КРИМСЬКА ЗЕМЛЯ ДИХАЄ ДАВНИНОЮ…

Із давніх-давен Кримська земля славиться своєю святістю. Це навіть відображено у назвах: так, гору Ай-Петрі названо на честь святого апостола Петра, Ай-Тодор — на честь святого Феодора Студита, Ай-Никита – на честь мученика Никити і т. ін. Крим — унікальне місце: красива природа, тепле море, яскраве сонце.

Для наших сучасників — це курортний край із багатим історичним минулим.

 

ТВЕРДИНЯ ПРАВОСЛАВ’Я

Свято-Георгіївський монастир поблизу Севастополя було засновано 891 р. грецькими купцями. Одного разу вони пливли із товаром до Херсонеса й біля мису Фіолент потрапили у шторм. Спалахували блискавки, високі хвилі з великою силою розбивалися об скелі. Корабель кидало, як тріску. Гибель греків, здавалося, була неминучою.

Вони почали молитися святому великомученику Георгію Побідоносцю, дуже шанованому православному святому. Святий угодник Божий з’явився на скелі поблизу берега, море затихло. Врятовані греки зійшли на цю скелю, на вершині побачили ікону святого Георгія і винесли її на берег. На знак подяки за спасіння вони заснували печерний монастир.

Земля цієї древньої обителі особлива. Ще у I ст. тут проповідував Слово Боже апостол Андрій Первозванний, його печерна церква уціліла до наших днів. Саме вона стала вирішальним фактором, коли обиралося місце для монастиря.

(А краєвиди тут особ­ливі. Сама назва мису Фіолент у перекладі із грецької означає «Божественна земля». Це одне із найкрасивіших місць у світі, адже разом сходяться море, небо та степ.

Паломники мали нагоду пересвідчитись у цьому на власні очі: не було серед нас жодної людини, яка б не залишилась у захопленні від побаченої панорами. Тут легко дихається навіть спекотного літнього дня, бо повітря насичено ялівцевими фітонцидами.)

Святий Георгій був покровителем монастиря протягом усієї історії. У часи, коли Крим належав Візантії, він розквітав; при золотоординцях тут життя затихало; після приєднання Криму до Росії у 1783 р. монастир почав відроджуватись.

Цю древню обитель не зруйнували ні татари, ні генуезці, позаяк дуже шанували святого Георгія та цілюще джерело на території монастиря.

У 1794 р., згідно із рішенням Святішого Синоду, Свято-Георгіївський монастир став базовою обителлю для флотських ієромонахів (корабельних священників).

Історія обителі пов’я­зана з іменами славетних адміралів Ф. Ушакова, П. Нахімова, М. Лазарева. Для останнього на території монастиря навіть збудували невеличкий двоповерховий будинок, який зараз, як ми бачили, лежить у руїнах.

На будівництво Георгіївського храму жертвував свої власні кошти князь О. Голіцин, заповівши поховати його у некрополі цієї церкви.

Храми зводились на верхньому та нижньому ярусах монастиря. Ікони прикрашали золотом та сріблом, коштовним камінням, іконостаси вкривали позолотою. Царі Олександр I, Олександр II, Микола I, Олександр III, Микола II не­одноразово відвідували монастир і всіляко сприяли його розквіту.

Під час Кримської війни 1853–1865 рр. монастир переживав тяжкі часи. Але рука неприятеля не піднялася, щоб зруйнувати обитель. Ченці Свято-Георгіївського монастиря та флотські ієромонахи брали участь у героїчній обороні Севастополя. Вони звершували богослужіння, освячували батареї, благословляли солдат, сповідували вмираючих.

При переселенні християн із Криму в обителі залишилося кілька ченців. Старшим був старець Каліник, який прожив у монастирі 100 років і помер у 116-річному віці (1692–1808). Він навіть у досить солідних літах зберігав бадьорість духа та ясний розум. А запорукою свого довголіття вважав те, що дотримувався постів, жив у благодатному місці та пив воду із джерела святого Георгія. Він завжди всім казав: «Пийте і ви монастирську воду, і будете здорові й довголітні, як я!».

(Це джерело збереглося до наших днів і не втратило своєї цілющої сили. Ми із сином мали нагоду пересвідчитись у цьому ще два роки тому. Сталося так, що в останній день від’їзду з Білої Церкви у паломницьку поїздку до Криму хлопець захворів. Бронхіт, сильний кашель із астматичним компонентом. Однак про поломництво було домовлено заздалегідь, тож ми поїхали, сподіваючись на милість Божу.

Хоч був спекотний серпневий день, проте біля моря не відчувалося дискомфорту. Ми набрали у монастирі святої води із джерела Георгія Побідоносця у всі порожні пляшки. Потім зійшли «стежкою здоров’я» до моря, яка нараховує 700 східців (паломники якраз мали вільний час). До вечора син випив усю воду і його здоров’я значно поліпшилось. Додому хлопець приїхав здоровим, обійшлося без ліків.)

На святкуванні 1000-річного ювілею монастиря на скелі Святого Явлення було встановлено хрест із датами: 891–1891.

Щодо подальшої долі цієї обителі, то після подій 1917 р. монастир розділив участь всіх православних святинь Криму. У 1924 р. його закрили, через п’ять років — повністю ліквідували. Від храму в ім’я святого Георгія залишились лише дві мармурові сходинки. Хрест на скелі також знищили.

Відродження обителі почалося 1991 р.: їй повернули законні землі, а на скелі знову встановили семиметровий білий кам’яний хрест.

ЦЕРКВУ В ІМ’Я СВЯТОГО КЛИМЕНТА ЗВОДИЛИ АНГЕЛИ

В Інкерманській долині до скелі приліпився, як гніздо ластівки, Свято-Климентівський печерний чоловічий монастир. На території сучасної України це найдревніша обитель, яка виникла ще у 60–70-ті роки І ст.

Її заснував святитель Климент — один із великих проповідників християнства. Він народився у Римі, в сім’ї язичників, отримав гарну освіту. Климента висвятив на Римську кафедру апостол Петро.

За проповідь Слова Божого імператор Траян вислав єпископа до Криму, у місто Інкерман. Там уже працювали в засланні на каменоломнях майже дві тисячі ув’язнених християн. Люди дуже страждали від нестачі питної води. Молитвами святого Климента на території монастиря забило святе джерело, яке існувало до 1930 р.

Щодня до єпископа Климента приходило прийняти Хрещення понад 500 осіб. Він мав велику духовну силу і продовжував у Криму проповідувати ім’я Христове. Імператор Траян, дізнавшись про успішну діяльність Климента, наказав його стратити. Святого посадили у човен, прив’язали до якоря і потопили у Козачій бухті. Щороку в день смерті єпископа Климента море відступало, і люди бачили його нетлінні мощі, які знаходились у підводному гроті. Але із часом море перестало їх відкривати…

У 861 р. брати Кирил та Мефодій їх знайшли та перенесли на острів Козачий, де, за переданням, церкву звели Ангели.

Після того як князь Володимир прийняв святе Хрещення у Херсонесі, він переніс чесну главу святого Климента до Києва. До речі, вона й зараз там перебуває (у Києво-Печерській Лаврі) й мироточить.

В Інкерманському монастирі паломники бачили діючі печерні храми, засновані ще святим Климентом: у скельному приміщенні вирубували із каменя престол і звершували богослужіння. Є в цьому монастирі костниця — місце поховання ченців за афонським звичаєм. На стіні надпис: «Ми були такими, як ви, а ви будете такими, як ми».
Під час Другої світової війни у печерах цієї обителі розташовувалася 25-та Чапаєвська дивізія Приморської армії. У червні 1942 р. на Інкерманських висотах солдати дивізії стримували ворога, який рвався до Севастополя. Тоді було знищено більше половини споруд монастиря.
Частицю мощей від чесної глави священномученика Климента було передано з Києво-Печерської Лаври в Інкерманський Свято-Климентівський монастир після його відкриття в 1991 р.; раку з мощами встановлено у боковому нефі Климентівського храму.

БЛАГОСЛОВЕННА ТАВРИДА

Паломники з цікавістю оглянули руїни древнього Херсонеса, який виник за кілька століть до Різдва Христового і за свою тривалу історію не раз зазнавав спустошливих загарбницьких набігів.

Білоцерківці побували на богослужінні у Володимирському соборі Херсонеса. Це один із найвеличніших храмів Криму. Неповторна краса собору, чудова акустика, неперевершений спів хору справили надзвичайне враження на паломників.

У Севастополі ми відвідали храм в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира — усипальницю адміралів М. Лазарева, В. Корнілова, В. Істоміна, П. Нахімова. Храм є своєрідним пам’ятником героїчної 11-місячної оборони Севастополя у Кримській війні проти союзних армій Франції, Англії, Сардинії та Туреччини. Двадцять кораблів чорноморського флоту під Балаклавою зуміли перемогти об’єднаний флот із 89 кораблів.

Рішення щодо будівництва храму було прийнято ще 1825 р. імператором Олександ­ром I. Гроші збирали по всій країні. Його зведено у візантійському стилі, із мармуровими колонами з білого інкерманського каменю. У всьому відчувається гармонія, як і належить храму Божому.

У Форосі білоцерківці милувалися церквою на честь Воскресіння Христового (1892 р.), яка вважається візитною карткою Криму.

У цьому чудовому куточку землі й нині з’являються острівці тиші та спокою, де горять лампади й лине палка молитва до Бога. Білоцерківські паломники відкрили для себе Крим православний, почули багато корисного й необхідного для спасіння душі, укріпились у вірі.

Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.