Коли в сім’ї немає дитини

Бесідуючи про бездітну родину, матимемо на увазі не ту сім’ю, яка з якихось причин свідомо відмовляється від народження дитини, а ту, де бажання мати дітей не може втілитися.

Психологічна безплідність

Крім безплідності за медичними показниками, фахівці виділяють психологічну безплідність. Лікарі уже давно знають той факт, що сильні хвилювання можуть розладнати роботу репродуктивної системи до цілковитої її зупинки. Існує таке поняття, як стресова дисфункція репродуктивної системи. Коли жінка, перебуваючи у постійному напруженні, не може зачати дитину. Одна молода жінка звернулася до психотерапевта з проблемою, що вона не може завагітніти. Вона відчувала, що причина — у ній самій. Фахівець поцікавився, що найбільше спричиняє у неї напруження. Вона не замислюючись почала розповідати про стосунки зі свекром. Крізь сльози жінка говорила про свою беззахисність і біду. До того ж вона згадала, як кривдив її у дитинстві рідний батько, пригадала, як у дитинстві вирішила, що бути дитиною — це жахливо. Наші дитячі вердикти і нахили часто залишаються у несвідомому, і саме це несвідоме має тісний зв’язок з тілом. І героїні моєї розповіді підсвідомо дуже не хотілося будь-яким чином пов’язувати себе з дитинством. Їй було прикро згадувати про своє дитинство, прик­ро думати про те, що її дитина може опинитися під одним дахом з її свекром. Усе це витіснялося. Через кілька тижнів психологічної роботи жінка дізналася, що вагітна. А психотерапевт зіткнувся ще з однією історією, яку розповіла жінці лікар-гінеколог, що обстежувала її. Коли лікар працювала у пологовому залі, то кілька років не могла зачати дитину. Будучи фахівцем, добре розуміла, що, приймаючи пологи, перебуває в такому стресовому і напруженому стані, що їй важко самій відчути радість материнства. Звісно, не всі її колеги-жінки мали таку проблему, але в неї обставини склалися саме так. Але як тільки вона перейшла працювати у поліклініку, то невдовзі дізналася радісну для себе новину, що чекає дитину. Неважливо, з чим пов’язане психологічне напруження. Це може бути завантаженість на роботі та вдома, хвилювання за близьких людей. І навіть страждання через неможливість народити, що часто переростає у самозвинувачення й аутоагресію, може стати причиною напруження. Такі емоції є сильним стресом для жінки. Подразнюються й вищі центри мозку, що провокує гормональні зрушення, які різко знижують імовірність зачаття.

Наслідки діагнозу

На жаль, іноді, коли є медичні причини неможливості мати дитину, стосунки між чоловіком і жінкою поступово погіршуються. При цьому нерідко в одного з подружжя, у якого виявили безпліддя, виникає почуття провини та зниження власної самооцінки. У другого може виникнути почуття гніву. Частішають сімейні конфлікти. Зниження самооцінки часто пов’язане з почуттям невідповідності загальноприйнятій нормі: «Я не такий, як усі». І тут потрібно зробити крок до переосмислення. Бо ж саме поняття «норма» означає, у першу чергу, рекомендоване правило поведінки. Так, суспільство, Церква закликають народжувати дітей. Але не завжди ми можемо виконати те, чого від нас чекають. Наприклад, суспільству потрібні активні його члени, та не всі можуть бути здоровими й активно включатися в життя суспільства. Є хвороби, при яких людина сама потребує допомоги. І ось тут нам стане у нагоді уміння приймати свої немочі. І саме Євангеліє говорить нам про блаженних, які усвідомили свою духовну вбогість. Тож усвідомити і прийняти свою тілесну вбогість — дуже навіть по‑християнському. Усвідомити не як покарання, не як трагічну помилку, а як певний дефіцит, що є в кожному з нас. У Старому Завіті ми читаємо про те, що Сара не мала дітей майже до столітнього віку, і Церква не сприймає це як Божу немилість. Протоієрей Олексій Уминський так розмірковує про побажання Церкви своїм чадам: «Мені видається, досить дивно було б сприймати слово “чадородіння”, з відомого посланні апостола Павла (див.: 1 Тим. 2: 15), як просто “репродуктивність”. Бо ж тоді виходить, що будь-яка язичницька репродуктивність, в основі якої лежить лише архетип продовження роду, — спасенна. Ми знаємо, що родина праведних Іоакима й Анни не була багатодітною, як і родина святих Захарії та Єлизавети. Навпаки, тривалий час їм доводилося зносити ганьбу за бездітність. Адже утробна релігійна ідея про те, що продовження роду і є нібито твоїм продовженням у вічності, для нас, християн, неактуальна — бо ми знаємо, що спасіння — це знайдення Царства Небесного, як про це каже Новий Завіт…»

Нормальна надлюдина

Повертаючись до самооцінки й відчуття «Я не відповідаю нормі», можна подумати про наступне… Якщо скласти докупи всі поняття норми в різних сферах життя, то вийде якась надлюдина з кремезним тілом, з розвиненими «периферійними системами» і стилістично грамотним мовленням (ми ж усі навчалися у школі), вона завжди у доброму гуморі (тобто в гарному життєвому тонусі) і має нормальних родичів. У такої людини нормальні умови життя: комфортна квартира, модна машина, розкішна дача. У її духовному житті немає місця зневірі, спротиву й лінощам… Вочевидь, що поняття норми штучне й іноді майже не сумісне з реальністю. Тоді воно перетворюється на якусь планку, до якої ще треба дотягтися. Але ж вважається, що норма — це точка відліку, тобто це нульовий рівень. І як вам вищеописаний нульовий рівень? Та водночас ми не можемо відмовитися від поняття норми, тому що саме воно формує наші цінності. Проте поняття норми не може бути прямолінійним і однозначним. Тому з «нормою» завжди складаються непрості взаємини. І тоді на поняття «нормальна поведінка» можуть нашаруватися «норми вікового розвитку» у вигляді, наприклад, гормональних «вибухів». Недавно почула нотації працівника ДАІ водієві, що порушив правила дорожнього руху. «Ви думали!.. Не треба думати! За вас уже подумали й розмістили скрізь дорожні знаки, написали правила. Виконуйте і не думайте». Правда, іноді хочеться так жити? Їдеш собі дорогою під назвою життя, а там знак: «Обережно — проблема! Це тобі за грубість. Зроби 100 поклонів, прочитай три акафісти і прямуй собі праворуч». Усе просто і ясно, і зрозуміло, як знайти вихід. Але в житті далеко не так. Наше життя не проходить в одній площині. Воно на перетині різних площин: духовної, душевної і фізичної. Воно залежить від виховання, соціальних умов, світових катаклізмів… Тому супутник нашого життя — «нерозуміння». І щоб з нього вийти, знадобиться багато часу на осмислення того, на перетині яких життєвих доріг опинилися саме ви. Пам’ятаю, як у дитинстві, читаючи повісті й романи, де страждали голов­ні персонажі творів, відчувала дивне поєднання співчуття й розчарування: «Ну що ж ви такі невдахи?!» Мабуть, мені здавалося, що у своєму житті я зможу уникнути цього. А можливо, я перегортала сторінки свого шкільного щоденника з самими лише четвірками та п’ятірками й думала: «Ось — нормальний життєвий підсумок». Але школа життя надто відрізняється від загальноосвітньої. Печальні обставини можна оцінювати як нормальні й ненормальні, а можна спробувати осмислити сенс таких подій для нашого життя. Головне, щоб усвідомлення сенсу народжувалося з нашої душі, з її страждань, зі скромного молитовного досвіду, а не просто було засвоєно нами з прочитаних книжок.

(Далі буде)

Анастасія Бондарук