КОРНІЙ ЧУКОВСЬКИЙ: ГРА В СЛОВА (До 130‑річчя від дня народження письменника)

«Усі решта моїх творів настільки затьмарені моїми дитячими казками, що в уяві багатьох читачів я, крім “Мийдодирів” і “Мух-Цокотух”, узагалі нічого не створив». Напівжартівливе і трохи сумне зауваження Корнія Чуковського про свою літературну спадщину залишається справедливим і більш ніж через півстоліття. Казки — його невеликий і далеко не єдиний внесок у літературу, своєрідне мистецтво грати словами.

ПРІЗВИЩЕ-ІМ’Я-ПО БАТЬКОВІ
31 березня 1882 р. у Санкт-Петербурзі у Еммануїла Соломоновича Левенсона і Катерини Йосипівни Корнейчукової народилася друга дитина. Хлопчика хрестили Миколою, але із записом у метриці виник­ли проблеми. Мати Миколи була полтавською селянкою і в будинку Левенсонів перебувала на службі. Батько Миколи збирався одружуватися із жінкою свого кола, тому позашлюбну дитину записали під прізвищем матері, не вказуючи батька.
Так почалася перша гра в слова для Миколи Корнейчукова. За різними дореволюційними документами відомо п’ять варіантів записів його по батькові — від справжнього «Еммануїлович» до найбільш улюбленого і часто вживаного «Васильович» (по хрещеному батьку). Але жоден із варіантів не міг виправити «незаконне» і «низьке» народження, навіть у Одесі, куди мати-одиначка з двома дітьми переїхала після одруження батька Миколи.
Брак повноцінної освіти (у п’ятому класі хлопчика відрахували через низьке походження) Миколка Корнейчуков з лишком заповнив любов’ю до читання. Поглинання книг було хаотичним, позбавленим напрямку та системи, але дозволяло формуватися літературному смаку і таланту. Уже в 19 років він публікує першу статтю в газеті під псевдонімом, створеним із гри справжнім прізвищем, — «Корній Чуковський». Пізніше до «нових» імені та прізвища приєдналося вигадане по батькові «Іванович».
З роками літературний псевдонім ставав реальнішим за ім’я у метриці, а після 1917 р. у житті, документах та літературі існував уже тільки Корній Іванович Чуковський, його дружина — Марія Борисівна — змінила прізвище, а четверо дітей — Микола, Лідія, Борис, Марія — запис по батькові.
ГРА ЗІ СТИЛЯМИ
Перша стаття Корнія Чуковського «До вічно-юного питання», опублікована 1901 р., була радше філософською, ніж літературознавчою. Саме про філософію, про створення універсальної теорії про сенс і мету людського життя мріяв молодий Чуковський. Але вже до другої статті пристрасть «писати учено» зійшла нанівець, хоча захована глибоко всередині думка про нереалізовану філософську книгу «про самоціль» ще довго ятрила Чуковського, виникаючи у щоденниках і листах.
За підтримки постійного фейлетоніста «Одеських новин» Володимира Жаботинського Корній Чуковський усе більше захоплюється журналістикою. Якими б не були мрії юнака про абстрактне теоретизування, справжній письменницький талант його полягав у гостроті думки, викладеної легко та яскраво. Чуковський швидко завойовує собі ім’я як видатний критик: пише про нові літературні течії, плюндрує бульварну літературу і масову культуру в цілому, багато пише про своїх сучасників. Усі статті, після першої газетної публікації, він пізніше видавав у вигляді тематичних збірок.
Вже у 20‑ті роки виявилося, що критичний талант Чуковського не тільки не затребуваний, а й небезпечний. Багато в чому це було пов’язано з не менш яскравим, ніж критичний, гумористичним талантом Корнія Івановича. Ще в 1905 р. він почав видавати сатиричний журнал «Сигнал», але після кількох випусків був заарештований «за образу величності» (неповажне висловлювання по відношенню до монарха чи до його окремих дій). В’язниці вдалося уникнути, але надалі гра з гумором — у вигляді рукописного альманаху «Чукоккала» — поширювалася лише на близьке коло знайомих. Жартівливу назву журналу дав Ілля Рєпін, сусід Корнія Івановича по дачі в Куоккалі (на території сучасної Фінляндії). Але й через багато років, до останніх днів життя, Чуковський продовжував створювати нові випуски «Чукоккали», своєї гумористичної віддушини.
НЕКРАСОВСЬКІ РЯДКИ

У всій російській літературі найближчим собі по духу письменником Корній Іванович вважав Чехова. Втім, література другої половини ХIХ ст. цікавила його більше за інші періоди. Чуковський писав про Достоєвського, про Слєпцова, брав участь у підготовці та редагуванні видань багатьох російських класиків. Але головною пристрастю, головною справою літературознавчої діяльності Корнія Чуковського стала творчість Миколи Некрасова.
З 1917 р. Корній Іванович почав працювати над фундаментальною працею про творчість Некрасова. Дата не випадкова. Саме після революції стали доступні для дослідження і пошуків багато заборонених імперською цензурою творів поета. Чуковський вивчає й опрацьовує неймовірну кількість рукописів Некрасова, заново відкриваючи світу некрасовську прозу.
Підсумком цієї титанічної роботи, крім численних зібрань віршів і газетних публікацій про творчість поета, стала книга «Майстерність Некрасова» (1952 р., перевидана у 1962‑му). Характерно, що першими відзначили величезний внесок Чуковського у вивчення творчості Миколи Некрасова, а також літератури взагалі, англійці, удостоївши Корнія Івановича звання доктора літератури. І тільки за рік, після довгих дискусій у пресі про «спотворення» і про «контрреволюцію» у трактуванні творчості Некрасова, Чуковському присудили Ленінську премію.
КАЗКИ НАВИВОРІТ
У 1961 р. Оксфордський університет нагородив Корнія Івановича почесним званням доктора літератури «Honoris Causa», тобто без захисту праць. Отримати нагороду 80‑річний письменник поїхав особисто. На схилі років ця поїздка стала прекрасною можливістю повернутися в юність, у ті роки, коли редакція «Одеських новин» направила 21‑річного, щойно одруженого молодого чоловіка в Лондон кореспондентом. Англія стала «університетом» Чуковського, тут він завершив самоосвіту, тут, живучи впроголодь і працюючи цілодобово, він виробляв свій літературний і критичний стиль, тут читав улюблених англійських письменників в оригіналі, тут він закохався в англійську дитячу поезію нонсенсу.
Вплив цей настільки сильний, що самі англійці розглядають дитячі вірші Корнія Чуковського саме як «класику російського нонсенсу» й охоче перекладають. Сам Чуковський не менш охоче перекладав англійські дитячі вірші («Барабек», «Скорчена пісня», «Котаусі та Маусі»). Втім, переклади ці були досить вільними, як і саме розуміння автором казок світу «догори ногами». У книзі «Від двох до п’яти» (про дитяче світосприйняття і творчість) Чуковський наполягає, що «перевертні» допомагають малюкам «зміцнитися в нормі». Саме з цією педагогічною метою він вводить у багато своїх казок («Плутанина», «Телефон») людину, яка впорядковує навколишню нісенітницю.
Утім, тенденції до осмислення нісенітниці у творчості письменника ніяк не впливали на любов до англійської літератури нонсенсу. Одним з обов’язкових пунктів під час візиту в Оксфорд 80‑річного Корнія Івановича було катання на човні по річці, де Льюїс Керролл уперше розповів трьом дочкам свого колеги казку про пригоди Аліси в Країні чудес. З усіх казок світу саме цю Корній Чуковський любив найбільше.
БІБЛІЯ ДЛЯ РАДЯНСЬКИХ ДІТЕЙ
За рік до смерті Корнія Чуковського видавництво «Дитяча література» опублікувало книгу «Вавилонська вежа та інші стародавні легенди». Весь тираж був моментально знищений владою, але дивно, що таке видання взагалі могло бути реалізоване в ті роки, адже книга стала адаптованим переказом сюжетів із Біблії.
Насправді думками про правильне донесення до дітей істин, норм і цінностей християнства переймався Корній Чуковський ще до революції. У 1911 р. він публікує у пресі статтю «Малі діти і великий Бог», де відстоює необхідність враховувати особливості розвитку дитячої психіки, всі етапи переходу від «дикунства» до «варварства», через «темні віки» до культури, при вихованні у дитини релігійних почуттів. Через численні приклади дитячого образу мислення і цитати вчених Чуковський проводить головну думку — про кардинальну відмінність дітей та дорослих, про важливість адаптації навіть найвищих істин під можливості думки і фантазії дитини.
Невідомо, як довго Корній Іванович виношував можливість реалізації таких міркувань на практиці. Але в 60‑і роки він зробив спробу переказати для дітей Книгу книг. Робота була важкою і, крім проблем адаптації для дітей, ускладнювалася ще вимогами замінити неугодні владі слова «Бог» (Чуковський «приховав» Його під псевдонімом «Чарівник Яхве»), «євреї» та багато інших. Заново один з останніх проектів Чуковського вдалося видати лише в 1990 р., і нам тепер уже не дізнатися, як могли б відреагувати радянські діти 60‑х на цю спробу познайомити їх з вічним.
НАВКОЛО «ЧУКОВЩИНИ»
30‑і роки для Корнія Чуковського, як і для багатьох його сучасників, стали кінцем будь-яких ігор, особ­ливо словесних. Казки, які так любили діти за вигадку та яскравість, стали викликати все більше підозр у дорослих. Необхідності шукати відповідне словесне визначення для своїх претензій не було: ще з перших років активної роботи Корнія Чуковського як літературного критика було пущено в обіг слово «чуковщина». Гра із псевдонімом, що визначала особливість їдкого живого стилю критики, стосовно до казок стала позначати міщанство, зайву вигадку, небезпечний політичний підтекст. Після безплідної боротьби Корній Іванович публікує покаянного листа в «Літературній газеті», відрікається від казок і поринає в останню безпечну для творчості галузь — переклади.
Власне кажучи, перекладами Корній Чуковський займався усе своє творче життя. У 16 років почавши самостійно вивчати англійську, в 25 він друкує свій переклад віршів Уолта Уїтмена. До цих перекладів Чуковський повертався потім усе життя — переробляв, виправляв, доповнював. У 1918 р. Максим Горький залучає Корнія Чуковського до роботи над «Бібліотекою всесвітньої літератури» з розділу англомовних письменників. Але вже з 30‑х років ХХ ст. і до кінця життя переклади та перекази для дітей творів англійської та американської класики стають основною справою Корнія Івановича. До багатьох видань він пише передмови, додаючи до них власні спогади від зустрічей з Артуром Конан Дойлом, Гербертом Уеллсом, останнім другом Оскара Уайльда Робертом Россом. Свої багаторічні спостереження про теорію і практику художнього перекладу Чуковський пізніше систематизував у книзі «Мистецтво перекладу».
Відхід від активної власної творчості не став для Корнія Івановича забуттям. Він любив дітей, і діти тяглися до нього, оточували його, де б він не жив. Він любив людей, багато дбав і клопотав про друзів та знайомих, і навіть про тих, кого раніше громив своєю критикою. Єдиним мірилом оцінки людини для нього завжди залишалися талант, працьовитість і прагнення до самовиховання.
* * *
Корній Іванович Чуковський помер 28 жовтня 1969 р. Йому було 87 років. Щасливий дідусь п’ятьох онуків і прадідусь сімох правнуків, він пережив не тільки дружину, а й трьох із чотирьох своїх дітей. Першою, ще в 1931 р., померла молодша — Мурочка — героїня та натхненниця дитячих віршів і книг батька. Через десять років, у перший рік війни, на фронті загинув молодший син Борис. Старший син Микола — талановитий поет і перекладач — раптово помер у 1965 р. Старша дочка Лідія — письменниця і дисидентка — пережила батька на 27 років, зберігаючи, досліджуючи, популяризуючи його спадщину. Серед онуків і правнуків Чуковського багато вчених (біологів, хіміків, медиків), але немає професійних літераторів. Утім, це говорить тільки про те, що багатоликий чуковський талант знайшов собі нові яскраві галузі для прояву.
Катерина Усачова

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.