Polikarp_longin

ЛЮДИ СЬОМОГО ДНЯ

Про те, як поєднати суспільне служіння із внутрішньою молитвою, — в інтерв’ю з уставником Києво-Печерської Лаври архімандритом Полікарпом (Линенком).

— Наскільки важкий і чи можливий взагалі чернечий подвиг в обителі, що стоїть у мегаполісі?
— У людини зовнішньої може скластися враження, що життя в Києво-Печерській Лаврі далеке від тієї пустельницької обстановки, в якій подвизався преподобний Антоній — заснов­ник монастиря. Сьогодні паломникам легше дістатися до нашої обителі, ніж сучасникам преподобного отця — до печери, яку той викопав у дрімучому лісі, аби уникати мирської суєти й зосередитися на внутрішній молитві. Ми — послідовники преподобного Антонія — не можемо відмежуватися від впливу мегаполіса, прямо кажучи — живемо в суєтних умовах. Але така воля Божа. Кожну людину Господь приводить у те місце і ставить у такі умови, які найсприятливіші для спасіння. Бог керує обставинами, не силуючи людину, і мені здається, що наше завдання — приймати ці обставини, а не шукати собі кращих. Бо ж хто такий чернець?.. Це людина, яка спрямована до Бога, можна сказати, справжня людина.

Чернець відрізняється від мирянина не обсягом молитовного правила (хоча молитва, звичайно, важлива) й не чорним облаченням, а, насамперед, внутрішнім настроєм, роботою над собою. Свого часу лаврський намісник архімандрит Єлевферій (Діденко) казав, що доброчинно прожитий день для злочинця — це якщо він не скоїв убивств чи інших злочинів; для мирянина — якщо той не сказав комусь образливих різких слів; а от чернець благочестивий лише тоді, коли він навіть поганих думок про когось не допускає. Ось до цього рівня кожен із нас і повинен прагнути, це наша мета, а зовнішні умови — не перешкода. Згубити себе можна і в пустелі, і в суєті. Бути з Богом — так само. В історії чернецтва й Церкви є безліч тому прикладів. Як-то кажуть, Лот і в Содомі здобув спасіння, Адам же і в раю зазнав падіння.

— У ченців Києво-Печерської Лаври часто питають поради миряни. Що важливіше — допомога людям чи усамітнена молитва?
— Так, в ідеалі чернече життя — це усамітнення, особ­ливо воно важливе для ченця-початківця, якому часті контакти з миром можуть зашкодити. Бо ж коли проходиш через болото, то важко не забруднитися. Взаємодіючи з миром, важко не поринути в суєтну атмосферу. Якось один старець помітив: сіль добувають із води, а занурюючись у воду, вона розчиняється. Так і чернець: хоч і народжується від жінки, однак ризикує розчинитися, розмовляючи із жінкою. Є такі небезпеки, спокуси. Але мені здається, важливо не шукати собі кращих умов, а спасатися на тому місці, куди тебе Бог прикликав.

Сам Господь Іісус Христос каже: того, хто до Мене приходить, не прожену геть (Ін. 6: 37). Ось перед нашою бесідою я саме мав спілкування з однією людиною. Чоловік прийшов порадитися: у нього все життя йде шкереберть, проб­леми і на роботі, і в сім’ї. Хіба міг я його залишити без розради, коли він у такому стані? Зараз багато хто потребує допомоги…
Навіть це наше інтерв’ю, наприклад, відволікає від всеношної. Розумію, що не такий вже я і грамотний і зовсім не глибоко осягнув життя, однак оскільки ви попросили мене про інтерв’ю, то мій обов’язок як християнина відповісти у славу Божу, смиренно та з упованням… До речі, архімандрит Лонгин (Чернуха), який раніше очолював «Церковну православну газету», був моїм другом і справжнім ченцем. Він скрізь устигав: на молитву, на послух і людям допомагати. Пам’ятаю, йому навіть догани робили, коли знедолені й хворі (а таких серед його пастви було багато) порушували монастирську дисципліну, стукаючи у двері келії.

— Дружба в мирському житті — зрозуміло, а що таке дружба в монастирі?
— Відуття товариства, підтримка, авторитетна критика, розважлива думка щодо тієї чи іншої ситуації… Ось зараз, приміром, коли наша країна переживає важкі часи кровопролиття, дуже бракує думки отця Лонгина (і не тільки мені). Не те щоб він був старець чи наставник, ні. Просто він міг грамотно пояснити багато аспектів церковного і світського життя, на яких я, наприклад, не розуміюся. І взагалі, у монастирі зібрані різні люди: кожен зі своїм вихованням, певними принципами й поглядами на життя. Зрозуміло, що ми служимо Літургію, беремо участь у братській трапезі й намагаємося дотримуватися євангельських заповідей. Однак це не означає, що до усієї братії однаково ставишся. Не з кожною людиною бесіда може бути приємною та корисною.

Будучи людиною глибоко освіченою, отець Лонгин став чуйним пастирем для десятків світських успішних людей. Суспільний послух і активна життєва позиція не перешкоджали йому на шляху спасіння. Бесіди з ним багатьох привели до віри, ламаючи стереотипи, що ченці — це відсталі  люди, які тільки те й роблять, що переминають чотки й повторюють мантри. Важливо молитися, але не «на показ», а всім життям свідчити про Христа, виконуючи Його заповіді. Таким молитвеником був отець Лонгин. Шкода, що його зараз немає з нами. Але на все воля Божа.

— Існує думка, що сугубе молитовне діяння преображає як ченця, так і світ, що його оточує. Хіба не так?
— Це як Господь управить, наше преображення — у Його руках. Я, наприклад, не плекаю ілюзій щодо своєї персони, що можу враз змінитися самотужки.

— Відомо, що світло мирянам — ченці, світло ченцям — ангели. Ангельське світло — це як?
— Скажімо так: якби отець Лонгин, наприклад, не намагався рівнятися на ангельське життя, то й не став би прикладом, на який орієнтувалося багато мирян. Хоча в цілому важливо розуміти, що всі ми (і ченці, і миряни) — християни. Літургія — наша спільна справа, а Євангеліє — книга не тільки для тих, хто дав чернечі обіт­ниці. Хоча, звичайно, різниця між ченцями й мирянами є. Наприклад, одружитися або вийти заміж — законне право мирян, а для ченців — ні. Далі — обітниця нестяжання. Ми, ченці, користуємося тим, що є в келії, не обтяжуючись майном, не прикипаючи до нього серцем. Чернець-користолюбець ламаного шеляга не вартий. А от мирянам треба сім’ю утримувати, дітей годувати, одягати, лікувати, якщо треба. Звідси, як каже апостол Павел, виникають скорботи плоті, від яких справжні ченці позбавлені. Наступна обітниця — послух. Миряни йдуть по життю самовільно. А у мене є намісник монастиря, я зобов’язаний його слухати. Навіть якщо якась ініціатива здається хорошою (наприклад, викладання на катехізаторських курсах або, скажімо, регентство в афонській обителі), то все одно потрібне благословення настоятеля. Інакше — просто неможливо, а з благословення — із дорогою душею.

— У якій мірі мирянам варто наслідувати ченців?
— Наслідувати треба з розважливістю. Головна небезпека — застосовувати ситуативні поради на всі випадки життя. Найкраще — знайти досвідченого духівника. Нестяжательство мирянина, наприклад, може виявлятися в тому, що він не сваритиме ні своїх, ні чужих дітей, якщо вони, скажімо, подряпали його машину.
— Ченців не бентежить, що миряни, переживаючи скорботи плоті, часто питають у них поради?
— Відкрийте послання апостола Павла або бесіди святителя Іоанна Златоуста — там сказано багато правильного й корисного про сімейне життя. Важливо, наприклад, щоб людина турбувалася про сім’ю, але без пристрасті до своєї роботи. Життя — це не тільки робота. Є заповідь: шість днів працюй і роби всі справи твої, сьомий — Богові присвяти. Тобто, мирянам запропоновано відпочивати від заробітку коштів, від звичайної своєї метушні. Важливо в неділю піти до храму, приділити час молитві, подбати про близьких, знайти можливість для добрих справ. І в цій заповіді Господь же не про Себе турбується, а про нас!.. Якісь негаразди у сім’ї? У православного християнина є потужна зброя — молитва, але не демонстративна. При цьому ми, християни, повинні жити так, щоб світло нашої віри сяяло перед іншими людьми прикладом добрих справ, нормального спілкування.

— А що таке «сьомий день» для ченців?
— Так само. Тільки у нас він починається після постригу й переходить у вічність.

Бесіду вів В’ячеслав Дарпінянц

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.