КОЛИ ДІТЯМ НІЧОГО НЕ ЦІКАВО

Серед багатьох проб­лем сучасного дитинства батьки та вчителі часто стикаються з відсутністю в дітей інтересу до пізнання, діяльності, інших людей, світу.

Нудьга (за словником В. І. Даля) визначається як тяжке відчуття від млявого, недіяльного стану душі, знемога бездіяльності. Отже, нудьга або відсутність інтере­су — певний стан душі.
Якщо дитина відчуває нудьгу, в неї відсутній інтерес — це сигнал неблагополуччя її душевного стану, ознака того, що розвиток особистості йде не в тому напрямі. Нудьга — протиприродний дитячому віку стан. Ще К. Д. Ушинський писав, що дитина від природи не має душевної ліні.

Що ж відбувається з нашими дітьми? У чому причини душевної спустошеності? Можна осмислити їх різнобічно й визначити кілька варіантів.

Варіант перший. Його відобра­ження знаходимо в казкових образах розпещених і стомлених нудьгою старших дочок та синів, цариць і принцес. Здогадатися про причину нудьги в цьому разі неважко — це достаток, коли в дитини все або майже все є: від безлічі іграшок, речей, розваг до підвищеної уваги з боку батьків і родичів. Достаток (забезпечення якого батьки вважають своїм обов’язком та виявом любові до дітей) може викликати нудьгу, зневагу до речей і людей, знижує пізнавальний інтерес. Іноді достатком підмінюють любов. Як свідчить досвід, достаток — далеко не завжди джерело щастя й радості дітей. Часто буває навпаки.
Одна мама дитини-дошкільника розповідала про те, як грається з дітьми її син. Діти приходять до них у гості, дістають чимало іграшок, розглядають їх… і все. Мама здивована: чому діти не граються? Тому що на гру не залишається ні сил, ні бажання. Діти «потопають у морі» іграшкового достатку. Серед багатьох іграшок легко розгубитися: із чим та як гратися?
У школярів так само. Достаток речей, інформації, потік відчуттів від комп’ютерних ігор може гасити інтерес і викликати нудьгу.

Без постановки запитань, що спонукають згадувати, порівнювати, думати, або навчальних завдань, що вимагають зусиль розуму чи пошукової роботи, немає творчої активності. Творчість — божественний прояв особистості, адже слова «творчість» і «Творець» одного кореня та походження.

Варіант другий. Родина, яка живе лише матеріальними запитами, де немає місця інтересу до світу, до інших, до самого себе, але є меркантилізм: «Яку користь я з цього матиму?» або «А що мені це дасть?». При цьому пізнавальний інтерес підмінюється звичайною цікавістю, адже будь-яка примітивізація опускає людину на нижчий рівень пізнання, що викликає нудьгу, апатію та паралізує активність. Культивування в родині вигоди, використання всього для своєї користі атрофує моральне почуття і перекриває зв’язок з Богом — джерелом натхнення й творчості.

Можна успішно розвивати дитину інтелектуально, але при цьому не розвинути в неї інтересу. Необхідно прагнути до пізнання божественних істин. Тільки живе спілкування з Богом є запорукою того, що людині ніколи не буде нудно.

Варіант третій. Один із найсумніших варіантів, коли відсутність інтересу в дітей викликана відсутністю інтересу й любові до них з боку дорослих, навіть якщо діти мають усі матеріальні блага.

Як наслідок відсутності інтересу й любові з боку батьків — відсутність інтересу до життя, навчання, однолітків. «Я вам не цікавий, і мені нічого не цікаво». Якщо дитина відчуває, що вона не потрібна, її не люблять, то вона «втрачає відчуття добра і зла. Вона не може розібратися, що в людях добре, а що зле. В її серце закрадається підозрілість, невіра в людей, а це — головне джерело озлобленості» (В. О. Сухомлинський). Усе це породжує проб­леми у навчанні, фізичному та психічному здоров’ї.

Зазвичай, такі діти компенсують їх комп’ютерними іграми, що призводить до залежності, труднощів у спілкуванні та інших відхилень у розвитку.
Що ж потрібно робити, аби діти не втратили інтерес? Що є ліками від нудьги і втрати інтересу до життя?

Усе те, що виховує особистість, одухотворює та збагачує її, робить чистішою й сильнішою. Якщо дитина чинить добрі справи (відповідно до її віку й можливостей), то навряд чи їй буде нудно. Але для такої діяльності необхідні певні умови. Одна з таких умов — створення творчої атмосфери, що пробуджує думку, одухо­творює, розкриває дитину з усіма її обдаруваннями, дарує радість — робить людину творцем.

Де це можливо? Скрізь. І в будь-якому виді діяльності. Така атмосфера створює умови для діалогу, звільняє від стереотипності й рутини, задає певний вектор розвитку.
Важлива умова для розвитку інтересу — виховання працьовитості, волі та здатності долати труднощі.

Виховання працьовитості й волі

Це важливий момент, тому що діти, навіть маючи пізнавальний інтерес, інколи виявляються пасивними, бо не навчені долати труднощі, мають слабку волю або не відчули радості праці.
«Але чому дитина стає ледарем? Тому… що не знає щастя праці… Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні» (В. О. Сухомлинський). За такого підходу до виховання, коли праця поєднується з радістю, немає місця невротичним розладам, нудьзі, ліні, егоцентризму.
Іноді батьки (з метою всебічного розвитку) перенавантажують дитину заняттями в різноманітних секціях та гуртках, зовсім позбавляючи її вільного часу для ігор та спілкування з однолітками. Гуртки й секції гарні в поєднанні із суспільно-корисною справою, спрямованою на інших.
Праця є тією формою організації життя, в якій формується воля. Поступове залучення до праці (завжди є справи вдома і люди, що потребують допомоги), впорядковане й організоване життя родини, доцільний режим — види діяльності, в яких виховується воля.
Чому людині іноді важко виконати якусь добру справу або зробити моральний вчинок? Якщо моральний мотив не став провідним, то сили на виконання немає. Тому виховання волі поза моральними орієнтирами втрачає сенс, бо може набути характеру егоїстичної та зловмисної волі, яка в дітей іноді переходить у свавілля.

Створення творчої атмосфери

Розуміння того, що створений світ — дивовижний, складний і прекрасний, може з’явитися, якщо навчити дитину дивуватися й приглядатися не до розкішних вітрин магазинів і строкатих обкладинок журналів, а, наприклад, до складного й організованого життя мурах, або до будови якого-небудь приладу, прекрасної книжки, картини, музики, зірок — до усього всесвіту. Всіляко підтримував і розвивав творчість у дітей видатний педагог В. О. Сухомлинський. У його книзі «Серце віддаю дітям» наведено приклади, як він використовував найменшу нагоду для розвитку пізнавального інтересу в дітей.
Наприклад, діти з учителем на прогулянці у лісі. «Дивіться, діти, ось золотий пісочок, а це зелена травичка. Або ще краще — ось зелений пісочок і зелена травичка. Чим вони схожі, чим відрізняються? <…> Потім ми порівнюємо маленький камінчик, піднятий кимось, і зелений кленовий листочок, червоне скельце й квітку ромашки, рибку, яка плаває у ставку, й гусяче перо, чавунні поруччя моста й стеблинку хмелю, який в’ється по дереву». Відчувши себе особистістю, дитина може відчути в собі Творця, що виключає нудьгу і духовне спустошення.

Творче ставлення до життя можливе, якщо людина відчула в собі Творця. Творче середовище створюється в особистому спілкуванні.

На завершення хочу розповісти про такий випадок. У метро поруч зі мною сіла молода родина із семирічним хлопчиком. Вони не гаяли часу даремно: поки їхали — грали у «вгадалки»: по черзі загадували тварин або рослини, назви яких потрібно було вгадати, ставлячи навідні запитання. Я побачила жвавий інтерес, активну внут­рішню роботу хлопчика й батьків, радість спілкування. Доки спостерігала за ними, мимоволі й сама включилася в їхню гру, намагаючись вгадати слово, а заодно й порадіти разом із ними. Подумала, що, ймовірно, всім батькам потрібно трохи пофантазувати, відмовитися іноді від чогось свого, просто не полінуватися. Це варте того.

Ірина Коган

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.