ІКОНА СВЯТОЇ ПАРАСКЕВИ

Божим Промислом ця святиня опинилася в Сосницькому храмі на честь Покрову Богородиці (Чернігівська область), подаючи зцілення і благодать усім, хто з вірою звертається до неї. 

Здавна існує передання про те, як пливла по річці Десні ікона святої великомучениці Параскеви, ніби благословляючи й супроводжуючи лісосплавників з баржею і плотами лісу в напрямку Чернігова.

Це явлення відбулося біля с. Мале Устя на Чернігівщині.
Сталося так, що раптово на річці припинився рух, і люди побачили надзвичайної краси велику ікону, що пливла попереду. Підняли з води.
Вражений господар баржі дав розпорядження причалити до берега, і з лісу, який сплавляли по Десні, збудувати в цьому селі церкву.
В «Описі Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781 рр.)» є такий запис:
«Село Малое Устье владения Рувимо-Сосницкого монастыря, расстоянием от Сосницы в 5 верстах, на ровном месте, при потоке Песне, протекающем из речки Убеди. Земли пашенной посредственно довольно… Лес на строение покупают на реке Десне. Жители упражняются в одном хлебопашестве…».
Отже, існування лісосплаву по Десні, де «лес на строение покупают», і тамтешнього храму в ім’я святої великомучениці Параскеви підтверджено у літописі.
СВЯТА П’ЯТНИЦЯ
Великомучениця Параскева народилася у ІІІ ст. в Іконії (Мала Азія) від благочестивих батька й матері. Слово «Параскева» у перекладі з грецької означає П’ятниця. Батьки святої особливо шанували день хресних страждань Господніх — п’ятницю, тому й назвали народжену доньку Параскевою. Вона залишилася сиротою у ранньому дитинстві. Спадщину, отриману від батьків, використала на допомогу бідним і подорожуючим. 
У той час імператор Діоклетіан розпочав гоніння на християн, і Параскеву привели на суд.
Правитель, побачивши її, сказав: «Шкода мені краси твоєї. Принеси жертву богам, і я візьму тебе за дружину; ти будеш у великій пошані». Та відповіла: «Я маю Нареченого Христа на небі, й мені не потрібно іншого. Ти краще пожалій самого себе, тому що тебе чекає вічна мука». Імператор розсердився і звелів бити її, а тоді кинути у в’язницю. Він думав знайти на ранок Параскеву мертвою, та Ангел Господній зцілив її. Правитель приписав зцілення своїм богам. Параскева побажала бачити їх. Зайшовши в язичницький храм, вона стала скидати ідолів на землю. Тиран наказав палити мученицю на вогні, але полум’я перекинулось на язичників і попалило багатьох із них, а вона залишилась неушкодженою. Тоді чимало людей повірили в істинного Бога. Однак мучитель ще більше розлютувався і наказав умертвити святу «мечным главы усечением». А наступного дня і сам загинув під час полювання: кінь скинув його в яр.
Свята великомучениця Параскева завжди була в пошані на Русі як покровителька сім’ї: їй моляться про дарування добрих наречених, про зцілення дітей. Крім того, святій Параскеві моляться про збереження худоби від падежу.
НОВА ЦЕРКВА
Цінні повідомлення і документальні та речові підтвердження зібрала благочестива сосничанка Катерина Георгіївна Кальченко, про що надруковано в газеті «Вісті Сосниччини» за 11 листопада 2006 р. під заголовком «Духовний заповіт надзвичайної знахідки».
Зокрема, подається повідом­лення з «Опису Чернігівської єпархії за 1731 р.», де згадується про церкву в Малому Усті.
А ось виписка з архівного фонду м. Чернігова, видана уродженцю Малого Устя Федорові Михайловичу Уляненку, в якій говориться, що «Свято-Параскевская церковь Сосницкого уезда, Черниговской губернии, построена в 1901 году на церковный капитал, собранный просительской книгой, и на доброхотные пожертвования прихожан, на дарованной земле Анной Васильевной Матвиенко и казаком Фомой Григорьевичем Броварником. Церковное здание деревянное на каменном фундаменте с такой же при ней колокольней».
Запис знайдено в архівному фонді Чернігівської духовної консисторії у кліровій відомості за 1907 р.
Збереглася частина мідної пластини зі Свято-Параскевської церкви з прізвищами та іменами людей, які жертвували гроші на церкву та будували її.
Поряд із церквою була капличка.
За свідченням старожилів, церква стояла в низовині, що навесні затоплювалась водою; в різні пори року бездоріжжя спричиняло багато незручностей. Тому церкву, за винятком каплички, було вирішено перенести на вище місце, де вона й знаходилась до часу безжалісної її руйнації.
А скільки коштів на будівництво храму було внесено! Люди не шкодували ні грошей, ні інших цінностей, давали полотно й усе необхідне, аби швидше збудувати церкву на новому, зручному для всіх селян, місці.

Згадані записи в описах Чернігівської єпархії, Новгород-Сіверського намісництва, виписки з Чернігівського обласного архіву, мідна пластина з прізвищами благодійників, свідчення очевидців є доказом того, що це одна і та сама церква, що будувалась, а потім переносилася в різні місця.

Новозбудована Свято-Пара­скев­ська церква, за розповідями малоустенців, була найкращою в районі. До неї на храмові свята приїжджали і приходили люди не тільки із Сосницького району, а й із сусідніх Борзнянського, Бахмацького, Коропського, з Мени, навіть із Чернігова, не кажучи вже про Сосницю та навколишні села.
Престольне свято на честь святої Параскеви-П’ятниці відзначалося 10 листопада (за н. ст.).
СВЯТИНІ ВИХОПЛЮВАЛИ З ВОГНИЩА
Смута початку ХХ ст. не оминула і це наддеснянське село. Свято-Параскевську церкву закрили. З місцевих ні в кого не піднялася рука її зруйнувати — це вчинили заїжджі безбожники. Цінності вивезли невідомо куди. Ікони ж стали палити.
Боголюбиві люди, хто встиг, брали з розореної церкви або вихоплювали з вогнища ікони, богослужбові книги і несли до своїх домівок, ховали на горищах чи в інших потаємних місцях. А вже пізніше, коли атеїстична війна в селі трохи вщухла, діставали і прикрашали образами покуті.
Сподіваючись отримати зиск, місцеве керівництво вирішило великі дерев’яні ікони з розореної церкви відвезти в столярну майстерню для виготовлення з них вуликів.
Столяр, орудуючи пилкою, схаменувся тільки тоді, коли ним вже була відрізана половина святині: на нього жалібно дивилися очі святої великомучениці, ніби благаючи припинити знущання. Пилка неначе сама вислизнула з рук, а він схопив образ і переніс у схованку. Відкрито винести ікону з майстерні було небезпечно, щоб не запідозрили у крадіжці колгоспних матеріальних цінностей, тобто дощок. Знаючи, з якою любов’ю завжди відвідувала церкву Віра Іванівна Степаненко, столяр, попередньо з нею домовившись, виніс ікону в мішку зі стружками і передав їй. Довго переховувала жінка святий образ, а потім розмістила поряд з домашніми іконами. Спочатку дізнались про місцезнаходження чудотворної ікони родичі, які по секрету розповіли сусідам, а ті — своїм близьким. І так, одне по одному, селяни приходили у дім Віри Іванівни, щоб вклонитися святій Параскеві, звернутися до неї зі своїми проханнями.
У селі Загребеллі
Залишки церкви в Малому Усті перетворили на клуб, обвішавши його атеїстичними гаслами і плакатами.
Уже після війни, порадившись у колі сім’ї та родичів, віруючі господарі вирішили передати дорогоцінний скарб — чудотворну ікону — в церкву на честь Різдва Богородиці та святих первоверховних апостолів Петра і Павла, що в с. Загребеллі.
Віднесли ікону три сестри — хрещениця Віри Іванівни Євдокія Іванівна Дроб’язко з Матроною і Валентиною.
Серце облилось кров’ю у парафіянки Євфросинії Пет­рівни Куриленко, коли вона побачила ікону, що витерпіла згадану вище наругу. Пригадала, як ще малою дівчинкою разом із подругами, родичами й сусідами ходила в Мале Устя на день престольного свята. (Боголюбиві батько Петро Тимофійович і мати Наталія Василівна Шевченки, виряджаючи доньку в дорогу, дали грошей для пожертвування та звеліли поставити свічки і подати записки на Літургію та молебень.)
Ікона святої Параскеви була велика, лежала на аналої посеред церкви, прикрашена квітами, що їх люди все приносили і приносили до чудотворного образа. Тепер вона стала більш як наполовину менша. Невимовний жаль охопив жінку: їй так хотілося зробити хоча б невеликий внесок для окраси святині. (Тоді на Замості жінки виготовляли штучні квіти.) Віночок зробила чудовий, що й тепер він є на образі. А ще подарувала своє дівоче так зване «дуте» намисто і додала кольорові стрічки до тих, що вже були на іконі.
Понад чотири десятиріччя у храмі святиня збирала біля себе віруючих, допомагаючи їм у різних потребах і проханнях.
У 1989 р. згадані сестри з Малого Устя — Євдокія, Матрона і Валентина — перенесли ікону святої великомучениці Параскеви із церкви с.  Загребелля у храм смт Сосниця. Там вона й перебуває нині, у невеликій церкві на честь святих мучеників Гурія, Самона і Авива.
Головна церква — на честь Покрову Богородиці — в стадії будівництва. Після завершення необхідних робіт і відкриття храму чудотворну ікону помістять у спеціально обладнаному кіоті біля олтаря. 
Підготувала Наталія Решодько 
Фото Віктора Шевченка

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.