«І нині чого чекати мені, Господи? Надія моя — на Тебе»

В одному з наших номерів за 2007 рік ми опублікували повість Валерія Ляліна «Ізограф» про іконописця, який від народження не мав рук і ніг. Матеріал з минулого номера про Ніка Вуйчича нагадав нам про цю історію, і ми вирішили знову поділитися нею з нашими читачами. Обидва ці матеріали доповнюють один одного, будучи свідченням сили людського духу, сповненого сенсу життя у Бозі, заради добра та святості. Повість друкується зі значними скороченнями.

 У 1963 році, в Югославії, сербський історик живопису Здравко Кайманович під час обліку пам’яток культури Сербської Православної Церкви в селі Пурачин, поблизу Тузли, знайшов ікону, на зворотньому боці якої був напис російською: «Ця ікона написана в Самарській губернії, Бузулуцького повіту, Утьовської волості, того ж села, зубами селянином Григорієм Журавльовим, безруким і безногим, 1885 року, 2 липня». Державний архів СРСР дав підтвердження.

Дар Божий

Малярські здібності у Гриця виявилися рано. І складалося таке враження, що через свої страждання він бачив багато такого, чого інші не бачили. За пропозицією пана хлопчика щодня возили в колясці в садибу, де з ним займалися вчителі, які навчали генеральських дітей. Але особливо полюбив Гриць церкву. Він постійно просився до храму Божого, й терплячі братик і сестра, без суперечок, завжди відвозили його до всеношної, до недільної обідні, а також на всі свята. Пан, князь Тучков, не залишав хлопчика своєю милістю і, з дозволу матері, відправив його навчатися до Самарської гімназії. Разом з ним поїхали його брат і сестра. На диво всім, Гриць навчався добре. Однокласники спочатку сахалися його і сторонилися, як губернаторського протеже та страшного каліки, але з часом звикли, придивилися й навіть полюбили за веселу вдачу, неабиякий розум і здібності, але особливо за народні пісні, які він співав сильним красивим голосом. — Ти дивись, ніколи не сумує людина! — говорили вони. — Не те що ми — зануди й кисляї.  

«…зовсім інша справа»

Окрім гімназії, Гриця возили до міського кафедрального собору на богослужіння та ще в іконописні майстерні Олексія Івановича Сексяєва. Робота в майстерні була нелегкою. Від дуже близької відстані ломило очі, від напруги боліла шия. Після двох-трьох годин такої роботи наставав спазм щелепних м’язів, так що у Гриця не могли вийняти пензля з рота. Йому вдавалося розкрити рот тільки після того, як на скули накладали мокрі гарячі рушники. Зате успіхи були великі. Малюнок на іконі виходив твердий, правильний. Інший так рукою не зробить, як Григорій зубами. Господар, Олексій Іванович, його повчав: — Грицю, ти ікону пиши з Іісусовою молитвою. Ти людина чиста, в житейських справах не забруднена, ніби істинний монах. Пиши ревно, по-нашому — по-православному. Ми хотіли б так писати, та не виходить. У нас не обитель монастирська, де ченці-ізографи перед написанням образа постують, моляться, перебувають у мовчанні, а фарби розтирають зі святою водою і частицею святих мощей. Он як! Святого послуху дотримують. А в нас просто майстерня, з простими грішними майстрами. Нам допомагає те, що ікони після наших рук у храмах Божих за спеціальним чином освячують. Тоді образ стає чистим, святим. Ну а ти — зовсім інша справа. У тебе зовсім по-іншому — благодатно виходить. Та тільки не забувай дотримуватися канону, не захоплюйся. Тому що канонічне — це церковне, а церковне — значить, соборне, соборне ж — вселюдське. Не дай тобі Боже припуститися в іконі фальші. Фальш в іконописі може завдати непоправної шкоди багатьом християнським душам, а правдивість духовна комусь допоможе, когось зміцнить.  

Народний іконописець

Минали роки, й багато чого навчився Гриць у майстерні Олексія Сексяєва. Двадцяти двох років закінчив він Самарську гімназію і повернувся у рідне село Утьовку, де почав писати ікони на замовлення. Написані ним, вони швидко розходилися в народі. Гриць почав добре заробляти, збудував собі простору майстерню, підготував помічників і навіть узяв на утримання свого дядька Якима, який на той час овдовів і постарів. У 1885-му, за царювання благочестивого Государя Імператора Олександра Олександровича, році в багатому та хлібному селі Утьовках почали будувати соборний храм в ім’я Святої Живоначальної Трійці, і Гриця запросили розписувати стіни. Для нього за його кресленнями були зроблені спеціальні риштування, де люлька на блоках могла рухатися в різних напрямах. Йому доводилося лежати на спині, на спеціальному підйомнику на гвинтах, страждати від утоми й болю, і все ж таки він зумів завершити розпис склепіння. Від цієї роботи на лопатках, крижах і потилиці утворилися болючі рани, що кровоточили. Кілька років поспіль розписував храм Григорій. Від напруженої роботи й постійного вдивляння в малюнок майже впритул зіпсувався зір. Довелося їхати до Самари замовляти окуляри. Дуже турбував рот. Постійно тріскалися і кровоточили губи, стерлися передні різці, на язиці з’явилися дуже хворобливі язвочки. Коли він, сидячи після роботи за столом, не міг їсти від болю в роті, сестра, витираючи долонею сльози та схлипуючи, говорила: — Мученик ти, Гришенько, мученик ти наш.  

Імператорський візит

Після завершення розпису собору Григорія запросив міністр двору Його Імператорської Величності Григорій Миколаєвич Журавльов до Санкт-Петербурга, де його поселили у палаці графа Строганова на Невському. Одного прекрасного сонячного зимового дня, у двір Строганівського палацу в’їхала карета Государя у супроводі козачого конвою. Гриць сидів на дивані в очікуванні високих гостей і дивився на вхідні двері. І от, двері відчинилися, і ввійшов Государ з Імператрицею. Государ сів поряд із Грицем. Навпроти у крісла сіла Імператриця. Поглянувши на Гриця, вона сказала Імператору французькою: «Яке у нього приємне солдатське обличчя». Дійсно, на Гриця було приємно дивитися: очі у нього були великі, ясні та смиренні, обличчя чисте, обрамлене темною короткою борідкою. Волосся на голові недовге й зачісане назад. Люди, що оточували Гриця, заметушилися й почали показувати ікони його письма. Імператриці особливо сподобався Богородичний образ — «Млекоживителька», яку відразу ж і було їй подаровано. Наступного дня з Канцелярії двору Його Величності принесли указ про призначення Грицю пенсії — довічно, у сумі 25 рублів золотом щомісячно. А також ще один указ самарському губернатору про надання Григорію Журавльову баского іноходця з літнім і зимовим виїздом. Пробувши в Петербурзі до весни, коли на полях розтанув сніг, а Невою пройшов лід, Гриць із супроводом повернувся назад до рідних Утьовок. І там життя пішло своїм плином…  

«Се, Человек»

У 1916 році, коли йшла важка кровопролитна війна з Німеччиною, він занудьгував, почав часто хворіти. Під час однієї тяжкої хвороби йому в сонному видінні було одкровення: що невдовзі настануть лихі часи, коли й він сам, і його ікони нікому не будуть потрібні. Церкви почнуть закривати, закриють і Утьовський собор в ім’я Святої Трійці, осквернять і сплюндрують його, як говориться в Одкровенні Іоанна Богослова, і перетворять на овочевий склад. А через три роки так і сталося. І слава Богу, що Григорій цього не бачив, тому що лежав уже в могилі. Помер він наприкінці 1916 року, перед самою революцією. До самої своєї кончини він усе писав образ Богородиці «Духмяний цвіт». За цією іконою кілька разів приходив невдоволений замовник, але Гриць через хворобу ніяк не міг дописати її. Напередодні з храму прийшов батюшка, посповідав Гриця, пособорував і причастив Святими Дарами. Вогники лампадок у святому кутку трепетно освітлювали помираючого страдника, який неспокійно метався на постелі й усе кричав, щоб Ангел Божий прийшов і дописав ікону «Духмяний цвіт». На світанку, коли народжувався новий день, Гриць віддав дух свій Богу. Коли наступного разу прийшов замовник за своєю іконою «Духмяний цвіт», вона виявилася закінченою, і навіть була покрита оліфою. Хто завершив ікону — невідомо. А на могилі Гриця поставили простий православний хрест і написали на ньому: «Се, Человек».

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.