КАТЕРИНА ДЯТЛОВА: «ЯКЩО МИ БУДЕМО СПРАВЖНІМИ ХРИСТИЯНАМИ, ТО ЛЮДИ НЕ ЙТИМУТЬ ІЗ ПРАВОСЛАВ’Я»

Усі, хто стикався у Києві з церковним служінням для людей, які погано чують, знають Катерину Дятлову — одного з провідних фахівців із сурдоперекладу в Українській Православній Церкві, активіста громади глухих при столичному Троїцькому Іонинському монастирі та співробітницю телеканалу «Глас». А тепер вона ще й багатодітна мама. Але мало хто знає, що, перш ніж прийти в Церкву, Катерина побувала у протестантській громаді. Про це і зайшла мова у нашій бесіді.
— Як Ви увірували?
— У мені жила пам’ять про те, як у дитинстві бабуся водила мене із сестрами у храм на свята. Вона вчила нас молитви «Отче наш». Коли ми засинали, бабуся щовечора молилася над усіма нами. У 14 років я вперше потрапила в Києво-Печерську Лавру на екскурсію, організовану для нашої групи викладачем математики. Екскурсоводом був студент духовної академії, який незабаром прийняв постриг. (Тепер він намісник одного зі столичних монастирів.) Мене вразила його щира віра, було зрозуміло, що Православ’я — це основа його життя. Другу екскурсію нам проводив інший академіст (нині — насельник Лаври). І його віра також запалила в мені вогник. Так я прийшла до переконання, що якщо є такі люди, значить Православна віра — це не просто частина нашої культури, а щось більш глибоке.
— Чому ж тоді Ви залишили Православ’я і стали відвідувати протестантські збори?
— Після екскурсій у Києво-Печерську Лавру я стала ходити на богослужіння, але багато чого було не зрозуміло. Книг не вистачало. Я намагалася слухати проповіді на богослужіннях, проте на багато питань так і не знайшла відповідей. Мені було дуже важливо розуміти слова молитов і піснеспівів, значення Таїнств і усе, що стосується віри. А я тоді не знала, що в Лаврі відкрилася недільна школа. І тут мій знайомий розповів, що знає одну церкву, де багато розповідають про віру. Пішла туди. Я була насторожена: знала про секти й дуже боялася там опинитися. Служіння мені здалося примітивним. Але пастор зрозумілою мовою розповідав про Бога. Його проповіді були не абстрактними, а дуже життєвими, заснованими на особистому досвіді. Люди там називали себе «просто християнами». Вони з готовністю могли присвятити багато часу людині, у якої виникали духовні питання. Мені сподобалася саме щирість цих людей. Вони були радісні… У цю протестантську організацію я ходила майже рік: відві­дувала їхні недільні служіння, молодіжні зібрання і буденні зустрічі з вивчення Біблії, працювала у літніх таборах, організованих американськими спонсорами для дітей з багатодітних та неблагополучних сімей.
— Опишіть процес залучення нових членів до секти.
— Кожну нову людину там огортають теплом і увагою, не нав’язуються. Це процес «євангелізації», за їхньою термінологією. Роздають листівки із запрошенням на концерт, де розповідатимуть про Бога. Туди люди йшли із власної волі.
— Кого Ви зустрічали у цій організації?
— Там були дуже освічені люди, переважно молодь. Були й батьки молодих людей. Усі вони намагалися бути «гарячими» християнами, як закликав пастор. І пастор був теж дуже щира людина. Він перевіз свою дружину з вісьмома дітьми до Києва, наймав просте житло. Його діти навчалися у наших школах, закінчили тут вузи, вели молодіжні зібрання. Я з повагою згадую про них. Єдине, шкода, що наші співвітчизники, які відвідували ту організацію, спочатку не вникли в суть Православної віри. У них було досить поверхневе уявлення про Православ’я.
— Чи можна сучасним православним чогось повчитися у протестантів щодо місіонерської діяльності та організації общинного життя?
— Впевнена, що так. Майже усі, хто там відвідує служіння, так чи інакше, займаються місіонерством. Хтось бере участь у постановках, хтось працює з дітьми під час служінь, хтось грає на гітарі й співає для молоді, хтось відвідує хворих, хтось перекладає проповіді, а хтось просто надає своє житло для проведення молодіжних зібрань. Окрім того, виділяється багато фінансів на книги, наочні посібники, матеріали для виробів, канцелярське приладдя, оренду будівлі для організації дитячих таборів, закупівлю туристичного спорядження для проведення виїздів на природу тощо. Якщо людина повністю присвячує свій робочий час справам місіонерства, то їй виплачується гідна заробітна плата. Пастори активно допомагають в усьому. Усі живуть єдиною общиною. Проблеми однієї людини стають спільними. Благополуччя конкретного члена організації на ділі обертається підтримкою для когось нужденного. Це я побачила саме в тій організації, де особисто була.
Православним можна повчитися у них, як жити справжньою общиною, де носять тягарі один одного (див.: Гал. 6: 1). Також, я думаю, нам треба вчитися не тільки покладатися на Бога, але й самому щось робити…
— Як до Вас прийшло переконання в істинності Православ’я і що стало причиною повернення в Церкву?
— Неодноразово відбувалися «випадкові» зустрічі у Лаврі з одним із екскурсоводів, про якого я говорила вище. Він відповідав на багато моїх запитань. І хоча у протестантській організації говорили, що їхнє віровчення не відрізняється від православного, але все ж певні «нестиковки» були. У цьому мені поступово допомогли розібратися при «випадкових» зустрічах. А потім мене запросили в Лаврську недільну школу для дорослих (тоді її очолював отець Лонгин (Чернуха)). Привели мене спочатку в третій клас. Багато що здавалося незрозумілим. Як зараз пам’ятаю, викладали тему «Вчення святителя Григорія Палами про Божественні енергії». Я займалася на лекції тим, що виписувала у стовпчик незрозумілі слова. Мене повели в перший клас. Усе, що викладали тут, виявилося для мене доступним. Той самий клас відвідувало багато таких «учнів», як я. Вчителями працювали студенти семінарії та академії. Думаю, наше спілкування було взаємно корисним: студенти вчилися говорити з людьми, а ми збагачувалися їхнім знанням Православ’я. Про усіх них можна сказати чимало теплих слів. Головне — вони показали нам глибину і суть Православ’я. Усе стало на свої місця. Вже не потрібно було ходити в інші організації. Учні нашого класу дуже подружилися: досі підтримуємо один одного і вважаємо великим даром Божим наше знайомство між собою та з викладачами Лаврської недільної школи.
Вирішальним у виборі Право­слав’я для мене стало усвідомлення, що такого досвіду, яким багата Православна Церква, немає ніде. Саме у Православній Церкві Причастя — це не просто спогад про Жертву Христову, а єднання із Самим Христом. І щоб це єднання відбулося, потрібно серйозно готувати свою душу. Також у протестантів примітивний алгоритм спасіння: «Ось, Христос вже усіх спас — залишається тільки радіти й веселитися». Але ж потрібно ще й працювати, щоб хоч трішки стати гідними принесеної за нас Жертви. Потрібно звикати до Божественного світла, інакше потім це світло може нас просто засліпити…
— Які, на Ваш погляд, основні причини того, що в секти потрапляють хрещені у Православ’ї люди?
— Головна причина — люди не знають своєї віри, в якій були хрещені. Оглашення необхідне, а якщо хрестять немовля, то потрібно розмовляти з батьками і хрещеними.
Також, на жаль, ми, православні, іноді даємо приводи для спокуси, часом забуваємо про любов.
Проте я знаю і приклад турботи про тих, хто вперше приходить до храму (в одному зі столичних монастирів). Це ініціатива самих парафіян. З благословення настоятеля, хтось із парафіян стає біля столика зі свічками та з православними журналами: нова людина заходить у храм і одразу їх бачить. Її тепло зустрічають і допомагають розібратися в питаннях віри.
— Що потрібно зробити Церкві для того, щоб люди не потрапляли у секти?
— Потрібно оглашати, просвіщати, щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу (2 Кор. 11: 12). Нам, дітям Православної Церкви, треба вчитися любити образ Божий у собі й любити ближніх, намагатися мати живе спілкування з Богом. Впевнена: якщо ми будемо справжніми православними християнами і нашою головною проповіддю стане наше християнське життя — люди не йтимуть із Право­слав’я.
Бесіду вів Олег Карпенко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.