«І НА ЦЬОМУ КАМЕНІ Я ЗБУДУЮ ЦЕРКВУ МОЮ» . ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В ІТАЛІЇ. Частина II. Від VI ст. до наших днів

Площа святого Петра у Римі

Православ’я сповідує близько 2% населення (1,2 млн. осіб у 2008 р.) країни. Це греки, румуни, болгари, інші вихідці з Балкан. Парафіяни РПЦ в Італії представлені кількома хвилями імміграції. Рішенням Священного Синоду від 27 грудня 2007 p. парафії РПЦ в Італії було підпорядковано новоствореній Богородській вікарній єпархії.

РАННЄ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ПАПСТВО І СВІТСЬКІ ПРАВИТЕЛІ
У 493 р. остготи, оволодівши Італією, заснували тут свою державу зі столицею в Равенні, де донині зберігся мавзолей короля Теодориха. Будучи сам аріанином, Теодорих встановив свободу вірувань у країні. У столиці було споруджено окремі баптистерії для православних та аріан. 30 серпня 526 р. старезний Теодорих помер (як і Арій) від дизентерії. Його міністр, видатний римський письменник і вчений Кассіодор після завоювання в 555 р. Італії Візантією заснував монастир, розвивав ідеї святого Бенедикта Нурсійського, засновника ордену бенедиктинців, вважаючи, що чернець має поєднувати фізичну працю, корисне для душі читання та наукові заняття.
У період короткочасного повернення Італії під владу імперії (Східної) імператор Юстиніан звів у Равенні величний храм — базиліку Сан-Вітале, прикрашену чудовими мозаїками. Папа в цей період керував Італією нарівні з намісником (екзархом) імператора.
У 568 р. аріани-лангобарди захопили Аппеніни. У Візантії залишилися лише Рим і Равенна (зі смугою землі між ними) та південь півострова з островами. Лангобардське королівство проіснувало два століття, постійно утискаючи пап, які марно сподівалися на захист імператорів, що погрузли від VII ст. у незліченних війнах. Папою на початку цього важкого періоду було обрано Григорія I Великого (Двоєслова) (590–604). 
Баптистерій православних (італ. Battistero Neoniano — баптистерій Неона) — у Равенні, найдавніша збережена будівля міста (рубіж IV і V ст.), прикрашена візантійською мозаїкою
Під впливом папи і своєї дружини Теоделінди Агілульф став у 603 р. першим із королів лангобардів, які перейшли з аріанства в Православ’я. Для коронації Агілульфа було виготовлено «Залізну корону лангобардів». Вузький залізний обруч всередині корони, за переказами, спочатку являв собою цвях від хреста Спасителя, подарований Теоделінді папою Григорієм I.
У VII ст. папство перебувало в залежності від візантійського імператора, який до 685 р. затверджував новообраного папу, а потім передав це право своєму екзарху. Більшість пап тих років енергійно відстоювали Православ’я в суперечках із монофелітами та монофізитами. Папа Мартін I Сповідник на Латеранському соборі в 649 р. засудив монофелітів (як єретиків) і імператора Константа II Погоната, який захищав їхній едикт. Святий Мартін був засланий у Херсонес, де і помер 16 вересня 655 р. Після засудження монофелітів на VI Вселенському Соборі його мощі було перенесено до Рима.
У 728 р. імператор-іконоборець Лев Ісавр звелів схопити папу Григорія II, який відмовився виконувати едикти, і відправити його до Константинополя. На захист понтифіка стало населення, але відмовитися від імперії означало віддатися в руки лангобардів. Не бажаючи цього, папа звернувся по допомогу до франків. Стефан III помазав на царство короля Піпіна Короткого й уклав з ним на підставі підробленого документа — «дару Костянтина» — союзний договір. Розгромивши лангобардів, Піпін у 756 р. передав у руки папи Равеннський екзархат, Рим і землі між ними. Лев III на Різдво 800 р. коронував його сина Карла Великого імператорської короною, і той посів місце візантійського імператора відносно до папи. Хоча Лев III повністю підпорядковувався Карлу у всіх питаннях, аж до догматичних, проте мав мужність відмовитися включити в Символ віри тезу «філіокве».
ВЕЛИЧ, ЗАНЕПАД І НОВЕ ПІДНЕСЕННЯ ПАПСТВА (IX–XIII СТ.)
Папи, користуючись занепадом імператорської влади при спадкоємцях Карла Великого, починали прагнути і до світського панування. У підробленому документі IX ст. — лжеісідорових декреталіях — міститься думка про папу — єдиного оберігача миру в Церкві, якому повинні підкорятися не лише митрополити та єпископи, а навіть собори та імператори. На цій підставі папі Миколаю I (858–867), який розсилав в усі кінці своїх легатів, у цілому вдалося затвердити свою верховну владу над Західною Європою.
Але після насильницької смерті Іоанна VIII настало глибоке політичне і моральне падіння папства. До 962 р. папи перебували в повній залежності від графів Тускулумських. Кілька знат­них римлянок з цього роду зводили на престол своїх коханців, тож увесь цей піввіковий період називається правлінням блудниць, або порнократією. Будучи найаморальнішим папою у всій історії Церкви, Іоанн XII коронував у 962 р. імператорською короною Оттона I, але через рік був підданий прокляттю і позбавлений усіх прав. Дивним чином, але саме деякі з пап періоду порнократії активно підтримали клюнійську реформу, спрямовану на виправлення церковних звичаїв. Син головних «героїв» порнократії — Марозії і папи Сергія III, папа Іоанн XI наділив повноваженнями абата монастиря Клюні Одо́на, який у 936–942 рр. декілька разів відвідав Італію, реформувавши ряд монастирів, включаючи Монте-Кассіно. З моральної клоаки папство вибралося на деякий час завдяки своєму союзу з імператорами Оттонами (962–1002). Але зі смертю Оттона III папство знову стало жалюгідним знаряддям у руках феодальних клік — певний час у Римі було одночасно троє пап.
Із правління імператора Генріха III, вихованця клюнійців, починається відродження папства. При шести папах фактично душею всього папського правління був чернець Гільдебранд, майбутній Григорій VII. Підготовлений ним Латеранський собор 1059 р. звільнив римський престол від втручання феодалів у вибори — папу почала вибирати колегія кардиналів. Обраний у 1073 р., Григорій VII своєю діяльністю визначив усю подальшу історію папства. Він остаточно затвердив у католицтві целібат — безшлюбність духовенства і заборонив інвеституру, чим позбавив феодалів та верховну владу майже половини їхніх володінь. Відлучений від Церкви король Генріх IV прийшов до папи в замок Каносса і, у волосяниці, босий, у січневу холоднечу 1077 р. три дні благав його про прощення.
Мозаїки базиліки Сан-Вітале в Равенні —
рідкісний для Західної Європи зразок
ранньохристиянського монументального живопису,
створеного в техніці візантійської мозаїки
У тому ж столітті проведення політики релігійної терпимості до православних і мусульман дозволило завойовнику Сицилії Рожеру I закласти основи майбутнього Сицилійського королівства, першим королем якого в 1130 р. став його син Рожер II. Візантійські православні монастирі в Південній Італії було засновано ще греками, які тікали сюди в період іконоборства. При формальному підпорядкуванні латинським єпископам греки зберігали свій обряд і впродовж XII ст.
Вормсський конкордат 1122 р. став неміцним компромісом між імператором і папою. Через сто років після Каносси папа Олександр III знову отримав повну перемогу над імператором, який спробував було спертися на антипап. Фрідріху I Барбароссі, після дикого розгрому Рима (підлога і головний вівтар собору святого Петра було залито кров’ю), довелося принижено впасти перед папою на коліна в соборі святого Марка у Венеції.
Тріумфом могутності папства став понтифікат Інокентія III (1198–1216). У боротьбі з єрессю катарів виникли жебручі ордени францисканців і домініканців, засновані Франциском Ассизьким і Домініком де Гарсесом. Ці ордени реформували латинське чернецтво в бік більшого аскетизму. У своїх буллах папа часом приймав тон государя. Правління Фрідріха II Гогенштауфена стало періодом найзапеклішого зіткнення між папством та імперією. Ворожнеча, що тоді зародилася у Флоренції між гвельфами, які підтримували папство, і гібелінами, що спиралися на сили імперії, два наступних століття терзала Італію. Останній видатний середньовічний імператор, Фрідріх II, не зміг витримати боротьби з папами, і вони більше не мали суперників в Італії та у всій Священній Римській імперії.
У цей період жив визнаний найбільш авторитетним католицьким філософом усіх часів, засновник томізму, італійський монах-домініканець Фома Аквінський († 1274), автор так званих «П’яти доказів буття Бога».
ВІДРОДЖЕННЯ, РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ В ІТАЛІЇ (XIV–XVII ст.)
Занепад папської влади почався після Боніфація VIII, який зазнав поразки від французького короля Філіпа IV. Час «Авіньйонського полону» пап (1308–1377) став часом їхньої повної залежності від французького короля. Наступний 40‑річний період, коли два-три папи і антипапи засипали одне одного прокльонами з Рима, Авіньйона і Пізи, отримав назву «Великий західний розкол». Його уособлення — неаполітанець Бальтазар Косса (антипапа Іоанн XXIII), чиї злочини поступаються тільки злочинам Іоанна XII. Католицька Церква у першій половині XV ст. робила спроби церковної реформи на соборах у Пізі, Констанці та Базелі. Але до кінця століття папство зуміло нейтралізувати постанови соборів, що підривали його владу.
Італія в той час була охоплена гуманістичним рухом, країна вступила в епоху Відродження, основна риса якої — світський характер культури та її антропоцентризм. Одним з найбільших центрів Відродження була Флоренція, де за голови республіки Лоренцо Медичі гуманізм вирізнявся епікурейсько-язичницьким напрямом. Після його смерті настоятель монастиря Сан-Марко, один з попередників Реформації Джироламо Савонарола жорстокими диктаторськими методами зробив спробу морального і державного реформування Флоренції, але був скинутий і страчений.
Під впливом нової ідеології папи стали, по суті, світськими государями і майже відкрито перетворили релігію на засіб особистого забезпечення, не забуваючи і своєї рідні. Непотизм (від лат. nepos — онук, племінник) призвів до появи «чорної знаті» — нащадків непотів, які отримали князівські або герцогські титули. «Найбільша похмура постать папства» — Олександр VI, як і раніше Сікст IV, — меценат, любитель мистецтв, але водночас останній цинік, аморальність якого відображено в прозванні його понтифікату царством Венери. Юлій II (1503–1513) увійшов в історію не лише як один із найбільш войовничих пап, а і як щедрий меценат мистецтва, ним було розпочато будівництво нового собору святого Петра. Деморалізація курії дійшла до того, що нібито син Лоренцо Медичі папа Лев X відверто називав християнство прибутковою для духовенства казкою.
Релігійна реформація XVI ст. була протестом проти всього цього. Струс, завданий нею і взяттям у 1527 р. Рима імператорськими військами, які збунтувалися (коли папа Климент VII ледве встиг сховатися за стінами свого замку Святого Ангела і був випущений звідти, тільки заплативши фантастичний викуп у 400 тисяч дукатів), викликав католицьку Контрреформацію. У другій третині XVI ст. моральне обличчя папства кардинально змінюється — на папському престолі з’являються енергійні особистості, які спиралися на новий орден єзуїтів.
Під головним вівтарем римської базиліки Санта Марія Маджоре
розміщується релікварій, де зберігаються п’ять шматків окованого залізом дерева —
частини Віфлеємських ясел Христа
Тридентський собор (1545–1563) звів на ступінь догматів учення про верховенство пап і про чистилище, затвердив безшлюбність духовенства, причащання мирян під одним видом тощо. Наступні 300 років Католицька Церква не скликала загального собору, влада пап у ній була майже безмежна. Контрреформація другої половини XVI ст. спиралася на союз папства з католицькими монархами, особливо з іспанським королем Філіпом II. Суворий аскет, Пій V ходив у процесіях босоніж і без тіари, за допомогою інквізиції знищив непотизм і неухильно вимагав моральної чистоти від духовенства. Порушників папських прав та єретиків він піддав анафемі буллою «In coena Domini», що викликала протест навіть католицьких государів. Він створив Священну антиосманську лігу, венеціано-іспанська армада якої розбила 7 жовтня 1571 р. при Лепанто флот султана Селіма. Наступний папа Григорій XIII упорядкував канонічне право, виправив календар і побудував літню резиденцію пап — Квірінальський палац, нині це офіційна резиденція президента Італії.
Але в XVII ст. поривання пап до все­світнього панування були вже анахронізмом. У всіх католицьких країнах Європи проявляється прагнення обмежити вплив папства в світських і навіть у духовних справах. Павел V, який конфліктував із Венеціанською республікою, піддав її інтердикту — останньому по відношенню до суверенної держави. Урба́н VIII приголомшив сучасників відродженням непотизму: щоб надати своїм племінникам володіння князівством Кастро, він вплутався у війну з Венецією, Флоренцією, Пармою і Моденою. Але час безповоротно минув — протестанти перемогли в Тридцятилітній війні, Вестфальський мир 1648 р. визнав їхню релігійну рівноправність у Німеччині. Вигляд папства цього періоду відобразив Джакомо Квіріні, особистий секретар Олександра VII. «Олександр — папа тільки за назвою, — писав він. — Питання управління Церквою він відсуває від себе і думає тільки про те, щоб жити у нічим не порушуваному спокої духу». Завдяки меценатству цього папи в Римі виник шедевр барокової архітектури — прекрасна колонада на площі собору святого Петра, твір Джованні Лоренцо Берніні. Климент IX був пристрасним поціновувачем оперної музики, сам складав лібрето, на місці старої міської в’язниці побудував музичний театр. Інокентій XI, здавалося, відродив часи аскетизму і морального ригоризму 100‑річної давнини — увів суворий спосіб життя, виправив фінансове становище папської держави, але при цьому відзначився благодійністю, особисто надаючи допомогу населенню, що страждало від стихійних лих.
У XVIII ст. відносини між папами і навіть католицькими монархами, попри дипломатичні зусилля Климе́нта XI, ставали дедалі напруженішими. «Клірик без чванства та жадоби, князь без фаворитів, папа без непотів», Бенедикт XIV уклав конкордат із Савойським герцогством, Іспанією, Неаполітанським королівством та Португалією, але з боку останньої Рим незабаром отримав удар: з країни були вигнані єзуїти. Папа Климент XIII видав буллу на їхній захист, але загальна ненависть до ордену призвела до майже повсюдного його вигнання, зокрема у сусідніх папі Неаполі та Пармі. Його наступник Климент XIV поступився духові часу — засудив учення єзуїтів і в 1773 р. буллою «Dominus ас Redemptor» скасував орден.
РИСОРДЖИМЕНТО ТА МОНАРХІЯ. «ЕПОХА ПІЇВ»
Від Пія VI в 1775 р. в історії папства починається т. зв. «Епоха Піїв», період консерватизму. Італія ж, навпаки, пробуджувалася, період Рисорджименто (італ. il risorgimento — відродження, оновлення) відбивав назрілу необхідність знищення віджилих феодально-абсолютистських порядків і об’єднання країни. Тяжкий удар завдала папству Французька революція. Наполеон, уклавши 15 липня 1801 р. з папою Пієм VII конкордат, пізніше оголосив про припинення його світської влади. Папа відповів буллою про відлучення імператора від Церкви, за що до скинення Наполеона залишався в ув’язненні.
Після падіння імперії реакція у відновленій Папській області була особливо сильна. Пій VII у 1814 р. відновив єзуїтський орден. Боротьбу з революціонерами за сприяння австрійських військ та зграй розбійників вів Григорій XVI. Частина італійських патріотів на чолі з філософом, священиком Вінченцо Джоберті сподівалися поставити Пія IX (1846–1878) на чолі об’єднання Італії, але під час революції 1848 р. папа втік під заступництво неаполітанського короля. 8 грудня 1854 р. Пій IX проголосив новий догмат непорочного зачаття Пресвятої Діви (що, як і інші католицькі т. зв. «маріологічні» догмати, Православна Церква відносить до богословських думок). Ватиканський собор 1869–1870 рр. встановив першість папи і прийняв догмат про папську непогрішимість, що також було категорично відкинуто як протестантами, так і Православною Церквою.
Досягнувши вершини могутності в духовних справах, папа того ж року безповоротно втратив свою світську владу, що трималася на багнетах військ Наполеона III. Після початку франко-прусської війни король Віктор-Еммануїл зайняв Рим і Папську область було включено до складу італійського королівства. У 1871 р. становище папи було визначено законом про гарантії. Папа користувався всіма правами глави Церкви, йому гарантувалася свобода звершення духовної влади, свобода дипломатичних контактів з будь-якими державами; надано ранг і почесті монарха, Ватикан, Латеранську базиліку і віллу Кастель Сан-Гандольфо. Але папа відмовився від утримання й оголосив себе «ватиканським бранцем». Буллою «Non expedit» він заборонив усім католикам брати участь у політичному житті нової італійської держави.
Наступник Пія IX, Лев XIII, розглядав себе насамперед як главу мільйонів католиків, чим зміцнив свій авторитет у консервативних колах. Енцикліка «Rerum Novarum» від 15 травня 1891 р. сформулювала перші тези римсько-католицької соціальної доктрини, яку його наступники доповнювали і модифікували відповідно до мінливих умов. Після його смерті конклав обрав (завдяки втручанню австрійського імператора) консервативного Пія Х. У 1904 р. у зв’язку з парламентськими виборами католицькі діячі звернулися до папи з проханням скасувати буллу «Non expedit». Не скасувавши буллу, папа надав єпископам право вирішувати в кожному окремому випадку, чи потрібно католикам брати участь у виборах.
Понтифікат наступного папи (про якого нинішній, Бенедикт XVI, сказав, що для нього однією з причин вибору імені стала повага до цього «апостола миру») припав на суворі роки Першої світової війни (він назвав її «самогубством Європи») і перші кризові повоєнні роки. Бенеди́кт XV неодноразово звертався до воюючих сторін із планами мирного врегулювання, з проханнями про припинення вогню на Різдво, але, як правило, ці прохання ігнорували. 12 листопада 1919 р. він офіційно скасував буллу «Non expedit», того ж року в Італії було утворено католицьку Народну партію.
На самому початку правління Пія XI у Ватикані бачили загрозу створення двох потенційних диктатур: фашистської та комуністичної. Другої вони побоювалися набагато більше, але перша, що стала реальністю того ж 1922 р., почекавши, заговорила (в особі Муссоліні) з Ватиканом з позиції сили. Латеранські угоди 1929 р., що складалися з трактату і конкордату, визнали за Ватиканом статус суверенної держави, а він, у свою чергу, визнав італійську державу зі столицею у Римі. Ватикан оплатив свій суверенітет 15 роками співпраці (почасти вимушеної, почасти добровільної) з фашистським режимом.
ЦЕРКВА В ІТАЛІЙСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ. ПРАВОСЛАВ’Я В ІТАЛІЇ
Італія з 1946 р. стала республікою, Латеранські угоди увійшли складовою частиною до її Конституції. Із закінченням понтифікату Пія XII, який очолював Католицьку Церкву в роки Другої світової війни, закінчується т. зв. «Епоха Піїв» (1958 р.). Чотири роки потому Іоанн XXIII скликав II Ватиканський собор, сесії якого тривали три роки і в основному — при новому папі Павлові VI. Собор багато чого змінив у житті католиків Італії та усього світу. Змін зазнали меса та інші обряди католиків, пріоритетом стали екуменічні відносини.
Новий конкордат, що прибрав поняття «державна релігія» із законодавства Італії, було укладено 1984 р. Проте і сьогодні понад 95% населення країни формально є католиками і до 38% — активними парафіянами. Згідно з опитуванням Eurobarometer 2005 р. 74% жителів Італії вірять у Бога, і лише 6% — атеїсти.
Православ’я сповідує близько 2% населення (1,2 млн. осіб у 2008 р.) країни. Це греки, румуни, болгари, інші вихідці з Балкан. Парафіяни РПЦ в Італії представлені кількома хвилями імміграції. Рішенням Священного Синоду від 27 грудня 2007 p. парафії РПЦ в Італії було підпорядковано новоствореній Богородській вікарній єпархії. До призначення єпископа архіпастирське опікування парафій зберігається за архієпископом Корсунським. 1 березня 2009 р. РПЦ було повернуто церкву в ім’я Миколая Чудотворця у Барі, побудовану на початку ХХ ст. за проектом академіка Щусева. А зовсім нещодавно в Римі побудовано чудовий храм в ім’я святої великомучениці Єкатерини.
Храм в ім’я святої великомучениці Єкатерини в Римі.
Початок ХХI ст.
У римській базиліці Санта Марія Маджоре зберігається приписувана апостолу Луці ікона Богородиці «Salus Populi Romani» («Спасіння римського народу»), вона є головним Богородичним образом Рима. У 1954 р. ікона була коронована папою Пієм XII. Там само є інша святиня — релікварій, де зберігаються п’ять шматків окованого залізом дерева — частини Віфлеємських ясел Спасителя.
Володимир Моїсеєнко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.