«ЛЮБИТЕЛЬ СВЯЩЕННОЇ БІБЛІЇ». До 290-ї річниці від дня народження Григорія Сковороди

Сучасні словники й енциклопедії називають Григорія Савича Сковороду видатним українським просвітителем — гуманістом, філософом, поетом, перекладачем. Усе це правда, але неповна. Григорій Сковорода, безсумнівно, — один із найславетніших діячів доби бароко. Про нього на сьогодні написано понад дві тисячі досліджень. Однак сам він давно перетворився на легенду, а тому ключів до розуміння його життя та писаних робіт може бути багато.
КНИГА ЖИТТЯ
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. у незаможній козацькій родині в с. Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області). Першим духовним наставником Григорія був батько, саме він прищепив хлопчикові дві непорушні істини: треба бути правдивим і мати почуття власної гідності. 
Навчатися Григорій почав у дяка, потім вчився у чорнухинській церковнопарафіяльній школі. Можна припустити, що саме в цей час, під впливом шкільної поезії, різдвяних і великодніх пісень, народних дум і козацьких пісень, які виконували сліпі лірники й кобзарі, почали формуватися художні смаки майбутнього поета і філософа. Ґрунтовну освіту він отримав у Києво-Могилянській академії, де здобув знання з античної (захоплювався ідеями Сократа, Діогена, Платона) й західноєвропейської філософії та літератури, досконало вивчив грецьку, латинську, староєврейську, польську, німецьку мови. Відомо, що великий вплив на талановитого юнака мала особистість святителя Георгія (Кониського) — одного з видатних духовних діячів XVIII ст., який тоді викладав у академії філософію.
У цей час до Сковороди приходить перше визнання. Григорій мав чудовий голос і неабиякий музичний хист, грав на багатьох інструментах, сам складав музику, тож 1742 р. його було запрошено до придворної співацької капели цариці Єлизавети. Проте вже 1744 р. Григорій Сковорода повертається до Києва і продовжує навчання в академії. За рік, у складі делегації генерала Вишневського, він їде до Угорщини. Наступні п’ять років Григорій багато подорожує Європою. Подорожі не тільки розвивають світогляд, не тільки дозволяють ознайомитись із європейською (насамперед — німецькою) філософською думкою та літературою, вони остаточно формують визначальну рису характеру Сковороди — поривання до мандрів.
Після повернення в Україну Сковорода був запрошений на посаду викладача поетики Переяславського колегіуму. Спеціально для своїх студентів він створив посібник «Рассуждения о поэзии и руководство к исскуству оной» (не зберігся). Новаторство Григорія Сковороди (який просто й дохідливо говорив про поезію та правила віршування, а також про нові методи виховання, що полягали в індивідуальному підході до учнів, у виявленні їхніх природних здібностей) не сподобалось ректорові колегіуму, і талановитий педагог-учений змушений був залишити улюблену справу. 
Наступні п’ять років Сковорода працював домашнім учителем у поміщика С. Томари. Саме в ці роки Григорій написав значну частину віршів збірки «Сад божественных пѣсней» та ще ряд творів. 1759 р. життя Григорія Савича вкотре змінюється, і він починає викладати у Харківському колегіумі поетику, етику та грецьку мову. Для своїх учнів він склав підручник «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» — своєрідний курс етики. За десять років у Харкові Сковорода створює найвідоміші свої твори: «Басни Харьковскія», «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе» і «Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе». Саме у цих книгах Сковорода вперше повноцінно формулює основну для його філософії ідею — про самопізнання та розмежування справжнього, духовного, вищого й помилкового, нижчого в людині.
Постійний тиск з боку церковних представників, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум (1760, 1764, 1766), адже духовна кар’єра, як і світська, не приваблювали Григорія Савича. Остаточно звільнений з посади через інтриги та наклепи в 1769 р., він утратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист. Відтоді Григорій Сковорода обрав життя мандрівного філософа, так би мовити, чернецтво в миру. 
Наступні десятиліття він подорожує містами й селами Лівобережної України. Саме в ці роки народжується образ, що пізніше стане легендою. Філософ вдягався бідно, з вигляду він нічим не відрізнявся від інших прочан, не вживав м’яса та риби, спав не більше чотирьох годин на добу, був завжди бадьорий, стриманий, усім задоволений, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав сумних, ділив останнє з убогими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, був побожним без марновірства. 
Дорогою Сковорода вів пов­чальні бесіди з людьми всіх станів і звань, відвідував друзів у маєтках та селах, монастирях і містах, а взимку зупинявся в кого-небудь із близьких. У ці місяці у своїх тимчасових пристановищах він писав різноманітні філософські й поетичні твори, а також численні листи повчального характеру. Обране ним життя мандрівника дозволяло залишатися самим собою в будь-якій ситуації. В його торбі незмінно лежали розкішно видана Біблія і флейта з мундштуком зі слонової кістки.
Помер Григорій Сковорода 29 жовтня 1794 р. у с. Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині, в маєтку знайомого поміщика М. Ковалинського. Досить скоро після смерті філософа його улюб­лений учень та близький друг склав його першу біографію, якою і дав початок легенді Григорія Сковороди.
ЖИТТЯ У КНИЗІ
Філософія, література і, власне, навіть життя були для Сковороди способами досягнення якоїсь вищої мети. Підписуючи листи, він часто називав себе «учитель Закона Божія». Сенс свого життя Сковорода визначав просто: наслідувати Іісуса Христа і трактувати, пояснювати Біблію — навчати Закону Божого. Саме тому він став «іноком» — іншою людиною, яка мовила світові «ні». 
На думку Сковороди, людина має жити задля самосвідомості й богосвідомості. Пізнати Бога можна в Біблії, яка містить у собі стежки Божі. Людина може знайти Бога у самій собі. Для цього потрібна віра: де закінчується межа розуму, там починається віра. Проти дослівного розуміння Біблії Сковорода виступав дуже гостро. Для нього Біблія — найголовніша із книжок, у якій Сам Бог веде з людьми поважну розмову про те, що щастя слід будувати саме на вічних цінностях. Найяскравіше ця думка проілюстрована у збірках «Сад божественных пѣсней» та, деяким чином,  «Басни Харьковскія». За Сковородою, байка має сприяти в пошуку й розкритті вічної істини. 
Свої філософські погляди Сковорода висловлював практично в усіх творах: віршах, байках, прит­чах, проте найбільш безпосереднім чином — у трактатах: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Кольцо», «Потоп змеиный» та ін. Існує безліч аналізів світогляду й філософії Сковороди, проте кілька найхарактерніших рис виділяють усі дослідники:
Вчення про дві натури і три світи. Григорій Сковорода вважав, що є два світи, чи дві «натури»: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог, Який завжди є, був і буде; завдяки Йому й існує наш світ. Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи: макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- й мікросвіт. Кожен із цих світів має подвійну натуру — видиму, зовнішню (матеріальну), й невидиму, приховану (духовну). Справжня людина — це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здіб­ностями.
Пізнання та самопізнання. Ідея «пізнай себе самого», висунута давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном), посідає провідне місце у філософській системі Сковороди. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури — зовнішню та внутрішню: «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, — повинен спочатку виміряти себе». Самопізнання мислитель розглядає як спосіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить — бути щасливою.
Вчення про «споріднену працю» (природні схильності людини). Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона «споріднена», якщо людина любить її і вкладає в неї душу. Натомість «неспорідненість важча від будь-якого неробства».
Філософія серця. «Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі — оце тобі проміння божественного серця». Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.
Вчення про щастя. На думку Григорія Сковороди, людина тілесна — нещаслива, людина духовна — вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати «споріднену працю», розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами й переконаннями.
Загалом, у творах Сковороди філософія поєднується з богослов’ям в оригінальну, тільки йому властиву мудрість, народжену в духовному шлюбі з Книгою книг — зі своєю «улюбленою нареченою», як він називав Біблію. Так, Біблія завжди була незвичайною книгою для Сковороди. Саме з Біблії і почалося формування його філософської системи. Для нього це Книга, яку треба дуже уважно читати і при цьому не зупинятись на зовнішньому, на явищах, а проникати глибоко в суть сказаного, тобто — тлумачити алегорично. Біографи Сковороди свідчать, що він не просто вільно цитував Біблію та часто складав цілі симфонії із біблійних текстів, але й ніколи не розлучався з Книгою і помер із нею.
* * *
«Любитель Священної Біблії», — так себе охарактеризував Григорій Сковорода у 1774 р. Вислів може мати лише ситуативне філософське значення, а може стати виміром усього буття непересічної, виняткової особистості. Зрештою, легенда має право на тлумачення.
Олена Усачова,
Катерина Усачова
  • Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим 
  • Все минає, але любов після всього зостається 
  • Кому душа болить, тому весь світ плаче 
  • Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений 
  • Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру 
  • Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності 
  • Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце 
  • Хіба може говорити про біле той, котрому невідомо, що таке чорне? 
  • Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий? 
  • Не розум від книг, а книги від розуму створились
  • Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою

(Із афоризмів Григорія Сковороди)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.