло і бачу — на замку, на самому прихованому місці мікроскопічний напис французькими літерами: «Бургільон» (штучні перли).
«Переконався, — каже, — що це дійсно перли фальшиві?»
«Бачу».
«І що ти мені скажеш?»
«Те саме, що й раніше. Тобто: це мене не стосується, і вас лише про одне проситиму…»
«Проси, проси!»
«Дозвольте не казати про це Маші».
«Це для чого?»
«Та…»
«Ні, в яких саме цілях? Ти не хочеш її засмутити?»
«Так — це між іншим».

«А ще що?»
«А ще те, що я не хочу, щоб у її серці хоч щось ворухнулося супроти батька».
«Супроти батька?»
«Так».
«Ну, для батька вона тепер уже відрізаний шматок, який до короваю не пристане, і їй головне — чоловік…»
«Ніколи, — кажу, — серце не заїжджий двір: у ньому тісно не буває. До батька одна любов, до чоловіка — інша, і крім того… чоловік, який бажає бути щасливим, зобов’язаний дбати, щоб він міг поважати свою дружину, а для цього він повинен берегти її любов і повагу до батьків».
«Ага! Ось ти який практик!»
І став мовчки пальцями по табуретці барабанити, а потім підвівся і каже:
«Я, любий зятю, наживав багатство своїми трудами, але дуже різними шляхами. З високої точки зору вони, можливо, не всі дуже похвальні, але такий був мій час, та я й не умів наживати інакше. У людей я не дуже вірю, і про любов лише у романах чув, як читають, а на ділі я завше бачив, що всі грошей хочуть. Двом зятям я грошей не дав, і вийшло вірно: вони на мене злі і жінок своїх до мене не пускають. Не знаю, хто з нас благородніший — вони чи я? Я грошей їм не даю, а вони живі серця псують. А я їм грошей не дам, а ось тобі візьму та й дам! Так! І ось, навіть зараз дам!»
Ось погляньте!

Брат показав нам три білети по п’ятдесят тисяч рублів.
— Невже, — кажу, — все це твоїй дружині?
— Ні, — відповідає, — він Маші дав п’ятдесят тисяч, а я йому кажу:
«Знаєте, Миколо Івановичу, — ця справа делікатна… Маші буде ніяково, що вона отримає від вас посаг, а її сестри — ні… Це неодмінно викличе у сестер до неї заздрість і неприязнь… Ні, Бог з ними, — залиште у себе ці гроші і… колись, коли добра нагода примирить вас з іншими дочками, тоді ви дасте всім порівну. І ось тоді це принесе усім нам радість… А одним нам… не треба»
Він знову встав, знову пройшовся по кімнаті і, зупинившись навпроти дверей спальні, крикнув:
«Маріє!»

Маша вже була в пеньюарі і вийшла.
«Вітаю, — каже, — тебе».
Вона поцілувала його руку.
«Хочеш бути щасливою?»
«Звичайно, хочу, тату, і… сподіваюся».
«Добре… Ти собі, рідна, гарного чоловіка вибрала!»
«Я, тату, не вибирала. Мені його Бог дав».
«Добре, добре. Бог дав, а я додам: я тобі хочу додати щастя. — Ось три білети, всі рівні. Один тобі, а два твоїм сестрам. Роздай їм сама — скажи, що ти даруєш…»
«Тепер бачиш, що нічого тобі було боятися перлового намиста. Я прийшов відкрити тобі таємницю: подаровані мною тобі перли — фальшиві, мене ними давно щирий приятель надурив, та який, — не простий, а злитий з Рюриковичів і Гедиміновичів. А ось у тебе чоловік простої душі, та істинної: такого надурити неможливо — душа не стерпить!»
— Ось вам усе моє оповідання, — закінчив співбесідник, — і я, справді, думаю, що, попри його сучасне походження та невигаданість, воно відповідає і програмі і формі традиційного святочного оповідання.
(Друкується у скороченні)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.