КОЛИ ДИТИНА ГОТОВА ЙТИ ДО ШКОЛИ?

Для батьків шестирічних дітей настає гаряча пора: треба обрати школу, підготувати дитину до вступного тестування тощо. Загалом, дуже важливі й відповідальні моменти. Про це ми поспілкувалися із вченим, кандидатом психологічних наук, старшим науковим співробітником лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г. Костюка
НАПН України Ліаною Мар’яненко.


— Ліано Василівно, наша система освіти така, що всі діти в шестирічному віці йдуть до школи. Однак так було не завжди. Наприклад, ми починали навчання із семи років. Цікаво, а як визначали вік початку навчання 100 років тому?
— Ви маєте рацію, системи освіти змінювалися й мали свої особливості в кожну історичну епоху.
Дітей із дворянських сімей навчали й виховували родичі, няньки, потім гувернери, приватні викладачі, тобто освіту, що відповідає нашій початковій школі, вони здобували в домашніх умовах.

З 9–11 років дітей направляли в гімназії, ліцеї, кадетські корпуси. Ці навчальні заклади відповідали системі нинішньої середньої школи. Навчання було платне або казенне. Діти-сироти виховувалися у притулках, що їх утримували заможні люди. У гімназіях вивчали Закон Божий. Для учнів інших релігійних сповідань проводилися заняття з основ тієї або іншої релігії. Наприклад, до учня-протестанта — навіть одного на весь клас — запрошували пастора.
Гімназії та ліцеї були окремими для дівчат і для юнаків. Це також давало можливість краще організувати навчання, яке тривало п’ять–шість років. Дітям прищеплювали дуже хороші знання: вони володіли мовами, знали правила поведінки, їм давали певну кваліфікацію. Для дітей із селянських родин існували церковнопарафіяльні школи, у яких вони здобували початкову освіту й виховувалися у християнському дусі. Видатний педагог К. Д. Ушинський розробив спеціальні підручники для дітей селян. І в цих школах на першому місці було слово Боже.
Дуже цікаво про освіту у дореволюційній Росії описано в художніх творах Лідії Чарської («Приютки», «Щасливчик», «Гімназисти», «Випускниця» та ін.).
— А як оцінювали готовність дітей до навчання?
— Батьки віддавали своїх чад на навчання починаючи з восьмирічного віку, тож діти були різнобічно підготовані: і в моральному, і в інтелектуальному, і соціально-психологічному, і в духов­ному плані. Саме тому вони менше зазнавали невротичних розладів при вступі й під час навчального процесу. І, незважаючи на вік початку навчання — від восьми до 13 років, — діти не тільки не втрачали таланти, а, навпаки, ще більше їх розвивали за таких умов.
— Наскільки змінилася система навчання після революції?
— У 1918 р. ухвалили положення про єдину трудову школу, згідно з яким діти навчалися безкоштовно, навчання проходило спільно для хлопчиків і дівчаток віком від 8 до 15 років і готувало їх до фахової освіти. У трирічній початковій школі викладали краєзнавство, рідну мову, другу мову, математику, природознавство, історію, суспільствознавство, географію, малювання, ручну працю, фізкультуру, спів. Але Закону Божого вже не було — метою ставало атеїстичне виховання. За сьогоднішнімі мірками можна сказати, що виховання було душевним, спрямованим на альтруїзм, товариськість, колективізм, комуністичну ідейність. Негативні риси людини просто замовчувалися. Навіть психологія не вивчала цих рис, будучи абстрактною та безособовою.
У 1930-х роках початкову школу перевели на чотирирічне навчання — теж із восьмирічного віку. У зазначені періоди школа ще не ставила вимог спеціальної підготовки дітей до систематичного навчання. По-перше, тому що восьмирічні діти були цілком підготовлені до навчання психологічно, по-друге, програми для навчання дітей не були складними й важкими для них.
З 1944 р. вводиться обов’язкове навчання дітей із семирічного віку в початкових, неповних і середніх школах. Зниження віку виявило, що не всі діти в сім років готові до шкільного навчання. Уперше треба було розв’язати нове завдання — попередньої підготовки дітей до навчання. У 1950-ті роки в педагогіці й психології розроблялися критерії та системи показників, за якими можна було визначити готовність семирічних дітей до навчання.
Реформа кінця 1960-х — початку 1970-х років знову радикально змінює початкову школу: замість чотирирічного періоду її переводять на трирічний (навчалися діти віком від семи до десяти років) з істотним ускладненням програм за всіма дисциплінами. За таких умов завдання підготовки до школи набуло особ­ливого значення.
На початку 1990-х років, незважаючи на попередження вчених, освіту знову переводять на «новий лад». Початкову школу зробили чотирирічною, вік вступу до школи — шість років, середню освіту здобувають тепер не 10, а 11 років навчання. Оцінка знань переводиться з п’ятибальної на 12-бальну систему, як, до речі, було й до революції.
Проблема готовності дітей до навчання ще більше загос­трилася. Для цього ввели тестування при прийомі в перший клас, від дитини стали вимагати вміння читати, писати й рахувати, а тести перевіряли її допитливість і загальний кругозір. Психологи розробили структуру психологічної готовності дитини до школи, виділивши емоційний, інтелектуальний і соціально-психологічний компоненти.

— Як педагогіка й психологія ставляться до такого віку початку шкільного навчання дітей?
— Сто років тому К. Д. Ушинський у своїх працях радив спостерігати за заняттями дитини на сьомому році її життя й робити висновок про можливість початку навчання за такими показниками, як бажання малювати, здатність зосереджувати увагу на одному предметі, слухати те, що кажуть, висловлюватися не уривчасто, а повними реченнями.

В. О. Сухомлинський почав брати дітей шестирічного віку й працювати з ними протягом року, готуючи їх до школи. Він не ототожнював шестирічок із семирічними школярами, а сприймав шестирічний вік як особливий, підготовчий, такий, що вимагає повного розкриття вікових можливостей дітей для їхнього вступу до школи.
У 1960-ті роки в зарубіжній, а згодом і у вітчизняній психології проводилися дослідження дітей, спрямовані на вивчення здатності до навчання. Із двох років починали вчити грамоти й читання; п’ятирічних учнів знайомили з елементами логіки, вищої математики; з першого класу діти вивчали математику на основі буквеної символіки (а не арифметику).
У зв’язку із цим почали формуватися нові погляди на завдання дошкільного виховання та початкової школи, нові ідеї з добору змісту й форм навчання. На противагу традиційному почалася розробка розвиваючого навчання. У традиційному навчанні панували такі принципи: наочність, доступність, систематичність, міцність засвоєння знань тощо. Голов­ним завданням розвиваючого навчання ставав інтенсивний розвиток теоретичного мислення учнів. Складені наприкінці 1960-х років програми висували підвищені вимоги до здатності дітей вчитися.
Деякі вчені (зокрема Г. С. Костюк, який тоді очолював наш Інститут психології), оцінюючи досвід експериментального навчання дошкільників і молодших школярів, дійшли висновку, що спроби прискорити розвиток мислення неправомірні. Краще домагатися іншого, а саме, щоб мислення, властиве дитині в певний період, досягало повного розвитку.

— Чи існують науково обґрунтовані критерії початку навчання?
— Швейцарський психолог Ж. Піаже досліджував дітей з дитинства й розробив етапи дитячого розвитку. Його дослідження показали, що мислення розвивається поступово: спочатку виникає сприйняття навколишнього світу, потім — конкретне мислення, далі відбувається поступовий перехід до понятійного мислення. До 11 років дитина може сприймати абстрактну інформацію. До цього віку дозрівають усі структури мозку, відповідальні за мислення.

Радянські вчені сперечалися з Піаже й доводили, що інтелект піддається розвитку ззовні: якщо певні операції мислення розвиваються до дев’яти років, то при інтенсивному розвитку можна знижувати цей вік до семи–шести років. Звичайно, при цілеспрямованому прискореному розвитку дитини можна отримати непогані результати саме з мисленням, однак вони будуть однобокими, стане порушуватися певна гармонія в розвитку цілісної особистості дитини. Нам не слід забувати, що є закони розвитку, визначені Богом.
Так, можна швидше й інтенсивніше розвивати дитину, але навіщо? Адже діти страждають. Вони потрапляють у школу завчасно, не будучи готові до неї, — і в них виникає багато різних проблем, а не тільки проб­лема з розвитком мислення. З’являються стресові ситуації, шестирічні діти дуже стомлюються, починають хворіти.

— Часто аргументом на користь навчання дітей із шести років використовують те, що за кордоном  усі навчаються із шести, а іноді й з п’яти років.
 У 43 із 73 країн світу діти починають вчитися із шести років. А, наприклад, в Англії, Японії й США діти йдуть до школи з п’ятирічного віку, але при цьому тривалість навчання в початковій школі становить шість (!) років. Отже, що раніше дітей приймають до школи, тим триваліший період початкового навчання. Також мають свої особливості характер шкільного режиму й тривалість уроків.

— Який православний погляд на вік початку навчання?
— Православна Церква дозволяє дітям причащатися без сповіді саме до семирічного віку. Небезпідставно вважається, що до семи років дитина — як ангел. Коли шестирічна дитина потрапляє в клас, старші діти можуть заподіювати їй неприємності, а вона навіть ще не здатна зрозуміти, у чому річ, ображається, переживає, отримує стрес. У сім років діти більш адаптовані до складних ситуацій.

Зараз школи поділяються на безкоштовні й платні. У деяких платних ліцеях викладають Закон Божий, але в більшості шкіл цього немає. Християнське виховання перекладається на батьків, на родину й на саму Церкву. Для повноцінного розвитку дитини необхідно не тільки формувати інтелект, але й виховувати в неї християнські чесноти.
Людина має дух, душу й тіло. Якщо розвивати тільки тілесне здоров’я та душевні якості
(розум, волю, емоції), а про духовний розвиток не дбати, не заповнювати дух і душу дитини Богом, то ця порожнеча мимоволі заповнюватиметься псевдодуховністю.
Отоді й починаються проблеми з дитиною, розлади в становленні її інтелекту, психічні хвороби, порушення поведінки, рання нарко- і комп’ютерна залежність, життєві помилки тощо. Необхідно, щоб у державних школах обов’язково був уведений Закон Божий. І не треба боятися, що будуть діти інших віросповідань — це також можна вирішити на місцях. Упровадження Закону Божого дуже допоможе гармонізувати розвиток дитини й піде в остаточному підсумку на користь не тільки родині, але й державі, усьому суспільству.

Бесіду вела Тетяна Гончаренко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.