ХРЕСТ — ОКРАСА ВСЕСВІТУ

Хрестовоздвиження важко назвати святом у звичайному розумінні цього слова. У ньому є щось парадоксальне. Розум охочіше приймає Різдво, Хрещення і навіть Успіння Пресвятої Богородиці. Проте шанування Хреста, на якому було розіп’ято Господа, сповнене трагізму. Та частина душі, яка повинна радіти цього дня, сумує від того, що торкається до знаряддя страти Боголюдини.

Господь міг сховати Свій Хрест, як сховав Він колись тіло пророка Мойсея і Ковчег Завіту. Однак Він подарував Свій Хрест нам і вклав його в руки жінки, яку прославив як рівноапостольну. Її син, ставши імператором, припинив гоніння на Церкву Христову. Вже за одну причетність до виховання такого правителя цариця Єлена гідна шани. Проте Господь судив їй звершити ще один подвиг.

Новий стяг імперії

Існує твердження, що імператор Костянтин зробив християнство державною релігією Візантійської імперії. Це не зовсім так. Він дозволив християнам не ховатися під час молитовних зібрань у катакомбах і скасував їхню обов’язкову участь у язичницьких жертвоприношеннях.

Сам імператор прийняв Хрещення лише на смертному одрі. За побутуючим тоді переконанням, той, хто приймав Таїнство Хрещення, був зобов’язаний жити свято. Костянтин розумів, що, сидячи на троні, не раз заплямує свої руки кров’ю, підписуючи смертний вирок. Тому до хрещальної купелі не наближався. Проте саме при Костянтині Церква Христова отримала свободу, якої ніколи раніше не мала. Тільки за його правління Церква змогла скликати Перший Вселенський Собор для обговорення віроучительних істин.

Деякі палаци й будинки, що належали василевсу, він сам передавав християнам для молитовних зібрань. Такі будівлі називали василіками. До сьогодні архітектурний тип храмів, що нагадує ті давні будівлі, називають базилікальним.

Чому імператор став таким прихильним до християн? Можливо, він побачив у них силу, яку вирішив обернути на благо імперії? Або сам увірував у результаті чудесного знамення?

Напередодні битви він побачив у небі Хрест, під яким сяяли слова: «Цим переможеш!». Імператор зобразив Хрест на стягах своїх полків і скоро переконався в його всепереможній силі. Відтоді він мріяв торкнутися до Животворящого Древа. Однак на Святу Землю, де колись жив Спаситель, вирушив не він.

Паломництво цариці Єлени

Костянтин любив свою матір. Ставши одноосібним правителем Візантії, він і Єлену наділив титулом імператриці і наказав карбувати монету з її зображенням.

Доля самої Єлени була непростою. Її батько був власником готелю, а Єлена допомагала йому приймати постояльців. Якось її побачив воєначальник Констанцій Хлор, і вона стала його дружиною. Пізніше, коли Констанцій Хлор став правителем у західній частині Римської імперії, він одружився з пасербицею імператора Максиміана, а Єлені, як жінці низького походження, довелося піти з двору.

Прийшовши до влади, Костянтин всіляко опікувався матір’ю, пам’ятаючи про мінливість її долі. Повіривши в Христа, він сподівався, що саме мати стане духовною опорою для цілої імперії і для нього самого — який ще вагається, але вже християнин.

За взаємною домовленістю з сином, Єлена вирушає до Палестини, щоб відшукати Гроб Господній та інші видимі свідчення життя, смерті та Воскресіння Господнього.

Шлях з Рима до Єрусалима займав тоді кілька місяців. Небезпеки морської подорожі, розбійники на дорогах, хвороби і просто незліченні кілометри шляху не змогли її зупинити. Єлена дісталася до Святого Града в 325 р.

У той час Єрусалим називався Елія Капітоліна (слово «Елія» походить від одного з імен імператора Адріана; «Капітоліна» — від назви пагорба в Римі, де стояв храм головного римського бога Юпітера — Капітолій). Це ім’я нагадувало про гнів імператора Адріана, який в 135 р. придушив повстання іудеїв, заборонив їм ступати на територію Єрусалима і наказав провести плугом по його вулицях. Це означало, що «Міста Світу» — Єрусалима — більше немає. Зруйнований Єрусалимський храм перетворили на звалище, а над Голгофою звели язичницькі капища на честь Венери та Юпітера.

Єлена застала місто повне язичницьких храмів. Єрусалим, відомий імператриці за книгами Святого Письма, мав зовсім не такий вигляд, як вона собі уявляла. Вулиці, якими ступав Христос, були поховані під шаром землі і забуття. Де знаходився сам Гроб Господній, не знав ніхто.

Знайдення

Розпитування місцевих жителів принесли результат не одразу. Майже три століття минуло після євангельських подій. Нарешті, один старий єврей вказав на статую богині Венери, під якою, можливо, і була Голгофа. Єлена наказала зруйнувати язичницьке капище, і над Гробом Господнім почалися розкопки — перші в історії цього священного місця. Ситуація ускладнювалася тим, що під шаром землі виявилося ціле кладовище з безліччю похоронних печер. Проте лише одна з них підійшла під опис євангелістів. Ця печера належала Йосифу Аримафейському, який був членом ради іудейських старійшин і людиною багатою. В Євангелії говориться, що він віддав для поховання Учителя печеру, яку готував для себе. Печера була просторіша за інші, складалася з двох приміщень і мала перед порогом спеціальне заглиблення, яким можна було рухати великий камінь — кришку гробу. За цими ознаками було визначено ту саму печеру, де відбулося Воскресіння Христа з мертвих. За наказом Єлени над Гробом Господнім було побудовано храм.

Іншим заповітним бажанням Єлени було торкнутися до Животворящого Древа Хреста, тому пошуки продовжилися. У римлян перших століть існувала практика страти через розп’яття, яку застосовували тільки до рабів чи змовників. Після страти тіла злочинців разом з хрестами кидали в загальну яму. Таку яму виявили поруч з Голгофою. У ній знайшли відразу три хрести, оскільки одночасно зі Спасителем було страчено двох розбійників. Поруч лежала табличка з написом, зроблена за наказом Пілата, і цвяхи, що пронизували Тіло Господа. Відрізнити Хрест Христовий від інших допоміг чудесний випадок. За наказом Єрусалимського патріарха Макарія хрести по черзі прикладали до тіла покійного. Від дотику одного з хрестів мертвий воскрес. Християни, які зібралися вклонитися Хресту Христовому, через велику кількість людей не могли підійти до нього і попросили патріарха Макарія воздвигнути Хрест, щоб всі могли побачити його хоча б здалеку. Так у 326 р. народилося свято Хрестовоздвиження.

Слідами Христа

Подорожуючи селами Сходу, цариця Єлена ретельно розшукувала реліквії, які могли свідчити про перебування там Святого Сімейства. Вона наказала збудувати храм не тільки над печерою Воскресіння, а й над Віфлеємською печерою Різдва, а також на Оливній (Єлеонській) горі, на тому місці, де сталося Вознесіння Спасителя. У подорожі її супроводжував історик Євсевій Памфіл. Він описав не лише діяння своєї цариці на Святій Землі, але й чудо, що сталося, коли імператриця вирішила повернутися до Візантії з безцінним вантажем.

Дорога додому

Животворящий Хрест цариця Єлена забрала з собою. Взяла вона і хрести, на яких були розіп’яті розбійники. Судно, на якому вона пливла, через негоду пристало до острова Кіпр. Стомлені мореплавці заснули, а вранці цариця з жахом виявила, що Хрест зник з корабля.

Його побачили у небі над горою, званою Олімп. У ту ніч святий Єлені явився Ангел. Він наказав їй зруйнувати язичницький храм на вершині гори і спорудити там храм християнський. Їдучи з Кіпру, Олена пожертвувала для храму частину Хреста Спасителя. Це один з перших в історії випадків, коли від Хреста Христова була відокремлена частиця.

Сьогодні багато монастирів і храмів володіють цим скарбом — частиною Животворящого Древа. Можна, не полишаючи рідного міста, прикластися до частинки Хреста Христового. Проте є в календарі день, коли всі християни подумки звертаються до Храму Гробу Господнього.

«Зніми взуття твоє з ніг твоїх,
тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята»

Те місце, куди поставили Хрест, досі має вигляд рани на тілі землі. Сьогодні воно перебуває під куполом Храму Воскресіння Христового і дбайливо огороджено. Через товсте скло видно отвір в скелі від основи Хреста Господнього. У момент смерті Спасителя скеля розкололася і відкрила кістки праотця Адама. На останки першого з людей впали краплі життєдайної Крові.

Тут відбулося наше спокутування. Тут Господь пережив жах богозалишеності. Тут Він вимовив слово, заради якого став земною людиною: «Звершилося!».

Існує багато пам’ятників. Вони присвячені людському героїзму, мужності. Їх зводять із вдячності та любові. Лише один з пам’ятників так нещадно нагадує про людську злобу. Цей пам’ятник — Хрест Христовий. Тільки через нескінченну любов до роду людського знаряддя Своєї страти Господь перетворив на найбільший дар.

Хрестовоздвиження не можна назвати святом у звичному розумінні цього слова. Але в ньому все ж є радість. Радість тому, що цього дня ми знайшли ще один доказ того, що Бог є Любов.

Неоніла Ворсіна,
заступник директора Паломницького центру
при ВЗЦЗ УПЦ

ХРЕСТОВОЗДВИЖЕННЯ НА СВЯТІЙ ЗЕМЛІ

Паломницький центр при Відділі зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви запрошує в 2011 р. зустріти свято Хрестовоздвиження на Святій Землі.

Під час поїздки паломники зможуть помолитися біля православних святинь Храму Гробу Господнього, побувають у Галілеї, Віфлеємі, Назареті та інших місцях, пов’язаних з євангельською оповіддю.

У свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього паломники відвідають урочисте богослужіння у Храмі Воскресіння на місці знайдення Хреста.

Паломницька поїздка відбудеться у період від 25 вересня до 2 жовтня 2011 р. Вартість авіаперельоту і програми значно зменшена.

Телефони в Україні:

мобільний: +38‑068‑119‑07‑26;

мобільний: +38‑066‑364‑56‑81;

стаціонарний: +38‑044‑383‑04‑11;

міжнародний: +37259552807

vorsin74@gmail.com

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.