КРИМСЬКА ЗЕМЛЯ: ВИТОКИ ПРАВОСЛАВ’Я

У церкві на нас чекав намісник — ієромонах Агафон — дуже привітна, спокійна, щира людина. Паломники помолилися перед мироточивою іконою Савви Освященного поставили свічки у печерному храмі. Потім у трапезній, що розташована у скелі, нас пригощали запашним гірським чаєм та чудовим персиковим варенням. Зав’язалася невимушена розмова з отцем намісником. Паломників дивувало, як можна і в наші часи жити у печерах, без будь-яких побутових умов.
 

ЦІЛИТЕЛЬ ДУШІ Й ТІЛА
Свято-Троїцький жіночий монастир розташований у центрі Сімферополя. Там, у Свято-Троїцькому соборі, збудованому 1796 р., знаходяться дві великі святині — чудотворна ікона Божої Матері «Скорботна» та мощі святителя Луки (Войно-Ясенецького), від яких люди отримують зцілення.
У 2001 р. з Греції привезли срібну раку для мощей: греки шанують кримського святителя, чимало людей зцілилося по молитвах до нього. Наразі в Україні, Росії, Греції збудовано багато храмів в ім’я святителя Луки Кримского.
Білоцерківські паломники мали нагоду помолитися святителю Луці, прикластися до мощей; священик помазав усіх єлеєм від лампади над мощами.
Як нам стало відомо, саме в цьому соборі служив архі­єпископ Лука, проповідував Слово Боже людям. Хірург від Бога, доктор медичних наук, професор, святитель Лука завжди говорив: «Блаженний той лікар, який лікує не заради прибутку, а від співчуття до хворого!».
Паломники із цікавістю оглянули музей святителя Луки, розташований на території монастиря. В експозиції є його особисті речі: медичний інструментарій, рукописи та наукові праці. Екскурсовод розповіла нам найважливіші моменти з життя святителя. А воно було нелегким — 11 років в ув’язненні й на засланні, але вірність Церкві Христовій та твердість духу він зберігав завжди.
В останні роки життя святитель Лука осліп, але сприйняв це смиренно, як волю Божу. Він прожив 84 роки і спочив у Сімферополі в 1961 р. У 2006 р. Священний Синод УПЦ заснував орден святителя Луки Кримського. Ним нагороджують лікарів, учених, богословів, проповідників віри Христової за наполегливу працю на благо Церкви.
КЕРЧ. ХРАМ В ІМ’Я СВЯТОГО ІОАННА ПРЕДТЕЧІ
Білоцерківські паломники побували у цьому місті, яке вважається одним із найдревніших у Європі. Наступного року йому виповниться 2610 років, воно є свідком багатьох цивілізацій. Саме тут народився і прийняв хрещення святитель Лука (Войно-Ясенецький).
Місто має унікальне географічне розташування: тут зустрічаються Азовське та Чорне моря, перетинаються торговельні шляхи. За Керч (колись вона називалась Пантикапей) завжди велася жорстока боротьба, не раз її знищували вщент.
Нашу увагу привернув величний храм в ім’я Іоанна Предтечі, розташований на березі моря. Найвірогідніше, він був зведений у VIII—IX ст. (на одній із колон збереглася дата — 752 р.). Стіни цього хрестово-купольного храму прикрашає унікальний старовинний живопис.
ТОПЛОВСЬКИЙ МОНАСТИР — ОСТРІВЕЦЬ БЛАГОДАТІ
Ця свята обитель здавна відома. Вона розташована у мальовничому місці, неподалік від грецького села Топлу й вирізняється своєрідною спокійною красою. Люди їдуть сюди звідусіль.
Господь благословив святу обитель трьома цілющими джерелами. Благодатну силу води відчуває кожен, хто зануриться у купіль. Зникає втома, додається життєвих сил, немов оновлюється весь організм. Дехто навіть позбувається хвороб.
Три дні ми мали нагоду купатися у благодатних водах: раніше вставали вранці, пізніше лягали спати, аби використати для цього кожну вільну хвилину.
Два джерела — святого Георгія Побідоносця та Трьох святителів — розташовані у лісі. Третє має ім’я святої Параскеви і знаходиться на території монастиря, на місці, де, за переданням, вона прийняла останні муки.
Свята Параскева народилася у Римі у II ст. за часів імператора Антоніна. Її батьки були благочестиві християни і свою єдину доньку назвали на честь дня її народження — Параскева (грецькою — п’ятниця). З дитинства вона виховувалася у дусі християнської віри. Після смерті батьків Параскева роздала своє майно бідним людям і почала проповідувати Христове Євангеліє народам. На Параскеву донесли імператорові. Той намагався відвернути її від віри у Христа, але марно. Тоді правитель наказав піддати мученицю тортурам. На її голову наділи розпечений мідний шолом, однак це їй не зашкодило. Потім Параскеву кинули у котел, наповнений кип’ячою олією, проте свята залишилася живою. У імператора виник сумнів, чи дійсно олія гаряча. Він наказав святій Параскеві бризнути на нього рідиною. Обличчя його обварилося, і правитель умить осліп.
Мучитель почав умовляти Параскеву повернути йому зір. Після її молитви імператор знову став бачити і прийняв православну віру, а святу відпустив з миром. Вона вирушила на євангельську проповідь в інші країни. Згодом саме тут, у глухому урочищі Топлу, Параскева прийняла мученицьку кончину, а джерело забило у той час, коли земля обагрилася її кров’ю.
Відома ікона: свята Параскева тримає у руках чашу, а в ній — зцілені очі. Вважається, що особливо допомагає вона тим, хто має проблеми із зором. З історії монастиря відомі випадки, коли навіть сліпі прозрівали, після того як викупалися у цілющому джерелі святої Параскеви.
У 50‑х роках XIX ст. неподалік цього джерела поселилась болгарська дівчина Константина, яка жила у сусідньому поселенні Кишлав. Одного разу вона почула голос Господа: «Іди і молись у горах!», і після цього сім років подвизалася у Кизилтаській печері, харчувалася чим доведеться, вдягалася у лахміття.
Потім Константина перейшла у Топлу й молилася про заснування на цьому місці жіночої обителі та церкви в ім’я святої Параскеви. З нею оселились і кілька сестер. Так завдяки старанням та палким молитвам болгарки Константини на Кримській землі з’явилися два монастирі — Топловський і Кизилтаський.
Білоцерківські паломники побували у печері Константини, на місці її подвигу: вражають високі стелі, досить відчутна вологість, зі стін стікає вода… Для нас важко зрозуміти, як можна жити у таких умовах. Безперечно, подвижниця укріп­лялася сильною молитвою, і душа її була з Богом.
Топловський монастир відкрився 1864 р. Тоді тут було дев’ять насельниць, серед них і Константина. З роками свята обитель зростала. Запорукою розквіту стала невтомна праця черниць. До того ж багаті люди купували прилеглі землі й жертвували їх обителі, яка мала кілька хуторів, ліси, орні землі, виноградники, пасіки, садки. Щодо останнього, черниці самі заклали фруктовий сад, який завдяки ретельному догляду та добре продуманій зрошувальній системі став кращим на півострові. Монастир постійно брав участь у міжнародних виставках, зокрема у Парижі, й, зазвичай, мав великий успіх.
На території монастиря були зведені церкви в ім’я святої Параскеви та на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість». У 1894 р. розпочалося будівництво величного Свято-Троїцького собору. Він мав бути двоповерховим: верхній храм розрахований на 700, а нижній — на 200 парафіян. У розчин будівельники додавали яєчний білок, і споруда вирізнялася особливою міцністю.
Коли собор був майже закінчений — залишалися лише внутрішні роботи — сталася революція. За наказом нової влади його підірвали. Ігуменя Параскева (при ній монастир досяг найбільшого розквіту та духов­ного піднесення), побачивши це, померла від розриву серця…
У 1919 р. монастир було пограбовано: забрали срібні чаші, хрести, ікони, оздоблені дорогоцінним камінням. Монастир закрили, а черниць розігнали. На цій території почав діяти радгосп із красномовною назвою «Безбожник». Його працівники за невеликий час повністю розвалили монастирське господарство, яке десятиліттями створювалось нелегкою працею черниць.
Відродження святої обителі почалось 1992 р. Кожен крок давався важко, але молитва та невтомна праця долали всі перепони. Монастир постав із руїн, знову скликають дзвони людей на богослужіння. Нині у монастирі проживає 40 насельниць.
Доля Топловської обителі — гідний приклад того, що Церкву Христову знищити неможливо.
В ГОСТЯХ У БАТЮШКИ АГАФОНА НА ЧІЛТЕР-МАРМАРА
Цей печерний монастир розташований у скелі, яка здіймається над мальовничими долинами. Він існував ще за часів Кримського ханства і є місцем молитовного подвигу багатьох поколінь. Із 80 печерних приміщень 56 добре збереглися до наших днів.
Біля підніжжя гори на групу паломників чекав послушник, який провів нас відомими йому стежками до монастиря. Обитель розташована на висоті 450 м над рівнем моря. Вона була заснована у VI ст. Ми бачили безліч висічених у скелі хрестів. Збереглися залишки храмів, будинків, ємкості для збору дощової води тощо. Центральне місце займає великий природний грот, у ньому — діючий печерний храм в ім’я преподобного Савви Освященного.
У церкві на нас чекав намісник — ієромонах Агафон — дуже привітна, спокійна, щира людина. Паломники помолилися перед мироточивою іконою Савви Освященного поставили свічки у печерному храмі. Потім у трапезній, що розташована у скелі, нас пригощали запашним гірським чаєм та чудовим персиковим варенням. Зав’язалася невимушена розмова з отцем намісником. Паломників дивувало, як можна і в наші часи жити у печерах, без будь-яких побутових умов. За словами намісника, для цього треба мати насамперед міцне здоров’я, адже клімат у горах особливий: підвищена вологість, багато плісняви та грибків. І все ж, як сказав батюшка, «служимо, молимось!». Допомагають люди з навколишніх сіл. Важко відроджувати древню обитель, повертати землі, які їй належали споконвіку.
У свою чергу отець Агафон поспівчував нам, людям мирським, яким так нелегко живеться зараз. За його словами, кожен другий з тих, хто підіймається у їхній монастир, — душевно хвора людина.
У майбутньому батюшка має намір організувати постійний прийом паломників із проживанням у цій святині. При монастирі є цілюще джерело, купальня. Налагоджується своє невеличке господарство — вирощують домашню птицю, обробляють город. Бачили ми й ослину ферму. Саме ці невибагливі тварини можуть пройти вузенькими гірськими стежками, переносячи чималий вантаж.
Потім білоцерківці ще не раз пригадували ці святі місця, де монастирське життя навчає нас не ставити над усе матеріальні блага та комфортні умови життя, а шукати насамперед Царства Небесного.
КИЗИЛТАШ — ПЕРЛИНА КРИМСЬКИХ ГІР
Урочище Кизилташ розташоване на відстані 15 км від Судака в мальовничому місці. Його оточують великі червоні скелі, схили яких yкриті лісами. Від цього й назва — Кизилташ, що татарською означає «червоний камінь». Унікальна місцевість Кизилтаського Свято-Стефано-Сурозького монастиря: до нього не можна під’їхати автомобілем, тому багаті й бідні, старі й малі йдуть пішки стежкою. Були часи, коли за день до Кизилтаської обителі приходило понад 700 богомольців.
У цьому місці б’є цілюще джерело, відоме з давніх-давен. Воно лікує рани, відновлює життєві сили людини. Наша група паломників піднялася до джерела, а це 470 м над рівнем моря. Як розповіли насельники обителі, торік приїхав до них на поклоніння святим місцям один бізнесмен. Сталося так, що коли він піднімався вгору, то впав і зламав ногу. Чоловік сприйняв це як Божий знак і за власні кошти зробив зручні дерев’яні сходи.
Монастир заснований у 1850 р. Спочатку тут проживало кілька ченців, які зводили перші споруди.
Коли настоятелем обителі став ігумен Парфеній, то кизилтаські лісові хащі перетворилися на квітучі сади. Щедрі врожаї давали городи та виноградники. Були споруджені церква, два будинки для паломників, зробили ставок. Преподобномученик Парфеній трагічно загинув від рук татар, з якими у нього були сутички через те, що останні вирубували монастирські ліси та випасали худобу на землях обителі.
Після революції монастир закрили, натомість утворилась сільгоспартіль, а потім — дитяча колонія, база відпочинку.
Після Другої світової війни сюди навідався голова Спеціального комітету Л. Берія, і було прийнято рішення утворити стратегічний секретний арсенал для збереження ядерних запасів Чорноморського флоту. Все, що залишилося від монастиря, було висаджене у повітря і знищено. Грандіозне будівництво об’єкту відбувалося швидкими темпами — цілодобово. На військові потреби уряд коштів не шкодував, курирував роботу сам Берія. Глибина і міцність цього об’єкта під назвою «Феодосія-13» була такою, що витримувала ядерний вибух, у підземні тунелі заходили спецпоїзди.
У 1992 р. ядерні запаси було вивезено, але військове містечко існує й досі. Пройти до святих місць не просто — колишня секретність так і залишилась: за двома рядами колючого дроту нині перебуває загін особливого призначення «Тигр». Паломників пропускають спеціальним коридором.
У 1997 р., згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ, було відкрито Кизилтаський чоловічий монастир. Повільно, з великими труднощами він облаштовується.
Нашу групу паломників зустрів намісник ігумен Никон зі словами: «Поможи вам Господи знайти те, що шукаєте у паломництві!».
В обителі ми бачили унікальні речі — древні святині полкової церкви: хоругви, яким понад 200 років, полкову плащаницю та ін.
Головною святинею монастиря вважається ікона Стефана Сурозького. Тут також зберігаються частиці мощей багатьох святих.
Ми поверталися із Кизилтаського монастиря зміцнившись у вірі й відпочивши душею.
КОСМО-ДАМІАНІВСЬКИЙ МОНАСТИР
Як тут усе премудро облаштував Господь! Немов чудову перлину, сховав святу обитель у глибині гір та лісів, призначив цьому місцю служити оздоровницею для недужих тілом та душею. Клімат і природний ландшафт цих місць такі самі, як на Горі Афон.
Розташований монастир у центральній частині Кримського природного заповідника (територія складає 44 175 га), заснованого для збереження у недоторканному вигляді природи гірського Криму. Тут розводять оленів, косуль, куниць, борсуків тощо. Основні породи дерев: дуб, граб, сосна.
На території монастиря несе свої цілющі води джерело святих безсрібників і чудотворців Косми й Даміана. Про його походження нам розповідає передання.
Брати Косма й Даміан жили у III ст., були громадянами Римської імперії. Опанувавши лікарське мистецтво, вони успішно зцілювали всілякі хвороби. За безкорисливість та чистоту віри їм у всьому сприяла Божа благодать.
Під час гонінь на християн римський імператор заслав їх до далекої Тавриди (Крим тоді належав Римській імперії). Брати і тут продовжували зцілювати недуги й навертати людей до істинної віри, маючи дивовижний дар християнського милосердя та любові до хворих, і не лише до людей, а й до тварин. Саме на території нинішнього Космо-Даміанівського монастиря брати деякий час жили, вимоливши у Бога цілюще джерело, що і до наших днів лікує недужих.
Святі Косма й Даміан прийняли мученицьку смерть — їх побили камінням.
Рішенням Святішого Синоду в 1850 р. на цьому місці був заснований чоловічий монастир. Багато зусиль до цього доклав архієпископ Інокентій (Борисов), який ставив за мету свого життя відродження древніх церковних святинь Криму.
Перші ченці обителі — ігумен Макарій та чернець Ігнатій. Вони зводили перший храм та житлові споруди. Поступово кількість насельників зростала, як і потік богомольців. Діючий храм на честь Косми та Даміана, що був облаштований при джерелі, став замалим, тому збудували великий дерев’яний. Над джерелом ченці звели каплицю, поряд — купальню. Згодом з’явилася церква на честь Преображення Господнього, яку опалювали у зимовий час.
Полюбляли відвідувати цей монастир російські імператори Олександр III та Микола II. На випадок приїзду великих гостей, у 1882 р. було споруджено царський мисливський будиночок із фонтаном. На честь 300‑річчя династії Романових над джерелом було зведено кам’яну каплицю, яка вціліла й донині.
Згідно з рішенням Святішого Синоду від 1899 р. обитель стала жіночою. Перша настоятелька — ігуменя Варсонофія із сестрами з Топловської обителі (вона була на той час перепов­неною). Саме на долю цих черниць випали часи розквіту й занепаду обителі.
Найтяжчі випробування настали після 1917 р. Монастир неодноразово грабували, все майно і цінності забрала держава. Згодом Космо-Даміанівський монастир перейшов у власність Кримського заповідника.
Відродження монастиря розпочалося із 1994 р., коли архієпископ Сімферопольський та Кримський Лазар на святому джерелі звершив першу Літургію.
Повернулися великі святині — чудотворна ікона Косми та Даміана з частицями мощей та здавна шанована Єрусалимська ікона Божої Матері. Образ передав у дар обителі святитель Лука (Войно-Ясенецький), отримавши його від жінки, яка тривалий час переховувала цю ікону вдома. Обидві ікони нині перебувають у братському храмі монастиря.
Щороку зростає тут кількість паломників. Нині вирішується питання щодо облаштування будинку для богомольців.
Білоцерківські паломники помолились у монастирському храмі, поставили свічки, напились цілющої джерельної води, до речі, найхолоднішої у Криму.
ФЕОДОСІЯ
Це місто заснували у VI ст. до Р. Х. грецькі колоністи задля розширення території власної країни. Слово «Феодосія» в перекладі з грецької означає «подарунок Бога». Спочатку місто входило до складу Боспорського царства. Згодом тут хазяйнували римляни, його грабували монголо-татари. При генуезцях Феодосія набула найбільшого розквіту. До складу Росії вона перейшла у 1774 р. Нині її головною пам’яткою вважається старе місто. Саме тут, на березі моря, на схилах великого узвишшя збереглися залишки великої середньовічної фортеці. Висота її стін сягає 13 м, а башти — 20 м. Паломникам відкривається чудова панорама на православні храми древньої архітектури, невеличкі, надзвичайно гарні. Тут сейсмічна зона, тож будували досить міцні споруди — на віки.
Східці, що ведуть до храму в ім’я Димитрія Солунського (XIV ст.), уже стерлися, але церква збереглася у первісному вигляді. Храм розписував фресками Феофан Грек, видатний майстер іконопису. Про нього відомо, що день він розпочинав і закінчував з ім’ям Господа. За часів атеїзму фрески свідомо забілювали, та вони знову й знову проявлялись. Фрагменти фресок можна бачити й нині, їх реставрують, але досить повільно — відчувається брак коштів.
Церкву в ім’я Іоанна Богослова зводили греки, і вона вирізняється особливою акустикою.
Діючий православний храм на честь Тверської ікони Божої Матері зведений у 1348 р. Високий, світлий, прикрашений іконами, вибитими у камені. Це древня грецька традиція, велике мистецтво, адже вирубати ікону значно важче, ніж написати.
Під час паломництва ми мали нагоду насолоджуватися чудовим гірським повітрям, тишею, а найголовніше — помолитися біля древніх святинь.
Тамара Зозуленко,
член Спілки журналістів України

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.