ХРИСТИЯНСТВО В ЕФІОПІЇ. Частина І

Храм святого Георгія (Лалібела, XII ст.).
Висічений у цілісній скелі.
Вид згори
Слово «ефіоп» — давньогрецьке і в перекладі означає «людина з обпаленим/засмаглим (на сонці) обличчям». Гомер іменував Ефіопією всю Африку. До революції в Росії цю країну називали Абіссінія. Абіссінські хроніки XIV–XVI ст. підкреслювали, що тамтешні царські династії походять від самого Адама.


Один із найпоширеніших в Ефіопії переказів говорить про заснування стародавньої абіссінської держави Аксум царицею Савською, або Македою, після її подорожі до Єрусалима, де вона гостювала у Соломона. І цар Соломон дав цариці Савській усе, чого вона бажала і чого просила, зверх того, що подарував їй цар Соломон своїми руками (3 Цар. 10: 13).

Ряд християнських авторів вважає, що приїзд цариці Савської з дарами до Соломона — це прообраз поклоніння волхвів Іісусу Христу. Преподобний Ієронім Стридонський у своєму тлумаченні на Книгу пророка Ісайї дає таке пояснення: як цариця Савська прийшла в Єрусалим послухати мудрість Соломона, так і волхви прийшли до Христа, Який є Божа премудрість. Таке тлумачення багато в чому ґрунтується на старозавітному пророцтві Ісайї про принесення дарів Месії, де він згадує країну Сава і повідомляє про дари, аналогічні піднесеним царицею Соломону: безліч верблюдів покриє тебе — дромадери з Мадіама й Ефи; усі вони із Сави прийдуть, принесуть золото і ладан і звістять славу Господа (Іс. 60: 6). Волхви також піднесли Немовляті Іісусу золото, ладан і смирну. У Новому Завіті цариця Савська іменується «царицею південною» і протиставляється тим, хто не бажає слухати мудрості Іісуса: цариця південна встане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі приходила послухати мудрість Соломонову; а ось тут більше від Соломона (Лк. 11: 31), аналогічний текст наводиться й у Матфея (12: 42).
Вхід у храм святого Георгія
З часів правління Македи залишився в Аксумі тільки величезний, висічений у гранітній скелі басейн Май Шум, у якому вона рятувалася від спеки. Коли ця споруда стала християнською святинею — невідомо, але на свято Тімкат, Богоявлення, сюди сходилися віруючі, щоб здійснити обрядове омовіння.
Ефіопія — третя після Вірменії та Осроенського царства країна, що офіційно прийняла християнство. Від початку вона перебувала під омофором Олександрійського патріарха. Згідно з Новим Завітом і Євсевієм Кесарійським, християнство прийшло в Ефіопію у І ст. від апостола Филипа, який охрестив євнуха — слугу цариці Кандакії (див.: Діян. 8: 26–39).
За переданням, першим християнським просвітителем ефіопів був Фрументій, римський громадянин з Тира, який потрапив у корабельну аварію біля африканського узбережжя Червоного моря. Він здобув довіру імператора Аксума й невдовзі навернув у християнство його сина, майбутнього імператора Езану, який у 330 р. й оголосив християнство державною релігією. Згодом висвячений на єпископа (абуну) Афанасієм Олександрійським, Фрументій повернувся в Ефіопію. Він став першим єпископом Аксума під ім’ям Абуна Салама I Касате-Берхан («той, який відкриває світло») і переклав ефіопською мовою книги Старого і Нового Завіту.
Найшанованіший абіссінський святий — Такла Хайманот (кінець XIII ст.), який походив з роду потомствених священиків. Спочатку хлопчика навчав батько, потім його відвели до митрополита Кирила, й той висвятив хлопчика на диякона. Через кілька років він був висвячений на священика. Після смерті батьків Такла Хайманот обрав шлях подвижника й місіонера, проповідував язичникам Євангеліє, потім приєднався до чернечої обителі святого Стефана (Дебре Естифанос), що на острові посеред озера Хайк. Згодом він заснував багато монастирів. В іконографії Таклу Хайманота пишуть на повний зріст строго анфас, він стоїть на одній нозі, з шістьма крилами. У житії святого розповідається про те, як він відрікся від усього земного і провів у пустелі кілька років у пості та молитві, не змінюючи пози.
Головний храм монастиря Дебре Лебанос
З 1434 до 1468 р. в Ефіопії царював Атьє Зараокоб. Завдяки йому країна досягла могутності. Ревний християнин, він цікавився церковними догматами. При ньому було скликано перший собор, встановлено догмат про Святу Трійцю і створено ефіопський календар «синкисар», кожен день якого відповідає певному святому (з описом його житія). Він же заснував монастир в Єрусалимі й зав’язав перші відносини з Європою.
Іноземні мандрівники, а це були католицькі та протестантські місіонери, які з XVII ст. проникли сюди, зазначали, що добробут і вплив помісної Церкви надзвичайні. Монастирі та храми вкривали усю країну, їм належали великі земельні ділянки, а доходи від них використовували на утримання безлічі ченців і священнослужителів.
Відомий мандрівник Марко Поло (1254–1324) писав, що головні володарі країни — християни, і мають вони шість древніх царів, теж християн, усе підпорядковано їхній владі. Монастирська територія окреслюється на землі глибокою лінією, перетинати яку стороннім не можна.
Ефіопські християни були зобов’язані ходити до церкви у недільні та святкові дні, постити по середах і п’ятницях (тих, хто не дотримувався посту, позбавляли християнського поховання), раз на рік сповідатися і причащатися, подавати милостиню. Визнавалися усі сім таїнств, чотири Євангелія, вісім апостольських соборних постанов, 14 послань апостола Павла, три — Іоанна, два — Петра, одне — Якова, книга Діянь святих апостолів і постанови Другого Вселенського Собору. Шанувалися твори Іоанна Златоуста, Василія Великого. У році було чотири тривалі пости. Хрещення хлопчиків відбувалося на 40-й день, дівчаток — на 80-й.
Рік починався 1 вересня і називався ім’ям одного з євангелістів — по черзі. Перший рік після високосного — рік Матфея.
Храмовий комплекс Лалібели
Утреня разом із полуношницею розпочиналася о другій годині ночі й тривала до сходу сонця. Літургія була тільки для вірних (для оглашенних — ні), вино не вживалося: намочувався сушений виноград і з нього вичавлювався сік. Її звершували не менше п’яти осіб — два священики і три диякони, які служили босоніж, у ризах із капюшонами з китицями, на білому довгому одязі внизу — червоні смуги як нагадування про страждання Христа. Святі Дари виносили через західні двері й через них же заносили. Над Дарами розкривали парасольки. Великих дзвонів не знали, а дзвонили в маленькі дзвіночки. Цікаво, що вівтар розташовувався посеред церкви, мав вигляд квадратної кімнати й четверо дверей (по одній з кожного боку), на його стінах були зображені лики святих. Також у ньому був Табот — аналог Ковчега Завіту.
Під час служби не хрестяться. Після «Отче наш» усі виходять назовні, дзвенять мідними брязкальцями, б’ють у довгі барабани, в такт вдаряють палицями об землю, танцюють і співають.
Відлюдник з монастиря Дебре
Тих, хто співає, називають дабтарами — їх обирають з людей бездоганної поведінки. При кожній церкві живе до 50-ти осіб, зокрема й ченці. Є жінки-черниці. Митрополитів часто обирають з освічених коптів, які знають ефіопську мову. Церкви й монастирі переважно розташовані на вершинах гір. Деякі хрести на храмах зроблені з насадженої на очерет шкаралупи страусових яєць. Цікаво, що в абіссінській Церкві записані імена двох розбійників, розіп’ятих із Христом, — Титос і Каридос.
Церковні піснеспіви зібрані в книгу «Дигуа», яка містить 22 їх категорії для всіх служб. Псалми, духов­ні гімни, піснеспіви на славу Причастя — усе має нотацію. Спів ефіопської Літургії одноголосний, переважає антифонна побудова (чергується спів двох хорів), іноді — респонсорне (соліст — хор). Складання основної книги піснеспівів пов’язують з ім’ям Яреда-солодкоспівця, музиканта VI ст., причисленого до лику святих. Йому ж приписують винахід церковного гімноскладання і нотопису. Із XV ст. ченцем Абба Сабра в Літургію введено спів з інструментами (фалаша). Існують спеціальні школи церковного співу (зема-бет) і школи гри на церковних інструментах (акуакум-бет).
У XIX ст. почали використовувати європейські духові інструменти (перший комплект подарував дослідник Ефіопії М. С. Леонтьєв у 1897 р.).
Головні храми (усього 13), висічені з монолітних скель, розташовуються в «місті священиків» — Лалібелі, де кожен десятий мешканець — священнослужитель. Слід виділити церкву святого Георгія, розташовану на глибині 12 м, церкву святої Маріам (у ній зберігається Ковчег Завіту), а в церкві Бета Голгофа знаходиться могила царя Лалібели, причисленого абіссінською Церквою до лику святих. Він увійшов в історію як зодчий багатьох церков.
Ефіопські диякони
Побачивши Місто миру, Лалібела спробував створити новий Єрусалим як свою столицю у відповідь на захоплення старого Єрусалима мусульманами в 1187 р. Саме тому багато об’єктів у місті мають біблійні назви: навіть річку, що протікає тут, називають Йорданом. Місто залишалося столицею Ефіопії з кінця XII і у XIII ст. Коли Лалібела побудував усі храми, він зрікся престолу і став відлюдником.
Одна з найдавніших церков (VI ст.) збереглася при монастирі Дебре-Дамо. Вона стоїть на 15-метровій висоті, й щоб потрапити до неї, треба піднятися канатом на вершину прямовисної скелі.
Серед найбільш ранніх печерних комплексів — церква «Имраханна Кристос», побудована у 1110–1150 рр. Монолітні скельні храми (кінець XII — початок XIII ст.) зосереджені в районі гірського масиву Ласте. Дві великі групи кімнат, що мають по п’ять церков кожна, розташовуються на різних рівнях і з’єднуються підземними ходами. Найбільший за розмірами — храм Спасителя «Медхане-Алел» — з високим прямокутним фасадом, оточеним 28 колонами. У XVI ст. з’явилися дерев’яні храми круглої форми.
Велике враження справляють розписи храмів, виконані в контрастних зелених, червоних, синіх і жовтих тонах (без золота). Найдавніші зразки настінного живопису — фрески, що прикрашають стіни храмів району Лалібели («Генете-Маріам», «Мідеті-Маріам», XIV–XV ст.). На них зображені Христос, Ангели, біблійні сцени, а на деяких — навіть історичні події. Церква святої Маріам у Дебре-Маркосі прикрашена розписами сцен із життя місцевих правителів, зображені також предмети ефіопського побуту.
У церквах зберігаються рукописи, написані на пергаменті з козячої шкіри й розфарбовані аквареллю. Центр книгописания існував у XIII ст. біля озера Тана. Тут, у монастирях, є багато ілюстрованих Євангелій. Наприклад, вирізняються ілюстрації Кебранського Євангелія з церкви святого Гавриїла, а також мініатюри Євангелія царя Зера-Яикоба, мініатюри Четвероєвангелія, написаного 1426 р. у Абіссінському монастирі в Єрусалимі, мініатюри рукопису «Чудеса Марії» (XVIII ст.). Ефіопським святим були присвячені житія, зазвичай складені ченцем із монастиря, побудованого на честь цього святого. Практичне призначення житій — їх читання у дні пам’яті святого.
Усі абіссінські рукописи — релігійного змісту. Це численні переклади абіссінською мовою Біблії, різноманітні часослови й молитовники. Кожну букву писали окремо від інших (скоропису ще не знали), справа наліво (голосні випускали). До речі, назву храму записували на пергаментному листку, який зберігався в ковчегу у вівтарі.
Найбільше рукописів (470) зібрано у Британському музеї (виведені у 1867 р.), а також у Паризькій національній бібліо­теці. Російське зібрання абіссінських рукописів (серед них — рукопис XV ст. «Чудеса Владичиці нашої Марії», «Чудеса Святої Трійці») було ретельно описано істориком Б. О. Тураєвим (Дослідження в галузі агіологічних джерел історії Ефіопії // Записки історико-філологічного факультету Санкт-Петербурзького університету. Ч. 65, вип. 1. СПб, 1902).
На мініатюрах рукописів (у Музеї антропології та етнографії РАН) можна побачити цікаві іконні зображення святих. Наприклад, як один із перших ефіопських ченців Михаїл Арагава (IV ст.) піднімається на гору Дамо за допомогою змія. У подвижника жовта ряса із червоною підбивкою, синій клобук. Преподобний Фаддей Бартарваський у зеленій рясі, з голкою в руках; на передньому плані — верблюд. У лівому верхньому куті мініатюри зображено, як він проводить верблюда через вушко голки. Є й мініатюра із зображенням цариці Савської, що сидить поруч із Соломоном. Примітна яскрава мініатюра із зображенням преподобного Самуїла Вальдебського верхи на леві, що відображає сюжет з короткої версії його житія, виданого Б. О. Тураєвим у 1902 р.
Взагалі, стиль церковних розписів нагадує коптські ікони: такий само «наївний реалізм» (пригадаймо, для порівняння, українські народні ікони на склі).
Однак абіссінські ікони вирізняються більшою різноманітністю композиції, творчою винахідливістю і вражають виразним поєднанням кольорів, дуже яскравим колоритом. Лики святих ніколи не зображують чорними: вони написані жовтим кольором.
Традиція сакрального живопису, створена ефіопськими майстрами, — це складне переплетення стилів та форм, іноді запозичених, іноді місцевих, що складно піддаються точному датуванню. За останні 50 років було виявлено багато нових ікон, мініатюр, розписів у церквах і самих церков.

Ніна Пархоменко
(Далі буде)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.