ХТО УВІРУЄ — БУДЕ СПАСЕНИЙ

І сказав їм:
Зцілення дочки хананеянки. Розпис православного храму в Косово
ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє
 всьому творінню. 
Хто увірує і охреститься,
буде спасений;
а хто не увірує, буде осуджений. 
Віруючих супроводжу­ватимуть такі знамення: 
іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, 
братимуть змій;
і якщо отруйне вип’ють, не пошкодить їм; 
покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові
(Мк. 16: 15—18).

Хто не замислювався над цими словами Євангелія? Чи є нині такі віруючі люди, які можуть виганяти бісів, говорити новими мовами, брати в руки змій, зцілювати хворих, пити отруйне і при цьому залишатися неушкодженими? Чи не схожі сучасні християни більше на тих, яких описував у IV ст. святитель Іоанн Златоуст: «Ми кажемо, що Христос створив великі чудеса, людей змінив на ангелів. Але коли питають у нас доказів на це і змушують навести приклад із цього стада, — ми німі, і я боюся, щоб замість ангелів не вигнати свиней з хліва чи коней похітливих» (Святитель Іоанн Златоуст. Тлумачення на Євангеліє від Матфея. Бесіда 88).
Ніде правди діти, в цьому описі давньої Церкви є багато спільного зі станом сучасного християнства, яке дедалі більше ділиться на безліч взаємно ворогуючих одна з одною конфесій. Засоби масової інформації викривають деяких християнських пастирів у різних гріхах. Надані тенденційно, навмисно згущені, ці відомості на багатьох впливають деморалізуюче, виправдовуючи в їхніх очах власну аморальну поведінку і невір’я: мовляв, не можна довіряти «церковникам».
Але чи так усе погано в Церкві? Чому журналісти не хочуть помічати багатьох благочестивих пастирів і мирян, які щиро вірують у Бога й дотримуються Його заповідей? А таких людей, навіть при всьому нинішньому релігійному багатоголоссі внаслідок примноження розколів і сект, усе ще чимало. Вони твердо вірують, знають і відчувають, у якій Церкві присутній Бог Своєю благодаттю.
За якими ж ознаками можна визначити справжню Церкву? На них якраз вказують наведені на початку євангельські слова.
Євангеліє має буквальний та алегоричний (таємничий) сенс. У буквальному сенсі такі знамення і чудеса творив Сам Господь під час Своєї земної проповіді, а потім — Його апостоли й учні після зішестя на них у день П’ятидесятниці Духа Святого. Прикладами таких чудес рясніють житія святих. У наш час після звершення Таїнства Соборування багато хто по вірі в Господа Іісуса Христа отримує зцілення від хвороб. Сугубу благодатну дію має Причастя Святих Христових Таїн, коли віруючі люди під виглядом хліба і вина приймають у себе Пречисте Тіло і Кров Господа Іісуса Христа. Хто приступає до цього Таїнства з вірою, отримує не лише зцілення чи полегшення своїх душевних і тілесних хвороб, а й долучається до вічного духов­ного життя.
За алегоричним тлумаченням наведеного євангельського тексту не тільки священики, а й усі віруючі люди після Хрещення отримують силу вести невидиму духовну боротьбу з бісами. Це доводить досвід багатьох поколінь ченців і мирян. Ті, хто по-справж­ньому намагається вести духовне життя, молиться і постує, — научаються контро­лювати помисли й бажання і тим самим не дають бісам наблизитися до себе. Якщо ж біси, використовуючи помисли, все-таки здійснюють прорив і втягують людину в той чи інший гріх, то сповідання цього гріха в Таїнстві Покаяння і посилення молитви й посту дозволяють, з Божою допомогою, перемогти й вигнати із серця ворогів, що напали.
Чи відбувається це в тих церквах, де відкинуто послух священноначалію, де немає поваги до Передання, де все богослужіння зводиться до співу духовних гімнів під гітару чи інші музичні інструменти, де, посилаючись на архаїчність, відмовилися від церковно­слов’янської мови молитви, де вся служба триває якихось 30–40 хвилин, де зведено до мінімуму чи зовсім скасовано піст, перетворено на формальність або зовсім скасовано Таїнство Покаяння (та й інші таїнства теж), де пастирі замість проповіді Євангелія воліють говорити про політику, з’ясовувати стосунки з інакодумцями чи дають поради, як краще влаштувати своє матеріальне життя, забуваючи про благодатний світ, про духовне життя у Христі, про Царство Боже? Ясна річ, ні.
У всі часи, коли люди втрачали взаєморозуміння між собою, виникали смути. У свою чергу, смути породжують війни, руйнують моральні підвалини суспільства, девальвують сімейні цінності. Хто може примирити людей, які ворогують одне з одним? Лише Господь Бог, Який перебуває в тій Церкві, де пастирі намагаються бути схожими на Нього в лагідності, любові, послуху, а тому можуть розуміти мову всіх конфліктуючих сторін і примиряти людей між собою. У цьому і проявляється в наш час дар говоріння новими мовами. Також цей дар проявляється в тих пастирів, які проповідують Євангеліє не формально, а від серця до серця, з натхненням, і цю проповідь здатні чути й розуміти люди з різною освітою та соціальним статусом, незалежно від їхньої партійної належності й етнічної самосвідомості.
За всю історію людства сформувалося безліч різних, часто взаємовиключних філософських поглядів на сенс людського життя. У таких умовах християнам важливо уміти вникати в них, давати їм правильну оцінку, брати від них те, що прийнятно для християнина, але в жодному разі не можна спокушатися їхньою раціональною ефектністю. За такого підходу смертоносна отрута, що міститься в них, не зашкодить християнам. Вони, мов бджола, візьмуть від філософів лише найкорисніше, те, що допоможе їм тією ж зброєю відбити нападки на християнство.
І, нарешті, змій християни беруть не тільки тоді, коли відбивають напад злих духів і не дозволяють їм наблизитися до себе, але й коли роблять усе для того, щоб звільнити людей, які вже перебувають у бісівському полоні. Цим займаються місіонери, що мужньо несуть світло Істини до тих, хто не вірує в Бога, хто заражений багатьма пристрастями, хто перебуває в спільнотах, які лише за назвою християнські, а насправді займаються політикою чи бізнесом. Місія серед таких людей в усі часи була найважчою та найнебезпечнішою справою, і мало хто здатен зважитися на це, так само, як мало хто насмілюється брати в руки змій.
Нині від православних християн потрібні особлива мужність і тверда віра, щоб протистояти звабам та спокусам, що дедалі посилюються. Зараз, як ніколи, стали актуальними слова, що їх іще на початку ХХ ст. говорив у одній зі своїх проповідей протопресвітер Гавриїл Костельник: «Скільки в сучасному світі поламаного, попсованого, фальшивого — Церква і народ і саме життя потребують дуже багато мучеників для реставрації. Пагубні людські змагання в історії ще не були такі виспеціалізовані, як тепер. З людським добром виспеціалізувалось і людське зло. Буденне, швидкоплинне життя задумали нинішні люди зробити релігією! Фабрику — церквою! А замулення душі болотом задумали утвердити як найвищий закон життя!».

Архімандрит Маркел (Павук),
викладач КДАіС

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.