118422

І шолом спасіння візьміть… (Єф. 6: 17). Військових священиків можуть узаконити

За рішенням Синоду

У статті 35 Конституції У­країни закріплено право на віросповідан­ня. Проте його доволі складно реалізувати з огляду на характер військової служби. Адже йдеться про діяльність, яка в більшості випадків пов’язана з неможливістю військовослужбовців залишати свої підрозділи та брати участь у богослужіннях (що проходять, зазвичай, поза межами військових частин).

Щоб вирішити ці проблеми, ще в липні 1999 р., за рішенням Священного Синоду УПЦ, було створено Синодальний військовий відділ. А згодом було підписано «Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військово­службовців Збройних сил України». У 2009 р. при Міністерстві оборони створили консультативно-дорадчий орган — Раду у справах душпастирської опіки (до складу якої увійшли представники семи найбільших конфесій). У квітні 2011 р. затвердили Концепцію душпастирської опіки у Збройних силах. Також наше духовенство співпрацює з Міністерством внутрішніх справ і Державною прикордонною службою. До цієї роботи вже залучили понад 200 священиків. У багатьох регіонах навіть створили єпархіальні військові відділи.

Про це розповідає голова Синодального відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин: «Організований механізм забезпечив нашій Церкві провідну роль у системі душпастирської опіки військових України. Водночас УПЦ наполегливо й послідовно відстоювала ідею відродження  повноцінного інституту штатного військового духовенства з урахуванням як нашого дореволюційного досвіду, так і напрацювань у цьому питанні більшості сучасних армій світу. Події, що нині відбуваються на сході країни, змусили керівництво держави прийняти невідкладні заходи щодо зміцнення Збройних сил, зокрема через посилення духовно-моральної складової виховання особового складу та формування його психологічної готовності до захисту Батьківщини».

За словами владики Августина, влітку 2014 р. Кабінет Міністрів видав розпорядження № 677-р «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі». Планується, що в кожному підрозділі (чисельністю понад 500 осіб) введуть штатну посаду священнослужителя. Якщо в підрозділі нараховується понад 1000 військово­службовців, то в такому разі мають ввести дві штатні посади священиків. Тобто на кожну «п’ятисотку» припадає один пастир. Нові вакансії заповнюватимуть представники конфесій, котрі входять до Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони.

Кандидати в капелани мають відповідати певним вимогам: перебувати в сані священика не менше трьох років, мати українське громадянство, духовну освіту й задовільний стан здоров’я. Після успішного проходження курсів при Міністерстві оборони капелан має укласти трудову угоду як працівник Збройних сил (посадовий оклад — близько 2500–3000 грн.). На військового священика також покладаються обов’язки з духовно-патріотичного виховання воїнів та членів їхніх сімей. Він має бути готовий до довготермінових відряджень (разом із військовою частиною). Церква, зі свого боку, має надати капелану необхідне культове майно та забезпечити духовною літературою.

На порозі змін

В Україні, попри багаторічний досвід співпраці Церкви зі Збройними силами,  капелани й досі не отримали належної законодавчої підтримки. Намагаючись вирішити цю проблему, у Верховній Раді підготували законопроект № 1153 (щодо запровадження інституту священнослужителів у військових та правоохоронних органах).

У запропонованому документі право на душпастирську опіку надається особам, які обмежені в можливості задоволення своїх релігійних потреб, враховуючи проходження військової служби, перебування на стаціонарному лікуванні (в закладах охорони здоров’я) або в установах виконання покарань. Як стверджує народний депутат Юрій Мірошниченко (автор законопроекту), військовослужбовцям та резервістам потрібно надати можливість відправляти релігійні культи та обряди.

Зокрема, профільний закон («Про Збройні сили України») мають доповнити статтею 17–1: «…Військові священно­служителі (капелани) здійснюють душпастирську опіку військовослужбовців та резервістів на добровільних засадах. Міністерство оборони України може здійснювати оплату душпастирської опіки за рахунок коштів, включених до складу поточних видатків Міністерства. Усі військові священно­служителі (капелани), незалежно від конфесійної належності, є рівними у своїх правах та зобов’язані керуватись законодавством, яке регламентує порядок здійснення душпастирської опіки військовослужбовців та резервістів, дотримуватися норм правопорядку, не допускати появи і поширення релігійної ворожнечі та упередженого ставлення до інших віросповідань чи представників інших конфесій. Командування військових частин (підрозділів) сприяє у межах законодавства військовим священнослужителям (капеланам) у виконанні їх функцій».

Аналогічні норми передбачені й для інших воєнізованих формувань: військовослужбовців та працівників Служби правопорядку, внутрішніх військ, прикордонників, учасників міжнародних операцій з підтримання миру і безпеки (які теж мають право на душпастирську опіку). Запропоновані новели підкріплені міжнародним досвідом, який свідчить про позитивні наслідки функціонування інституту капеланів навіть у тих країнах, що задекларували світський характер влади та принцип взаємного відокремлення державних і церковних структур.

Від уряду до парламенту

Хотілося б вірити, що Верхов­на Рада підтримає ідею щодо запровадження військових капеланів. Проте законопроект № 1153 ще потребує ретельного доопрацювання. У запропонованих нормах лише згадується про те, що військові священнослужителі працюватимуть «на добровільних засадах», а командування «може здійснювати оплату душпастирської опіки за рахунок коштів, включених до складу поточних видатків». З юридичного погляду, слово «може» вказує на відсутність чіткої вимоги щодо необхідності введення штатних посад капеланів. На жаль, такий депутатський підхід не враховує чинних нормативно-правових актів.

Звернімо увагу на згадане урядове розпорядження № 677–р (від 02.07.2014 р.), в якому є два суттєві моменти. По-перше, військові капелани «працевлаштовуються з укладенням відповідних трудових договорів, належать до персоналу Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби». Тобто такі священнослужителі повинні отримувати зарплату, соціальні пільги й посади у військових частинах. По-друге, Міністерству соціальної політики доручено «підготувати пропозиції щодо доповнення Класифікатора професій професією, за якою забезпечується душпастирська опіка військовослужбовців і резервістів Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби».

Нагадаємо, що в Україні професія священика не узаконена й досі. На державному рівні (у світських установах) не визнають дипломи випускників духовних закладів. Ось такий парадокс: діяльність усіляких служителів темних сил (екстрасенсів і чаклунів) передбачена у Класифікаторі професій, а священнослужителів — не передбачена. Як таке може бути у країні, де християнство зародилося понад тисячу років тому, де православні свята (Різдво і Пасха) відзначають на державному рівні?..

Проблеми духовної співпраці

Ясна річ, у нинішній час нашим співвітчизникам (насамперед — захисникам Батьківщини) необхідна духов­на підтримка. Присутність у військовій частині священика позитивно впливає на бойовий дух і моральний стан воїнів. Проте аналіз такої спів­праці викликає певну занепокоєність у Синодальному військовому відділі УПЦ.

Як стверджує владика Августин, під час укладення трудової угоди із представником однієї з конфесій враховуватиметься думка усього особового складу військової частини, а не лише віруючих (православних) військовослужбовців. Це може призвести до того, що у військову частину, що нею багато років опікувався наш батюшка (який будував та оздоблював храм), буде призначено штатного священика іншої конфесії. До речі, сьогодні доволі активну роботу з військовими ведуть і представники неправославного духовенства: вони вже задіяли знач­ні ресурси й готові повністю укомплектувати посади штатних військових священиків, тобто «забронювати» собі провідну роль у духовному вихованні військовослужбовців.

З огляду на це, Українська Православна Церква повинна посилити співпрацю з військовими. «Вважаю за доцільне ввести в навчальну програму духовних семінарій факультативний курс підготовки до духовно-пастирського служіння у військах для тих студентів, які бажають присвятити себе цій справі», — зазначив митрополит Августин.

 Валентин Ковальський

Довідка

Походження слова «капелан» відносять до IV ст., коли майбутній святитель Мартін Турський був молодим солдатом. За переданням, він побачив жебрака, який не мав одягу, щоб сховатися від холоду. Тоді Мартін розірвав надвоє свою солдатську накидку («капу») й одну половину віддав жебракові. Тієї ж ночі жебрак явився йому уві сні й сказав, що він — Іісус Христос. Після цього друга половина капи святого Мартіна стала предметом шанування у французькій армії. Для неї було зроблено похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, стали називати «капеланус».

У VIII ст. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі було прийнято рішення про участь священиків у військовій службі. Відтоді капелани є в багатьох арміях світу. Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. їх не вважають учасниками бойових дій і вони зберігають свій статус навіть у разі полонення.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.