Лихослів’я наводить прокляття

“Не те, що входить в уста, сквернить людину, але те, що виходить з уст, сквернить людину” (Мф. 15: 11).
Ці слова майже дві тисячі років тому Господь сказав людям, які слухали Його проповідь. На жаль, через два тисячоліття це вчення стало, мабуть, ще актуальнішим, ніж за часів Христа.
Сьогодні мало хто дивується, почувши де-небудь нецензурну лайку. І, напевно, ще менше людей замислюються над тим, що ж криється за “міцним слівцем”?
Корені лихослів’я сягають глибини століть, тих темних часів, коли більшість людей, які живуть на землі, не знала істинного Бога і поклонялася богам хибним. На честь цих богів приносили жертви і влаштовували святкування. Й у багатьох язичницьких культах, серед яких і дохристиянські слов’янські вірування, ці святкування були тісно пов’язані з блудом і розпустою. Відповідно й обрядові пісні, заклинання, за допомогою яких язичники закликали своїх “богів”, рясніли відповідною “термінологією”, що стала основою для лихослів’я.

Виходить, що людина, яка вживає у своїй мові нецензурну лексику, не лише ображає оточуючих, порушуючи при цьому заповідь про любов до ближніх, але й у певному розумінні бере участь у цих древніх ритуалах, прикликаючи ті сили, які язичники вважали богами.
Підкреслюючи важливість великого дару, даного людям, — дару слова, — Спаситель застерігає: “бо за слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш осуджений” (Мф. 12: 37). Отже, матюкаючись, людина сама готує собі долю у вічному житті. У певному розумінні, лихослов піддає себе прокляттю, відступаючи від даної Богом заповіді, осуджуючи себе своєю нестриманістю.
Не меншої шкоди завдає лайка і людям, які оточують нас. “Чи хочеш ти знати, — каже Іоанн Златоуст, — яке велике зло — говорити соромітне і ганебне? <…> Слово гниле робить неуважливими і мовця, і слухача й у кожному запалює гріховні бажання”. І знову згадуються слова Христа: “Горе світові від спокус, бо повинно прийти спокусам; але горе тій людині, через яку спокуса приходить” (Мф. 18: 7).
Слід відзначити, що на Русі після прийняття християнства лихослів’я було заборонено на державному рівні. Так, за часів царювання Олексія Михайловича за лайку у громадських місцях сікли різками на міській площі. У XVII–XIX ст. за нецензурну лайку можна було потрапити до в’язниці. Та й у СРСР за подібні вислови “давали” до 15 діб арешту. Й у наш час порушникам громадського порядку загрожує таке ж покарання.
Але чому ж тоді цей гріх усе більше вражає суспільство? Цьому є багато причин — діти вживають лайливі вислови через нерозуміння, просто десь почувши їх, підлітки починають лаятися, щоб здаватися “дорослішими”, дорослі лаються переважно “за звичкою”, тому що вже звиклись із цим гріхом, їм важко обходитись без лайки, і вони навіть не помічають її. Але є і ще одна, вельми важлива причина — останнім часом нас намагаються переконати, що все, що раніше вважали непристойним, гріховним, ганебним, насправді таким не є. У сучасному су­спільстві розпуста, гріх вважається майже нормою, якщо не достоїнством. А потім люди з гіркотою запитують: звідки нас вражають різні біди? Адже саме лихослів’я наводить прокляття, позбавляє благодаті, вручає в руки зла.

Василь Костюк

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.