ЛЮБИТИ ЖИТТЯ

Криза середнього віку — стереотипна назва складного стану людини, якій за 30. Що це означає? Коли немає сил зрозуміти себе, бракує душевної здатності прийняти розбіжність життя з уявленнями про нього, немає бажання зіштовхуватися зі своїм власним розчаруванням в собі — ми кажемо «криза середнього віку». І стає трохи легше. Бо ж ми пояснили свій стан. І хоча стан від цього не змінився, проте ми можемо залишатися впевненими у своїй здатності розуміти себе і життя. Розуміти, але не впливати. Розуміти і при цьому часто-густо відчувати до нього неприязнь. Бо ж воно часом буває не таке…

ПОДЯКА КОЖНОМУ ДНЮ
Матушка Іуліанія Шмеман у пролозі до своїх спогадів «Моє життя з отцем Олександром» написала: «Я зустрічаю кожен день як благословення. Щоранку я відчуваю себе щасливою, що в моєму житті є ще один день. У моєму віці тіло немічне, але мені пощастило більше, ніж багатьом. Я люблю життя». Як людина, яка чимало бачила на своєму віку, здається, вона знає, що говорить, коли порівнює свій стан «з багатьма» — людьми з дужим тілом, які не зазнали бідності еміграції, але не люблять це життя. Виявилося, що це непросто — зустрічати з вдячністю кожен день своєї історії. Стан подяки не типовий. Зазвичай, наш сучасник розпочинає новий день із запитань: «Чого мені бракує для щастя?», «Що ще я повинен сьогодні встигнути?», «Як їм довести, що саме я …?». Цей стан бере свій початок з того, що ми відчуваємо гостру нестачу чогось іще, незадоволеність, а отже й невдоволення.
Іноді нам здається (навіть несвідомо), що наші сили і здібності великі, і наші звершення значимі, наш потенціал масштабний. І ми озираємося навколо і розуміємо, що немає на світі іншого такого велетня, здатного гідно оцінити велич наших звершень і можливостей. І тоді ми записуємо себе в «до кінця не оцінені», «нелюбимі», «незначущі». А хіба може радіти життю людина, яка опинилася в такому стані? Невже їй є за що дякувати?
Люди, незадоволені своїм життям, деруться по скелях доль з надією досягти вершини успіху, знайти те, чого у них немає. Деякі з них зриваються, деякі зачинають сутички одне з одним, деяким вдається досягти, відкрити, пізнати. І — о, жах! — іноді навіть це не задовольняє і не насичує. Трагічно, нестерпно, але скільки талановитих, відомих, знаменитих так і не змогли полюбити життя і зірвалися. Іноді у хвилини випробувань, іноді на піку слави. У них були різні відносини з Богом. Хоча звернення душі до Творця зовсім не гарантує любові до життя і віри у Промисл Божий.
НЕБЕСНЕ І ЗЕМНЕ
Митрополит Антоній Сурозький глибокодумно розмірковує про те, що, приходячи у храм, ми бачимо Розп’яття і на ньому — Іісуса Христа. У цьому місці символізм зустрічається з естетизмом, і ми можемо насолоджуватися художньою майстерністю, палітрою барв… І рідко згадуємо, який це мало вигляд насправді: розірвані м’язи, кров, стогони, терновий вінець, що впинається у шкіру… Так, спостерігаючи красиве оздоблення храму, яке, звичайно ж, має свій сенс і значення, ми вирішуємо, що Бог якось пов’язаний в основному з красою, мистецтвом, естетикою, комфортом, порядком. І коли в житті ми зустрічаємо хвороби, руйнацію, горе, то запитуємо: «Де ж Бог?». Звичайно, Бог не створював хвороб, але Він показав нам, що існує єдиний спосіб їх зцілення — терпіння.
У зв’язку з цим дозволю собі знову звернутися до спогадів матушки Іуліанії Шмеман. Описуючи юнацькі роки свого чоловіка, вона розповідає, як, навчаючись у Парижі в російському кадетському корпусі, Олександр Шмеман потоваришував із директором корпусу, генералом Римським-Корсаковим. Це був дуже добрий, мудрий сивочолий чоловік. Він любив поезію і часто запрошував до себе Олександра в кабінет, де читав йому вірші Пушкіна, Тютчева, розповідав про стару Росію. Генерал знайомив свого учня і з історією релігійної думки. Але от генерал помер. Олександру, його братові Андрію та іншим вихованцям доручили перенести тіло генерала з його кімнати до церкви. «Їм потрібно було пройти вузьким коридором, і тіло генерала, що вже почало пахнути, дуже важке, висіло на руках хлопців. Олександр, сповнений любові і горя, вперше зіткнувся з жахом і потворністю смерті… Він часто розповідав мені про ті удари, що їх нанесла його вірі та світогляду ця перша зустріч зі смертю, і про те, яких величезних зусиль довелося докласти, щоб за потворністю смерті побачити реальність і красу Царства Божого».
Так у нашому житті небесне завжди сусідить із земним. Краса, невагомість, пахощі Божого світу крокують пліч-о-пліч із хворобою, каліцтвом, болем. Господь прийшов, щоб зцілити і втішити. Але втіха не пов’язана із втечею від руйнувань, вона залежить від можливості йти до кінця.
МАМАРДАШВІЛІ, ДІРКА І БУБЛИК
Ні, Мераб Костянтинович, відомий філософ, нічого не писав про дірку від бублика. «Дірка і бублик» — моя метафора, що означає погляд, який одразу помічає якісь негаразди, але проходить повз достоїнства. Дуже часто можна чути подружній діалог, який я також відтворю у вигляді метафори:
— Чому ти не зробила ще й…?
— Але я ж виконала пп. 1, 2, 3, 4, 5, а 6‑й не встигла.
— З 1‑го по 5‑й — це твоя норма, і ніхто не буде тобі за це дякувати. А ось те, що не зроблено, — просто жахливо. Це робить наше сімейне життя нестерпним.
Чи варто говорити, що, коли виконується п. 6, основним тут же стає п. 7, а п. 6 переходить у розряд норми. Так, у того, хто намагається догодити, швидко опускаються руки, ним постійно незадоволені, а у того, хто висував вимоги, виникає стан праведного гніву і незадоволеності. Чимало з нас встигають декілька разів за день почати гру «Дірка і бублик».
Вихід із цієї «захоплюючої» (люди грають в неї з великою самовіддачею) гри, яка призводить до сумних наслідків, можна пошукати в працях людей, які не бояться мислити. Наприклад, висновки Мамардашвілі… Це також є відповіддю на запитання, що часто-густо ставлять: «Як можна любити хворобу?». Я б сказала, що Мераб Костянтинович відповів на запитання: «Що можна любити у хворобі?». Він вважав, що у хвилини випробувань сама здатність мислити для нього вже є радісною. Особливо якщо є можливість мислити чесно і ясно, тобто не ідеалізувати, не знецінювати, а бачити складну дійсність. Адже здатність мислити — це здатність вибудовувати своє зріле ставлення до цього життя; здатність перерости залежність від чужого способу сприйняття; здатність прийняти рішення. Навіть якщо це буде: «Я безсилий. Мені потрібна допомога». Це буде ваше рішення про те, що ви себе вичерпали і потребуєте підтримки.
Дуже багато людей вірять, що незалежність здобувається у сварках і конфліктах. Однак основа незалежності — здатність самостійно мислити: осмислювати свій досвід, аналізувати дійсність, робити висновки, але розуміти, що це лише відносні висновки. Можливо, настане час, і їх треба буде розвивати далі. Тому жодну психологічну або іншу систему поглядів не можна зробити підґрунтям замість особистого мислення. Це є всього лише додатковим способом для спроб осмислити життя і своє місце в ньому.
Ефективний спосіб зцілення від зосередженості виключно на «дірках» пропонує і митрополит Антоній Сурозький: «…мене навчили від самого дитинства цінувати маленькі, дрібні речі; …це було диво, це була радість, і це можна було цінувати роками… і за це я дуже вдячний, тому що я вмію радіти найдрібнішій речі в момент, коли вона приходить, і не знецінювати її ніколи». І це «не знецінювати ніколи» дуже перегукується з думкою про те, що ми повинні невпинно дякувати.
«А як дякувати, коли на душі суцільне невдоволення тим, що маєш?» — запитає читач. Знайдіть у своїй душі місце, де ви задоволені хоча б чимось. Відчуйте, згадайте те, що вас щиро втішає. Навіть якщо це здається вам незначущим, все одно відшукайте. І почніть дякувати з малого, з того, чим задоволені! Можливо, ви згадаєте, що є ще хтось, за кого ви можете подякувати Творцю. Той, хто хоча б іноді вас втішає, хто ставиться до вас щиро. Так ваше «коло подяки» зростатиме з кожним днем. І у вас з’явиться можливість побачити «бублик» у вашому житті і вибратися з «діри невдоволення». Подяка — це й основа любові, і її наслідок. І тоді будь-яка криза перетвориться на досвідченість, невдоволеність — на терпіння, а розчарування у собі — на тверезу оцінку своїх можливостей.
Анастасія Бондарук

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.