КЕЛІЯ СВЯТОГО ДИМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО

У 1863 р., під час публічного розпродажу батуринських маєтностей князя Андрія Розумовського (сина останнього гетьмана України), Степан Петрович Великдан (видатний український пасічник, спадкоємець школи бджільництва та продовжувач справи свого батька — знаного діяча вітчизняного бджільництва Петра Івановича Прокоповича) придбав земельну ділянку “Гончарівка” у м. Батурині. Цю купівлю під великі відсотки кредитували борзненська купчиха Шеремет та ніжинський лихвар Мезенцев.
На території Гончарівки до 1708 р. розташовувалася заміська резиденція гетьмана Івана Мазепи. Поряд із Гончарівкою був великий липовий парк графа К. Г. Розумовського та гай з віковими дубами. Серед струнких тополь і вікових лип Степан Великдан розмістив пасіку школи бджільництва.
У Батуринському Миколо-Крупицькому монастирі, настоятелем якого на той час був Августин Болох, Степан Великдан купив келію Димитрія Ростовського і переніс її у Гончарівку. Для нового власника вона мала духовну й історичну цінність, оскільки була побудована у скиту поблизу храму в ім’я святителя Миколая настоятелем Батуринського Миколо-Крупицького монастиря ієромонахом Димитрієм (Тупталом). Келію на три палати, де й оселився настоятель, було освячено 18 жовтня 1691 р., і саме там було написано відому працю “Житія святих”. У келії отець Димитрій прожив до 1 травня 1693 р., а потім поїхав у Київ, щоб надрукувати у типографії цю книгу. У Петрів піст 1694 р. він прийняв ігуменство у Глухівському монастирі. До Батурина Димитрій Туптало не повертався, а в келії понад 170 років ніхто не проживав. 
Про пасіку відомого бджоляра Степана Великдана було відомо не тільки в Російській імперії, але й за її межами. Її відвідало багато відомих людей того часу: цар Олександр ІІ, історики О. М. Лазаревський, М. І. Костомаров, О. І. Покорський-Журавко, президент Імператорського Московського товариства сільського господарства князь Д. Б. Голіцин, фельд­маршал, князь Д. Є. Остен-Сакен, директор Департаменту Міністерства державного майна А. І. Левшин та ін. Вони також відвідували Гончарівку у Батурині, де знаходилася на той час і келія святого Димитрія Ростовського.
Князь Д. Є. Остен-Сакен був у школі бджільництва двічі. Під час своїх відвідин умовив С. П. Великдана продати йому келію святого Димитрія Ростовського. Значні фінансові труднощі змусили Степана Петровича поступитися келією Дмитру Єрофійовичу. 
Князь Д. Є. Остен-Сакен доклав чимало зусиль та коштів, щоб келію святого Димитрія Ростовського благополучно перевезти у свою садибу в с. Приют Єлизаветградського повіту Херсонської губернії. Допомагав у її перевезенні на відстань понад 2000 кілометрів та встановленні в гаю біля будинку митрополит Філарет (Дроздов). Дерев’яна келія була ветхою, тому над нею довелося влаштувати кам’яне укриття. У садибі князя келія виконувала роль каплички. У ній були ікона, підсвічник, аналой та інші церковні предмети; крім того, постійно горіла лампада перед іконою з частицею мощей святителя Димитрія. До каплички приходило помолитися багато віруючих.
Після смерті князя Д. Є. Остен-Сакена в 1881 р. ченці Батуринського Миколо-Крупицького монастиря хотіли викупити келію свого пріснопам’ятного настоятеля, але зробити цього не змогли. Про те, що було надалі з келією святителя Димитрія Ростовського, на превеликий жаль, з’ясувати не вдалося.  
Микола Іванович Терех,
завідувач відділу “Цитадель” 
Національного історико-культурного
заповідника “Гетьманська столиця”

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.