Ізограф нарочитий, чудовий живописець

Завдання картини — відобразити навколишній світ, а завдання ікони — допомогти тому, хто молитовно звертається до Бога. Люди вірили, що святі, зображені на іконі, самі присутні у своєму зображенні, реально являючись у ньому світові. Ікони святих мають передавати не характерні риси, а духовний стан, у якому перебувають святі у небесному житті.

“…Жив у Москві преславний мудрець, філософ вельми мудрий Феофан, родом грек, книги ізограф нарочитий і серед іконописців чудовий живописець, який власноруч розписав багато різних кам’яних церков, — так у 1415 р. Єпифаній Премудрий розповідав у своєму листі ігуменові тверського Спасо-Афанасіївського монастиря Кирилу. — Розписав понад 40 церков у Константинополі, Кафі, Великому Новгороді та Нижньому”.

Судячи з листа, Єпифаній добре знав художника, спостерігав за його роботою. Відомо, що й сам автор також був “ізографом”, книжковим графіком. Учень Сергія Радонезького, він написав “Житіє преподобного Сергія”, над яким працював 26 років, аж до своєї кончини.

Лист Єпифанія, що зберігся в єдиному списку XVII ст., доніс до нас унікальні свідчення про яскраву, талановиту особистість середньовічного художника, творчість якого однаково належить культурі Візантії і Давньої Русі. “Він же, здавалося, руками пише розпис, а сам безперестанку ходить, розмовляючи з відвідувачами, й водночас обмірковує небесне й духовне, тілесними очима просвітленими небесну бачить красу”.

Літописи і Єпифаній вказують також, що в Московському Кремлі Феофан разом із Семеном Чорним прикрасив фресками церкву на честь Різдва Богородиці, а з Андрієм Рубльовим і Прохором з Городця розписав Архангельський та Благовіщенський собори. Проте всі ці роботи не збереглися, як не вцілів і живопис великого художника, залишений на стінах візантійських церков. Немає описів його подорожей, про що він роздумував, що хотів висловити; про все це можна лише здогадуватися, дивлячись на фантастичні образи, написані в дивовижній, ні на що не схожій манері. Грек за національністю, майстер увійшов до історії світової культури як русичів художник, з огляду на те, який вплив справив на художній смак, методи роботи і сам світогляд художників руської школи. Всі його відомі роботи було виконано на Русі і для Русі, де він прожив понад 30 років. Він познайомив русичів із високими досягненнями візантійської духовної культури, що переживала у його час один з останніх злетів. Для руських земель ХIV ст. було часом найбільшого піднесення національної самосвідомості. Після Куликовської битви 1380 р. ординське іго перетворилося на формальнiсть. Феофан став свідком цих великих змін.

Феофан був філософом “вельми мудрим”, брав активну участь у громадському житті, довго розмовляв з людьми, які приходили до нього в майстерню. Усе це було вкрай нетиповим для художника того часу. Це була, безперечно, самостійно мисляча людина, про духовні пошуки якої ми можемо судити з її робіт.

Перш ніж оселитись у Москві, Феофан Грек жив у Великому Новгороді. З’явившись там 1370 р. вже зрілим майстром, він прожив у Новгороді понад 20 років, але до нас дійшла тільки одна його робота, що має точне документальне підтвердження, — розписи церкви на честь Преображення Господнього на Ілліній вулиці. Нині від феофанівського розпису залишилася лише десята частина фресок, але і в цьому фрагментарному стані вони справляють величезне враження.

У куполі, що символізує небо, представлений Господь Вседержитель — Іісус Христос із закритою книгою Євангелія у руці. Творець усього сущого дивиться з небес на справи, що вершаться на землі, збираючись на свій Страшний праведний Суд над живими і мертвими.

Довкола фігури Вседержителя — напис, текст якого взято з Псалтиря: “Поглянув Господь з небес на землю, щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених, щоб прославляли ім’я Господнє в Сіоні”. Нижче, на склепіннях купола, зображені Архангели й Серафими. У барабані композицію вінчають пророки і праотці.

Лик Вседержителя — втілення грізної сили. Очі Пантократора широко розкриті. Ці всевидящі очі безвідривно дивляться на світ. Між цим грізним Суддею і грішним людством як посередники виступають праотці, пророки і подвижники-стовпники. Їхні обличчя суворі, а жести — величні. У кожного з них духовний погляд спрямований всередину себе. Суворий і колорит фарб, що ґрунтується на коричневих тонах.

У мистецтві майстра завжди незримо присутнє чудо: освiтлені відблисками, фігури святих набувають особливої трепетності, рухливості. На фресках Феофана спалахи світла, що різкими ударами падають на обличчя, руки, одяг, символізують божественне світло, що пронизує матерію. Стовпники кінчиками пальців, на яких лежать білі мазки, торкаються цього світла. Творча сила духовної енергії світла ліпить ці образи, як за життя творила особистості цих стовпників. І взагалі, без світла немає живопису. Так творчий метод Феофана акумулював у собі філософський світогляд митця.

Живопис Феофана — це філософська концепція у фарбах, притому концепція досить сувора. В її суті — ідея глобальної гріховності людини перед Богом, внаслідок якої вона виявилася майже безнадійно віддаленою від Нього. Митець створює світ, повний драматизму, духовного напруження. Його святі суворі, відсторонені від усього навколишнього, заглибленні у споглядання безмовності — єдиного шляху до спасіння.

У 1393–1394 рр. велика княгиня Євдокія побудувала на своєму дворі у Московському Кремлі церкву на честь Різдва Богородиці і доручила “підписати” храм Феофану Греку і Семену Чорному з учнями. Від цієї церкви нині залишилася тільки нижня частина (до склепіння), вона вбудована у Великий кремлівський палац XIX ст. Під час зведення палацу на одній з арок було відкрито фреску із зображенням Архангела із сурмою, з таким написом: “Ангел Господній сурмить на землю”. У боковому вівтарі церкви тоді ще виднілися сліди зображення воскреслого Лазаря. Згодом ці фрагменти було повністю втрачено.

Церкву на честь Благовіщення, про яку згадує Єпифаній, де Феофан розписував стіни разом з Андрієм Рубльовим у 1405 р., було повністю перебудовано 1416 р. А в 1485–1489 рр. її змінив нині існуючий собор. Зберігся лише іконостас, на якому вперше на Русі фігури ікон зображено на повний зріст. Пензлю Феофана належать ікони “Спас”, “Богоматір”, “Іоанн Предтеча”.

Традиційно припускають, що він також у різні роки написав двобічну ікону “Успіння” і “Донську ікону Божої Матері”, а також “Преображення Господнє”.

Ікони вирізняються винятковою монументальністю. Двометрові фігури становлять цілісну композицію, підпорядковану єдиному задуму, — втілити подячну молитву святих Творцеві і Владиці небесних сил. Фігури чітким силуетом виділяються на сяючому золотому фоні. На відміну від фрескового розпису, ікони зовні не такі експресивні. Їхній драматизм і скорбота немовби пішли вглиб і виявляються лише у м’якому сяйві ликів, у приглушених кольорах одягу. У їхньому малюнку ясніше проглядає класична традиція, що сягає своїми витоками античності. Ікони написані віртуозно, з використанням складних і різноманітних технічних прийомів, які до снаги лише талановитому майстрові.

Андрій Рубльов разом iз Прохором у цей час працювали над іконами святкового чину (ряду). Його роботи позбавлені трагізму, це філософія добра і краси. Рубльов, на відміну від Феофана, бачив не ідею нещадного покарання грішної людини, а ідею любові, всепрощення, милосердя. Його Спас — не грізний Вседержитель і нещадний Суддя, а співчуваючий, люблячий і всепрощаючий Бог. Погляд Його не лякає, а втішає. Такого Христа візантійське мистецтво не знало.

У роботі з оздоблення Благовіщенського собору зустрілися два великі майстри Древньої Русі, які по-своєму відобразили у мистецтві сповнену драматизму епоху. Феофан — у трагічних, титанічних образах, Рубльов — у гармонійно-світлих, що втілили мрію про мир і злагоду поміж людьми. Саме ці два майстри були творцями класичної форми руського іконостаса.

Роботу в соборі було закінчено впродовж одного року. Невідомо, як у подальшому склалася доля Феофана Грека, якими були його наступні роботи. Він працював також як мініатюрист. Мініатюри двох знаменитих рукописних пам’яток Древньої Русі — Євангелія Кошки і Євангелія Хитрово — ймовірно, виконані в його майстерні.

У своїх розписах світських споруд Феофан іноді використовував невідомі на Русі алегоричні сюжети. “Страннолепные” картини, що здивували Єпифанія, можливо, нагадували зображення, які прикрашали палаци вельмож у Константинополі та Кафі (нині місто Феодосія). Будівлі ці давно зникли з лиця землі, на долю дослідників залишаються лише припущення й гіпотези. Де художник провів останні роки життя — невідомо. Помер він між 1405 і 1415 роками.

Візантійський майстер знайшов на Русі другу батьківщину. Його пристрасне, натхненне мистецтво було співзвучне світовідчуттю руських людей, воно мало величезний вплив на сучасників Феофана, а також на подальші покоління художників, і досі продовжує будити та хвилювати всіх знавців і шанувальників світового мистецтва.

Олександр Чайка

Фото:

Деісусна ікона Богородиці з іконостаса Благовіщенського собору Московського Кремля. Кінець XIV — початок XV ст.ст.

Христос Пантократор. Феофан Грек, фреска церкви Спаса на Ілліній вулиці, Новгород, 1378 р.

Ікона Іоанна Предтечі з іконостаса Благовіщенського собору Московського Кремля. Кінець XIV — початок XV ст.ст.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.