ЛЕБЕДИН — ПЕРЛИНА ЧЕРКАЩИНИ

За 250 км від Києва, на схід від с. Лебедин Шполянського р-ну Черкаської області, у мальовничому й усамітненому місці, оточеному лісом та озерами, розташований старовинний Миколаївський жіночий монастир. Церковне передання свідчить, що його 1779 р. заснували черниці Магдалина й Трифіллія разом з інокинями Дарією і Февронією.

Коли їхній Успенський Калатурський монастир (Молдова) розграбували й спалили турки, сестри вирушили на пошуки нового пристановища. Вони зупинилися на нічліг у Лебединському лісі, і їм було видіння: святитель Миколай благословляв заснувати тут монастир. Рано-вранці сестри пішли до струмка набрати води й знайшли там ікону святителя Миколая.

(На цьому місці й нині тече джерело, яке славиться своєю цілющою силою. Узимку воно не замерзає. Паломники мали можливість відчути особливий смак його чистої води.) 

Потім черниці звернулися до місцевого князя Ксаверія Любомирського із проханням виділити землю для побудови монастиря. Князь опікував православні храми й без зволікання дав згоду на будівництво обителі в Лебединському лісі.
Незабаром було зведено дерев’яну церкву в ім’я святителя Миколая, освячену 1784 р. Тоді ж було закладено й теплу дерев’яну церкву в ім’я великомучениці Варвари.
1837 р. над вхідними воротами обителі було зведено цегляну дзвіницю у три яруси, заввишки 34 м. До нашого часу збереглася лише її третя частина, але й при цьому вона має величний вигляд.
Посередині монастирського двору, як і століття тому, стоїть малий дзвін.
Багато черниць Лебединської обителі мали знатне походження, і місцеві жителі називали її «панянською».
З роками монастир облаштовувався, його економічне становище міцніло. Обителі належали 103 десятини орної й сінокісної землі, свічкарня, млин, пасіка, готелі та ін. Церковні куполи храмів укривали листовим золотом.

1858 р. в обителі відкрилося училище для дівчаток — перший навчальний заклад в околиці. Учениці (спочатку їх було 150) отримували тут всебічну освіту.
1908 р. у монастирі було 409 сестер. 
Після революції обитель чекали важкі випробування. 1929 р. ігуменю Смарагду заарештували за зберігання на горищі однієї з монастирських будівель пшениці, не зданої державі. Цю подвижницю дуже шанували сестри монастиря, бо ж вона виховувалася в ньому із трирічного віку, була його живою історією. Матушка прийняла мученицький вінець у Звенигородській в’язниці. 
За атеїстичної влади монастир розграбували, потім тут по черзі були комуна, інтернат для безпритульних дітей, лікарня для туберкульозних хворих тощо. У 1941 р. монастир знову ненадовго відкрився. 
Відродження обителі розпочалося 1993 р., зараз будуються нові житлові корпуси. 
Паломники відвідали Літургію у Вознесенському храмі монастиря, яку звершив Високопреосвященніший Софроній, митрополит Черкаський і Канівський. У проповіді владика, зокрема, сказав: «Бурхливий ритм сучасності, необмежений потік усілякої інформації постійно вводять людину у стресовий стан. Населення країни дедалі більше часу проводить за комп’ютером, і це лихо суспільства. Телевізійні передачі вчать жорстокості, насильству, неправедному життю. У результаті в людини не залишається часу для молитви й покаяння. Цей дорогоцінний, Богом даний час витрачається марно…».

Паломницька поїздка відбувалася під час Різдвяного посту; кожний із нас причастився у святій обителі. Після богослужіння прочани підкріпили сили монастирською трапезою. Усі страви були дуже смачними: соління, хліб власної випічки, квашені яблука, узвар… Відчувається, що тут люблять паломників і завжди з радістю їх приймають. 
Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.