Ікона очами фізика. Зображення чотиривимірного простору в Новгородській іконі «Успіння»

Тема багатовимірності простору, в якому ми живемо, давно привертала увагу художників і мистецтвознавців. Багатовимірність, вихід за рамки звичного уявлення, відкриває, здавалося б, нові й багатообіцяючі можливості. Деякі мистецтвознавці на початку століття (ХХ-го — Ред.) стверджували навіть, що без урахування багатовимірності простору зрозуміти сучасне мистецтво неможливо.
З цього приводу доречно зробити два зауваження. По-перше, багатовимірність розуміється завжди як чотиривимірність, тобто існування поряд зі звичайними трьома просторовими вимірами (найнаочніше їх можна уявити собі як зміщення у трьох напрямках: угору-вниз, уперед-назад та вліво-вправо) і ще одного, четвертого. Цим новим виміром вважали час. Це мало певні підстави, оскільки на початку століття з’явилася теорія відносності з її поняттям єдиного просторово-часового континууму. Але потрібно розуміти, що якщо виходити з позицій сучасної фізики, то для нашого звичайного життя, звичайних швидкостей та відстаней, теорія відносності набуває банального вигляду звичного (зі шкільних уявлень) простору і часу, що тече незалежно від нього. І це навіть у тому випадку, якщо за звичайні швидкості і відстані взяти розміри Сонячної системи і швидкості руху планет. Тому теорія відносності в передачі звичайного людського життя, основної теми художників, нічого змінити не повинна.
Інший момент, який хотілося б відзначити: значно складнішим є чотиривимірний простір, де четверта координата — це не час (що легко собі уявити), а також просторова координата (що уявити немислимо), вже давно привернула увагу художників. Більше того, вони навіть розробили успішні методи його зображення. Йдеться про іконописців — здебільшого XV ст. — у цей період передача чотиривимірного простору досягла найбільшої досконалості в руському іконописі.
Ці загальні міркування можна проілюструвати, звернувшись до новгородської ікони «Успіння», приписуваної Феофану Греку або, у будь-якому разі, написаної під його дуже великим впливом.
Перед майстрами, які писали ікони «Успіння», виникло саме таке завдання, що обговорювалося нами вище. Згідно з церковним переданням, Богоматір спочила, оточена апостолами, які перебували у скорботі, а її душу (зображувану у вигляді немовляти) взяв на небо Христос, Який явився для цього. Важливо також підкреслити, що ці дві події — смерть Марії в оточенні апостолів, які стоять біля її ложа, і взяття душі Христом — відбувалися одночасно, в одному просторі, але перша — в реальному плані, а друга — в містичному. Обидві ці сфери можна, як уже говорилося, показати одночасно, якщо розділити їх межею і дати їм різні кольори. На новгородській іконі такою межею є лінія, що відокремлює звичайний світлий фон неба від темно-синього фону простору, в якому перебуває Христос. Реальному простору належать ложе Марії, апостоли, святителі й архітектурний фон, а містичний, з ієрархічно збільшеною фігурою Христа, займає порівняно малу частину показаного простору, десь між його середнім і дальнім планом. Художник усіляко підкреслює, що ці два простори пов’язані лише через містичну дію — взяття душі Богоматері. Погляди всіх персонажів звернені до Пресвятої Діви Марії, і ніхто не дивиться на Христа, хоча цілком очевидно, що Його поява серед учнів потрясла б їх. Бажання підкреслити суттєву відмінність двох просторів привело до того, що з самого початку XV ст. межу двох просторів виділяли не просто лінією, а на додаток до цього зображенням безперервного ряду ангелів, які ніби огороджують містичний простір. Ці ангели пишуться монохромно, кольором, близьким за палітрою до присвоєного містичного простору, що робить їхню «невидимими» і підкреслює їхню приналежність до нього. У тих випадках, коли ангели вступали у реальний світ (як, наприклад, ангели, які переносять на хмарах апостолів до Пресвятої Богородиці), монохромність при їхньому зображенні зникає, і вони нічим не відрізняються від інших персонажів реального простору. На іконі, про яку йде мова, крім Христа, Який узяв душу Пречистої Своєї Матері, в містичному просторі перебуває і сама Пресвята Діва — у своєрідній сфері, під час Її тілесного вознесіння на небо (тобто в містичний простір). Іноді у верхній частині ікони містичний простір показується і втретє, при зображенні воріт раю, куди возноситься Душа Пречистої. Само собою зрозуміло, що в усіх випадках, де б не показувався містичний простір, він передається одним і тим самим або близькими кольорами. Описана тут логічно (і математично) бездоганна композиція виникла не відразу. Вона поступово ставала більш строгою, досягла максимальної досконалості у XV столітті.

Борис Раушенбах.
Чотиривимірний простір
(зі збірки «Пристрасть»)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.