ІСТИННІ СПОВІДНИКИ ВІРИ. Священномученик Симеон, єпископ Персидський, і з ним за Христа постраждалі (день пам’яті — 30 квітня за н. ст.)

Єпископ м. Селевкії-Ктезіфона Симеон разом із двома пресвітерами Авделаєм і Ананією стояв у залізних кайданах перед царем Персії Сапуром II. На запитання: чому він не віддає почесті, належні в цьому випадку правителю такої великої країни, Симеон відповів, що тепер, коли його привели, аби змусити відректися від Христа, Його служителю не личить вклонятися царю. Сапор II став переконувати єпископа вклонитися сонцю, як це робить більшість громадян його країни, інакше він розпочне масові гоніння на християн. Проте ні прохання, ні загрози, що були потому, не похитнули думки Симеона, і його запроторили у в’язницю.

У 344 р. Сапор II обклав усіх християн своєї країни великим податком. Такі зобо­в’язан­ня перед державою могли виконати далеко не всі. Почали виникати випадки відмов платити новий податок, що сприймалося як бунт проти уряду. Єпископа Селевкії-Ктезіфона звинуватили у державній зраді на користь сусідньої Візантійської імперії та у ворожих діях проти царя Персії. Розпочалося гоніння на християн.
Коли Симеона вели у темницю, дорогою йому зустрівся колишній учитель Сапора ІІ Усфазан. Будучи християнином, він вклонився єпископу, але той відвернувся від нього, дорікнувши у відступництві й поклонінні сонцю через страх перед царем. Слова святителя-сповідника зачепили Усфазана. Він щиро покаявся у своєму серці, змінив розкішний одяг на простий і сів біля дверей палацу, обливаючись покаянними слізьми. «Горе мені, — примовляв Усфазан, — як я з’явлюся перед Богом моїм, від Якого відрікся? Ось — Симеон, і той відвернувся від мене!» Коли про це дізнався Сапор, то став просити свого улюбленого вчителя не відкидати богів, яким вклонялися їхні предки, але той відкрито сказав, що розкаюється у своєму вчинку і вважає, що поклоніння гідний тільки Єдиний Істинний Бог. Цар здивувався такій зміні старця і став просити подумати, проте Усфазан був непохитний, і тоді Сапор наказав стратити його. На прохання сповідника, царські глашатаї привселюдно заявили, що він помирає не як злочинець, а як християнин. Прохання Усфазана було виконано. Коли про це дізнався Симеон, то слізно подякував Господу.
Настав час святителю знову постати перед правителем. На прохання поклонитися сонцю єпископ відповів категоричною відмовою і визнав свою віру у Христа. Гніву царя не було меж. Сапор наказав усікти мечем всіх християн, які мучилися в темниці, просто на очах у Селевкійського єпископа. Сповідники йшли на страту, отримуючи благословення Симеона. Добровільно поклав голову на плаху і священик Авделай. Коли черга дійшла до священика Ананії, то перський вельможа на ім’я Фусик, що стояв поруч із ним, помітив коливання і трепет у сповідника. Злякавшись, що він зречеться Христа, Фусик, сам будучи таємним християнином, вигукнув: «Не лякайся, старче, заплющ очі, й ти зразу побачиш Божественне Світло Господа нашого Іісуса Христа». Цим вельможа видав себе. З наказу правителя йому вирвали язик і здерли шкіру. Разом із ним була замучена і його дочка — свята Аскітрея. Останнім поклав свою голову під меч священномученик Симеон. Страти не припинялися увесь пасхальний тиждень. Серед загиблих був і наближений Сапора євнух на ім’я Азат. Тоді постраждали більш як тисяча християн.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.