ІЗ ТЕМРЯВИ ДО СВІТЛА. ВАРЯГИ-ХРИСТИЯНИ

На Русі вікінги, яких пізніше прозвали тут варягами, з’явилися в середині VIII ст., заснувавши поселення Ладога біля однойменного озера. Витіснені невдовзі слов’янами, вони повернулися сюди через 80 років і поступово заснували поселення по всій Північній Русі. 

ВАРЯГИ І ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ

Захопивши владу в Києві близько 980 р., князь Володимир спробував скріпити єдність підвладної йому Русі єдиним культом. Спираючись раніше на варязьку дружину, в якій переважали язичники, здолавши з її допомогою брата Ярополка, що співчував християнству, він зробив ставку на культ пантеону богів на чолі з Перуном, богом грому. Перуна шанували дружинники-русичі, а їхні товариші, скандинави-варяги, вважали аналогом свого бога Тора. Пантеону цих ідолів по всіх містах створювали капища (центральне в Києві), віддавали почесті, приносили жертви, аж до людських. Однак задум князя духовно об’єднати Русь на основі язичництва провалився. Київ, що лежить на жвавому торговому шляху «із варягів у греки», населений представниками багатьох народів, маючи протягом кількох століть контакти з православною Візантією і навіть прийнявши (нехай ще не повсюди) понад століття до того християнство, не сприйняв глибоко штучний пантеон князя. Відчуваючи це, Володимир намагався знайти вихід у прийнятті світової релігії. Як справедливо вважає академік П. П. Толочко, навряд чи князь серйозно вибирав, чи ввести на Русі іслам, буддизм, іудаїзм і навіть християнство латинського обряду — традиція Православ’я на Русі вже вкоренилася, а «вибір» був швидше дипломатичним маневром. Але сталася одна подія, що вразила князя і була ще одним аргументом на користь прийнятого ним згодом рішення.

У «Повісті минулих літ» під 983 р. Нестор Літописець повідомляє, що тоді в Києві жив варяг, який прийшов «із Греків» і сповідував християнську віру. І був у нього син, на нього й випав жереб, щоб принести його в жертву ідолам. Але варяг сказав посланим до нього: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п’ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А Бог один єсть, [Той], що Йому служать греки і поклоняються, бо сотворив Він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам». Тоді натовп ідолопоклонників розорив його подвір’я. А варяг із сином стояли на сінях (галереї другого поверху). Від нього зажадали: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». Він же відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?». Розлючені ідолопоклонники підрубали під ними сіни й повбивали їх.
Варяга звали Феодор, а сина його — Іоанн. Ревні християни, вони стали одними з перших (відомих нам) мучеників Русі. У їхній долі, як у краплі, відбилася історія вікінгів-варягів, які прийшли зі Скандинавії у землі Східної та Західної Європи спочатку з мечем в одній руці та факелом у другій, а поступово, під впливом більш високої культури навколишнього населення, під впливом тисяч місіонерів, пустили Христа у своє серце.
Менше двох століть минуло після того, як розгром англосаксонського монастиря святого Кутберта на острові Ліндісфарн сповістив Європі про нашестя нового, схожого за зухвалістю і жорстокістю з гунами Атілли ворога, що потім кілька століть панував на узбережжі всього континенту. Драккари вікінгів розвиненою річковою системою забиралися і далеко в глиб Європи, їхні дружини грабували навіть добре укріплені міста, завдавали поразки військам королів, їхніми жертвами ставали багато тисяч людей, серед яких були священнослужителі й ченці.
Селячись у Нормандії, Сицилії та інших місцях, створюючи там свої феодальні держави, вікінги швидко переймали місцеву мову, звичаї і, як правило, приймали християнство латинського, а у візантійських володіннях — східного зразка.
На Русі вікінги, яких пізніше прозвали тут варягами, з’явилися в середині VIII ст., заснувавши поселення Ладога біля однойменного озера. Витіснені невдовзі слов’янами, вони повернулися сюди через 80 років і поступово заснували поселення по всій Північній Русі. Потім, після «прикликання варягів» у 862 р. і завоювання Олегом Києва ще 20 років потому, коли варязька династія Рюриковичів (утім, вона швидко «ослов’янилася») почала правити усією Руссю, поселення варягів з’являються і в центрі, і на півдні країни (навіть дуже великі, як Гніздовське городище біля Смоленська, Шестовицьке біля Чернігова). Не тільки воїни, а й майстерні ремісники та вмілі торговці, вони у цих та інших містах селилися разом зі слов’янами і поступово асимілювалися. Недарма значення самого терміна «варяг» змінювалося з часом — від «найманий дружинник» до «торговець». Але зі Скандинавії та з берегів Балтики приходили все нові, наймаючись у дружину князя і на службу давньоруській державі, що формувалася. 
Ще в першій половині IХ ст. до посольств «народу Рос» у Константинополь та Інгельгейм входили свеони (шведи). У ближньому оточенні київського князя Святослава були воєводи зі скандинавськими іменами. На Русі нерідко служили і представники варязької знаті. Наприклад, у дружині князя Володимира перебував майбутній норвезький король Олав Трюггвасон.
У торгових експедиціях, військових походах, від грецьких священиків, торговців і полонених варяги, як і слов’яни, дізнавалися про Христа, частина з них приймала християнство. Затвердження договору князя Ігоря з Візантією 944 р. відбулося в Києві біля язичницького капища, де присягали князь і частина дружини, інша ж частина — в церкві в ім’я пророка Іллі на Подолі. Так само і в Константинополі: частина посольства клялася у вірності договору за язичницькими, частина — за християнськими звичаями.
Захопивши Київ, князь Володимир постарався позбутися буйних варягів своєї дружини, передавши їх візантійському імператорові, що потребував війська. Відтоді починається масовий найм скандинавів на візантійську службу, що сприяло їхній християнізації.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ БАТЬКІВЩИНИ ВАРЯГІВ
Тим часом на батьківщині варягів також здійснювався перехід до християнства. Він був поступовим, відбувався разом із формуванням феодальної держави і розтягнувся на віки. Данія вперше познайомилася з християнським ученням наприкінці VII ст. від англійських місіонерів. У 826 р. святителю Ансгарію вдалося хрестити частину данців, але наступного року король-християнин Гаральд був повалений, і місія залишила Ютландію, потім була відновлена і зазнала багатьох випробувань. У 965 р. король Харальд I Синьозубий, прийнявши Хрещення, зробив християнство державною релігією. В 1104 р. у Лунді було створено архієпископство.
Влітку 831 р. святитель Ансгарій на прохання шведів вирушив до них. Папа навіть створив там окрему кафедру, але повстання язичників перервало християнізацію країни. Лише наприкінці XI ст. язичництву було завдано рішучий удар — при конунгу Інзі Старшому було спалено «подвір’я богів» в Упсалі. Перехідний час від падіння язичництва до епохи остаточного торжества християнства (1060–1250) позначився боротьбою княжих родів за панування в країні, супроводжуване боротьбою двох релігій. Рішуча перемога християнства (католицтва) у Швеції сталася тільки 1248 р., коли на соборі в Шеннінзі була остаточно затверджена церковна ієрархія та прийнято безшлюбність духовенства.
Близько 900 р. першим верховним правителем Норвегії став король Харальд Прекрасноволосий. Ще раніше, при сильному опорі місцевих конунгів, ярлів і частини народу, він почав вводити в країні християнство. Спроби об’єднати країну за допомогою християнізації продовжили наприкінці Х — у першій третині XI ст. королі Олав Трюггвасон та Олав Харальдссон (Олав Святий), які провели молодість у більш цивілізованих та феодалізованих країнах, Русі та Англії. Олав Трюггвасон ревно насаджував християнство. Від нього Хрещення прийняв і першовідкривач Америки Лейф Еріксон, який привіз із Норвегії єпископа і хрестив Гренландію. З часу Олава Харальдссона (1015–1028) норвезька Церква була встановлена у всій країні й підпорядкована королю. Прославлення його у лику святих відбулося в Норвегії 3 серпня 1031 р. (пам’ять — 29 липня). Він є останнім за часом західним святим (до Великої схизми 1054 р.), шанованим також і на християнському Сході (святий благовірний Олав II Харальдссон, король Норвегії, хреститель і просвітитель норвежців).
Як бачимо, на батьківщині варягів, у Данії та Норвегії, християнство було прийнято приблизно в один час із Руссю, у Швеції — дещо пізніше. І у випадку Норвегії певну роль зіграли вплив і приклад Київської Русі. Валерій Орлов пише в нарисі «Християнізація Вікінгів»: «Св. кн. Володимир був східним скандинавом за кров’ю і мовою, але з тих родів “варязьких”, які абсолютно ослов’я­нилися, скорилися загадковому генію слов’янської мови та його стихії. У боротьбі за владу він надовго тікав у Скандинавію до своїх родичів і набирав там дружини варягів, з якими і повертався на Русь. Тут, у Києві у нього вже роками жив його родич Олав Тріггвесон, майбутній король Норвегії. У спільних бесідах два язичницькі конунги переживали свою інтимну релігійну кризу, й обидва повели свої народи християнським шляхом: Олав західним, Володимир — східним. Церква тоді ще не була розколота… Сім’я Володимира ріднилася через шлюби з усіма західними династіями латинського обряду. Володимир приймав у себе західних місіонерів і папські посольства як одновірців. І, проте, він свідомо віддав перевагу грецькому обряду і грецькій культурі».
Варяги швидко асимілювалися в слов’янському середовищі на Русі. Але зв’язки між нею і державами, що формувались на півночі Європи, були тісними аж до монголо-татарської навали, церковні ж шляхи їхні розійшлися після 1054 р. На Русі Православ’я зберегло свої позиції, у Скандинавії взяв гору католицизм, згодом протестантизм. Нині ж по всій Скандинавії є православні общини, що опікуються в основному іммігрантами з півдня та зі сходу Європи, серед яких чимало наших співвітчизників.

Володимир Моїсеєнко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.