ХРАНИТЕЛЬ ТРАДИЦІЙ СТАРЧЕСТВА. Преподобний Ісаакій I Оптинський (день пам’яті — 4 вересня за н. ст.)

Усе життя цього праведника стало гідним продовженням духовного подвигу його великих попередників — старців Оптиної Пустині. Преподобний Ісаакій I Оптинський (у миру Іван Іванович Антимонов) народився в Курську 1810 р., за два роки до навали Наполеона. До того як піти в монастир він жив з батьками, у домі яких панувала атмосфера любові, взаємної поваги і щирого прагнення до виконання євангельських заповідей. Батько Ісаакія був купцем, за бездоганну чесність він користувався великою пошаною серед городян.

Перш ніж піти в монастир, святий довгі роки трудився разом з батьком, допомагаючи йому в справах торгівлі. У 36 років він остаточно вирішив залишити мирське життя. У 1847 р. Ісаакій вступив послушником до вже знаменитої тоді Введенської Оптиної Пустині, в житті якої обов’язковим був духовний послух старцям. Праведник став духовним чадом пре­подоб­ного Макарія і під його керівництвом старанно виконувати усі послухи, що були йому доручені: на пасіці, у хлібопекарні, трапезній, у палітурній майстерні, на криласі… 
Він неухильно виконував молитовне правило, не робив собі ніяких поблажок, суворо відвідував богослужіння, обмежував себе в їжі та відпочинку і з кожним роком щодалі більше духовно зростав. У 1851 р. Ісаакій був пострижений у рясофор, а через три роки прийняв чернецтво. У 1855 р. за благословенням свого духовного отця він прийняв сан ієродиякона, а через три роки — ієромонаха. Сучасники Ісаакія відзначали, що в цей час він залишався таким самим скромним, доступним і відкритим у спілкуванні з братією, як і до висвячення. У 60-ті рр. у дещо усталеному житті святого відбулися зміни. У 1860 р., передчуваючи свою близьку кончину, преподобний Макарій благословив Ісаакію перейти під духовне керівництво іншого великого Оптинського старця — Амвросія. 
А через два роки, після смерті настоятеля обителі преподоб­ного Мойсея, Ісаакій за обранням братії стає його наступником, смиренно взявши на себе послух бути першим серед рівних. Протягом трьох десятків років він мудро керував монастирем, зробивши його одним із найзнаменитіших у Росії ІІ половини XIX ст. Крім господарської діяльності, преподоб­ний Ісаакій великої уваги надавав виконанню братією чернечих послухів і статуту, при цьому не роблячи винятку й для себе. Без благословення старця праведник не робив жодних монастирських справ і навчав цього братію. Так, благоговійно, майже до применшення себе, стояв він з усіма в черзі до свого духівника, старця Амвросія, і розмовляв з ним, стоячи на колінах, як простий послушник. Останні роки життя святого були сповнені скорботами. Важко пережив він від’їзд преподобного Амвросія до Шамордина. 
У той час погіршилося його здоров’я і він почав слабшати. Незважаючи на любов і підтримку братії, сили Ісаакія згасали. Помер він мирно в оточенні своїх духов­них дітей 4 вересня 1894 р., давши їм останню настанову: «Любіть Бога і ближніх, любіть Церкву Божу, в службі церковній, у молитві шукайте благ не земних, а небесних; тут, у цій святій обителі, де ви поклали початок чернечого життя, і скінчайте дні свої». Мощі Божого угодника нині спочивають у Казанському храмі Свято-Введенського ставропігійного чоловічого монастиря Оптина Пустинь.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.