ХВОРОБА ЯК ПОДВИГ. Поради батькам особливих дітей

У благодатний для душі кожного християнина час Великого посту Православна Церква закликає своїх чад не лише відмовитися від вживання в їжу скоромних продуктів, а й бути особливо уважними до тих людей, хто потребує нашої допомоги: немічних, хворих, літніх. Бо без справ милосердя тілесний піст не принесе духовного плоду. У зв’язку з цим хочу ще раз поговорити про моїх товаришів у недузі, про яких я писав у статті «Цілитель особливих дітей» (див.: «ЦПГ» № 13 за 2011 р.), де йшлося про прекрасну людину, лікаря-кінезотерапевта Анатолія Смолянинова.

На одному з лікувальних семінарів Анатолій Григорович попросив мене сказати кілька слів батькам своїх пацієнтів про православну точку зору щодо причин виникнення хвороб і про церковні засоби зцілення недуг. Адже часто буває, коли батьки особливої дитини, бачачи, що вона не в змозі тримати ложку чи голову, не може сісти або навіть підвестися, впадають у відчай, втрачають віру і надію, замикаються у собі…
ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ ХВОРОБИ
Хвороба близької людини — нелегке випробування для кожного з нас. Але особливо важко, коли, ледь прийшовши у світ, захворює немовля. Ще жахливіше, коли хвороба призводить до інвалідності з народження. Тоді у медичній довідці маленької людини з’являються страшні слова: «Потребує сторонньої допомоги, інвалід дитинства». Хвороба малюка — душевна мука для його батьків і рідних. З цієї миті майже все їхнє життя — лише скорбота і страждання, постійний страх за майбутнє доросле життя сина чи дочки. І постійні запитання, що їх ставить собі кожна мама: «Що буде з моєю дитиною, якщо я помру? Чому Бог допустив, що вона сидить у візку, а не грає у футбол із ровесниками?» А відповідей на них вона не знаходять. Чому ж Бог, Який Благий і Людинолюбець, дозволяє існувати стражданням, хворобам, смерті?
Святе Письмо однозначно стверджує: «Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття, і все у світі спасительне, і немає згубної отрути, немає і царства пекла на землі» (Прем. 1: 13–14).
Господь створив людину для вічного життя і вічного спілкування з Собою. Вічний і людинолюбний Бог не хотів творити і не створив хвороби та смерті, проте непослух наших прабатьків Богу призвів до первородного гріха. Адам і Єва порушили заповідь Божу. Піддавшись диявольській спокусі, вони не лише втратили можливість особистого спілкування з Богом і дар вічного життя, а й втратили здоров’я.
Одне з тяжких наслідків гріхопадіння прабатьків, яке перейшло у спадок до нас, їхніх нащадків, — схильність людини до різних захворювань. Через гріх у світі наші душевно-тілесні сили від початку ослаблені. Іноді хвороба має не тільки тілесну, а й духовну причину.
Нерідко трапляється так, що хвороба змушує людину переосмислити прожите життя: попросити вибачення у рідних, у тих, до кого була раніше не­уважною, кого образила; духовно змінити своє життя на краще. Бувають і такі випадки, коли хвороба викликає особливий прояв Божої любові і милості до хворого. І новозавітна історія багата на такі приклади зцілень хворих.
ЩОБ ЗНАЙТИ БОГА
Не раз згадується про це в Євангелії від Іоанна. Так, у 9-й главі розповідається про зцілення Господом сліпонародженого: «І, проходячи, побачив <Іісус> чоловіка, сліпого від народження. Учні Його запитали в Нього: Равві! Хто согрішив, він чи батьки його, що сліпим народився? Іісус відповів: ні він не согрішив, ні батьки його, але це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі. Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не може. Доки Я у світі, Я світло світові. Сказавши це, він плюнув на землю, зробив слиною суміш і помазав сумішшю очі сліпому, і сказав йому: іди, умийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, прийшовши зрячим» (Ін. 9: 1–7). Ось так на цій нещасній, немічній людині чудесно явилася божественна благодать, яка завжди «немічних лікує і убогих наповнює».
Доля будь-якого інваліда дитинства дуже схожа на його долю. Думаю, що хвороби посилаються йому не в покарання за власні гріхи або гріхи батьків, а для того щоб він, гідно несучи хрест хвороби, знайшов Бога у своїй душі, щоб і на ньому, як і на євангельському сліпонародженому, явилися діла Божі. Преподоб­ний Серафим Саровський казав: «Хто з терпінням і смиренням переносить хворобу, тому Бог ставить її замість подвигу».
Довго спілкуючись зі своїми друзями, що страждають, як і я, на дитячий церебральний параліч, можу сказати, що багато фізично здорових людей можуть повчитися у них доброті, вірі, любові, терпінню, мужності, силі духу і волі, оптимізму. Найкраще, щоб сама дитина та її рідні терпіли хворобу без озлобленості і жорстокості. З погляду Православної Церкви, хвороба — не безглузде страждання, а духовно-тілесне випробування від
Господа і кожному з нас потрібно пережити його по-християнськи: гідно і мужньо. Якщо юнак чи дівчина терплять свою хворобу з таким настроєм душі, то в їхньому житті справджуються слова Господа: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12: 9). Якщо в сім’ї дитини-інваліда є фізично здорові брат чи сестра, то спілкування з хворим членом сім’ї може стати для них школою любові та милосердя.
ЛІКАР ЛІКУЄ, ГОСПОДЬ ЗЦІЛЮЄ
Чимало таких людей — друзі автора цих рядків. Наприклад, нині спочилий, засновник Фонду розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій інвалідів м. Києва «АІК» Євген Монукало; директор Київського фізкультурно-спортивного клубу інвалідів «Прометей» Володимир Поляков; голова Київської громадської організації інвалідів «Джерело натхнення» Світлана Одинець та інші мужні люди. Для опису їхніх доль і досягнень не вистачить і цілої книги.
Православна Церква не заперечує труд лікарів, але вважає, що він буде найкориснішим, коли у лікареві поєднаються власне лікар і християнин, бо лікар лікує, а Господь зцілює. Лікування медичними засобами буде ще більш дієвим, коли разом із ліками, процедурами, операціями на допомогу хворому прийдуть засоби благодаті Божої, які можуть кардинально змінити його духовне життя. Це — Хрещення, Сповідь, Причастя Святих Христових Таїн, молебні за його здоров’я. Слава Богу, у наш час храми чи каплиці з’явилися при багатьох лікарнях.
Особливе значення для зцілення мають молитви священика і батьків за здоров’я хворого чада, виголошені на Божественній літургії. Господь часто милостиво чує такі гарячі молитви і нерідко посилає болящій дитині зцілення.
Якщо дитина фізично слабка або серйозно хвора, Православна Церква благословляє причастя недужого на дому. Для перемоги над недугами Церква радить вдаватися і до Таїнства Єлеосвячення (в народі воно називається Соборування). У цьому Таїнстві, через помазання освяченим єлеєм (олією) частин тіла хворого (грудей, лоба, вух, рук, ніг), за молитвою Церкви Бог подає стражденному благодать Святого Духа для освячення та зцілення душі і тіла. У крайньому разі Таїнство Єлеосвячення священик також може звершити вдома.
Радісно бачити, коли у батьків хворих дітей з’являється бажання освятити квартиру чи будинок. У молитвах чину освячення дому священик просить Господа благословити сім’ю, яка живе в цій оселі, подати її членам любов, віру, однодумність, духовне і тілесне здоров’я, благословити на всяке добре діло. «Коли Господь не будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126: 1), — каже псалмоспівець. І після освячення дому в ньому перебуває благодать — Божественна сила, що невидимо охороняє житло і його мешканців.
КОЛИ ДІТИ ДОПОМАГАЮТЬ БАТЬКАМ
Величезне значення для зцілення хворої дитини має молитва її матері перед іконами Господа, Богородиці, Ангела-хранителя, святих. Любляча мати завжди щиро, від усього серця молиться за свою дитину. Молитва матері об’єднується з молитвою угодника Божого, зображеного на іконі, але який перебуває на небесах, — і приходить із небес полегшення. Віруючі матері знають чимало випадків, коли Господь відповідав на їхні молитви перед домашніми іконами, піднімаючи дітей із одра хвороби здоровими.
Безліч таких випадків протягом століть було зафіксовано перед чудотворними іконами Божої Матері: Києво-Печерською, Почаївською, Казанською, Володимирською, Смоленською і багатьма іншими. Ікони Спасителя, Божої Матері, великомученика і цілителя Пантелеймона, Ангела-хранителя повинні бути у кожній православній родині, де живе важко хвора дитина. Для спасіння душі і для зцілення від недуги корисно читати акафіст великомученику і цілителю Пантелеймону. Обов’язково потрібно мати вдома хрещенську святу воду. Освячена на свято Хрещення Господнього, вона називається велика агіасма (у перекладі з грецької — святиня) і має велику цілющу силу.
Болящій дитині необхідно молитися не лише в храмі, а й удома. Православний молитвослов можна придбати у будь-якому храмі. Кожній дитині, що прийшла до віри, бажано знати найважливіші молитви: молитву Господню «Отче наш», Символ Віри, «Богородице Діво, радуйся», а також молитву про болящих «Вседержителю, Святий Царю».
За вченням апостола Павла, родина є малою Церквою (див.: Рим. 16: 4). Від взаємин батьків і дитини, її виховання залежать і її майбутнє життя, її перемога над недугою, добрі властивості її душі. Якщо хвора дитина знайшла віру в Бога, проявляє інтерес до Церкви, Православ’я, то батькам найкраще уважно поставитися до релігійного вибору дитини і знайти Господа разом із нею: стати постійними парафіянами обраного нею храму, знайти духовного отця. У сучасному церковному житті нерідко трапляється, коли саме діти приводять батьків і родичів до Бога, тим самим духовно спасаючи їх. Церковне життя має стати для віруючої дитини та її рідних не тимчасовим явищем, а вічним способом життя в Господі Іісусі Христі. Якщо це станеться, то життя такої сім’ї незалежно від стану фізичного здоров’я дитини буде щасливим і радісним.
Віктор Науменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

1 коментар до “ХВОРОБА ЯК ПОДВИГ. Поради батькам особливих дітей

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.