«ЛЮДИНА ПОВИННА ШУКАТИ НЕ ЧУДЕС, А НАСАМПЕРЕД ЧИСТОТИ СЕРЦЯ»

У наш час ми нерідко чуємо розповіді про різні чудеса — мироточення ікон, знамення на небі та ін. «Церковна православна газета» звернулася до священнослужителів із запитаннями: «Як правильно ставитися до чудес і свідчень про них? І як відрізнити помилкові, вигадані чудеса від істинних?».

Архімандрит Полікарп (Ліненко), уставник і регент лівого криласу Святої Успенської Києво-Печерської Лаври:
— Як можна зрозуміти із запитань, маються на увазі не ті, звичайні для нас, чудеса, якими є наше існування, схід сонця, повітря, що ним ми дихаємо, тощо, а ті чудеса, які перевершують закони природи.
Знаєте, я намагаюся бути людиною віруючою і визнаю, що у світі виявляються чудеса Божі, тобто випадки безпосереднього впливу Бога на життя людей, пов’язані з подоланням природних законів (фізичних, хімічних, біологічних), встановлених тим же Богом. Визнаю, що є такі чудесні явління, як мироточення і кровоточення ікон, ароматні пахощі від них, розцвітання сухих квітів біля образів. Першим чудом, з яким я на власні очі стикнувся сам, безпосередньо, було мироточення святих глав у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, яке триває досі. Одна з моїх знайомих також бачила мироточення ікон, хоча й не настільки рясне, як у випадку з мироточивими главами: на іконах лише проступали оліїсті плямки. Можливо, таким чином Господь напоумив її у скорботних життєвих обставинах, викликаних неправильним способом життя (за пристрастями, а не за чеснотами), підтримав її, щоб вона не впала у зневіру і розпач.
Апостол Павел говорить про те, що «мови є знамення не для віруючих, а для не віруючих» (1 Кор. 14: 22). Таких явних чудес, як ходіння Спасителя по воді, зцілення хворих через покладання одежі й поясів з тіла апостола Павла, говоріння віруючих незнайомою мовою, яких було багато у первохристиянський час і за допомогою яких Бог закликав людей до Себе, зараз відбувається менше. Деякі представники харизматичних сект навіть дорікають православним християнам у тому, що вони не творять явних чудес. На мій погляд, вищезазначені слова апостола якраз і пояснюють, чому в первохристиянській Церкві чудеса Божі виявлялися щедро, а зараз — набагато менше. Тому що чудеса — не для віруючих, а для невіруючих. Якщо людина розвинула у собі духов­ний орган, що зветься вірою (а віра — це не якесь естетичне почуття, а саме орган пізнання світу невидимого; він розвивається життям за заповідями Божими), то вона обов’язково починає відчувати присутність Божу. Вона починає відчувати і бачити, особливо — з огляду на прожиті роки, що Промисл Божий не просто втручається в наше життя, а будує його. І для такої людини саме її життя є чудом.
Дійсно, зараз ми чуємо про вияв великої кількості чудес, особливо часто — про мироточення ікон. Наскільки можна зрозуміти, в деяких випадках мова йде про ситуації, коли людина перебуває в омані. Як же нам оцінювати ті чи інші чудесні вияви, що виходять за рамки нашого буденного сприйняття? Спаситель дав нам для цього чіткий орієнтир, чіткий критерій: «всяке дерево пізнається по плодах своїх» (Лк. 6: 44). Якщо плодом надприродних подій є користь духовна — люди приходять до Бога, каються у своїх гріхах, виправляють своє життя на краще, — то, звичайно, це благодатні чудеса. Якщо ж людина лише заражається гординею і починає думати про себе (причому, можливо, навіть не на рівні розуму, а на рівні серця і відчуття), що вона — великий світильник Божий, який удостоївся чудес, і з висоти цієї своєї особливої «обраності» може і священикам вказувати, як їм паству пасти, і єпископа повчати, як йому жити, то це, звичайно, сумно. Такі деградації Спаситель характеризував словами: «горе такій людині» (Мф. 18: 7)…
Протоієрей Володимир Савельєв, керівник Видавничого відділу Української Православної Церкви, викладач основного богослов’я й апологетики Київської духовної академії:
— Почнемо з того, що ми розуміємо під чудом. Це є особлива дія Божа в нашому світі, яка виходить за рамки природних законів буття, коли «перемагаються єства устави» (при цьому слід зазначити, що чудо надприродне, але не протиприродне). Чудеса безпосередньо пов’язані з Божественним Одкровенням, проявом Божим у світі.
Другий, дуже важливий, момент — телеологічний, тобто чудо завжди має якусь мету, і ця мета пов’язана зі спасінням людини. Чудеса ніколи не робляться «на замовлення» і несуть глибокий духовний зміст.
Є також моральний аспект, який відрізняє справжнє чудо від фальшивих чудес, різних фокусів, магічних ритуалів і дій, демонічних явищ і маніпуляцій з людською свідомістю. Істинне чудо, яке звершується силою Божою, не може не робити глибокого впливу на душу і свідомість людини. Воно торкається людського серця, його розуму і спричиняє особ­ливу зміну, — звичайно, якщо людина готова відкрити свою душу Богові й шукає істину. У більшої частини людей у результаті чуда відбувається моральна і духовна зміна. Відгук душі людини, яка шукає Бога, на справжнє чудо завжди буде позитивним. Протилежну реакцію, коли люди бачать явний прояв дії благодаті Божої і відкидають її, як робили це, наприклад, деякі з книжників і фарисеїв, Христос назвав хулою на Духа Святого (див.: Мф. 12: 22–37).
Говорячи про правильне ставлення до чудес та численних свідчень про них (найчастіше ми чуємо про різні чудесні явління, як-от: мироточення, кровоточення, сльозоточивість ікон), слід зазначити, що чудеса Божі, зазвичай, відбуваються так, що не викликають сумнівів у віруючої людини. Проте трапляється, що ми, наприклад, чуємо про мироточення ікон у будинку жінки, яка зовсім недавно прийшла до Церкви, а коли цю ікону приносять у храм на загальний огляд, вона припиняє мироточити… Потрібно ставитися до цього дуже розважливо. Тому будь-яке явище, що претендує бути названим виявом Божої сили, має бути досліджено церковною владою. В цьому питанні ми не повинні покладатися на свідчення однієї людини, бо здавна, як ми знаємо зі Святого Письма, істинним вважалося свідчення двох. І та чи інша подія — чи то внутрішньоцерковний конфлікт, чи якесь чудесне явище — осмислюється соборним розумом Церк­ви. Це робиться для того, щоб виключити будь-які емоції, суб’єктивність або ситуації, коли чудо є лише плодом уяви людини або навіть результатом впливу злого духа. (Ми знаємо зі Святого Письма, що й антихрист, який з’явиться в останній час і ворогуватиме проти Бога, явить безліч фальшивих чудес і знамень, і ними спокусяться чимало віруючих.) Чудесні явління потрібно досліджувати і для того, щоб виключити можливість будь-якої фальсифікації. Адже, якщо якесь помилкове або звичайне явище буде видано за чудо, це може завдати величезної шкоди авторитету Церкви — знайдуться вороги Церкви, насмішники і наклепники, які використають це проти неї.
Треба сказати, що людина, яка перебуває в омані, насамперед шукає якихось знамень і чудес. А людина повинна, перш за все, стати на шлях покаяння і прагнути очищення свого серця, щоб Господь міг зробити нас Своїм знаряддям, щоб ми були святі й непорочні.
Як уже було сказано, чудеса не відбуваються «на замовлення», не мож­на, наприклад, просити Господа про те, щоб ікона замироточила. Потрібно розуміти, що чудеса, які, як правило, носять характер знамень, тобто якихось особливих Божих вказівок, — мироточення ікон, явління образів — відбуваються у важкі та відповідальні моменти життя людини або всього суспільства. Наприклад, знай­дення Державної ікони Божої Матері було пов’язано з приходом богоборчої влади і поваленням православного монарха; деякі чудесні явління були в Україні перед Чорнобильською катастрофою. Багато знамень мають на меті підтримати людину, вказати людині стражденній або тій, яка знаходиться на порозі якихось випробувань, що Бог — з нами, що Він — наш захисник, і ми повинні мати надію, тверду віру і любов до Господа свого.
Підготував Михайло Мазурін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.