ХРАМ НА ВУЛИЦІ КРОНШТАДТСЬКІЙ

У Києві за останні 20 років побудовано багато прекрасних храмів. Але цей має одну особливість. Він споруджений на вулиці Кронштадтській на честь праведного Іоанна Кронштадтського — всеправославного улюбленця, молитвеника і чудотворця, шанованого поряд із Серафимом Саровським та Миколаєм Мірлікійським.

Кому з радянських чиновників прийшло в голову назвати невелику затишну вуличку на околиці Києва в районі колишнього Червоного Хутора й парку Партизанської слави на честь славного північноморського міста Кронштадта, важко сказати. Не обійшлося, очевидно, без Промислу Божого: так у назві однієї вулиці прославлено і героїчне місто-порт, і великого святого, і подвиг героїв Великої Вітчизняної війни.
МОЛИТВА НА СНІГУ… БІЛЯ ПОКИНУТОГО МОРГУ
Протоієрей Нестор Коломієць — настоятель храму і парафії в ім’я Іоанна Кронштадтського, яку він очолює вже 13 років. Храм побудований недавно, і служби ще проходять у цокольній храмовій частині з престолом в ім’я Діонисія Ареопагіта, учня і сподвижника апостола Павла. А розпочав свою діяльність тут молодий священик у 2000 р., будучи студентом другого курсу Київської духовної академії.
Ось як розповідає про це сам отець Нестор: «На третьому курсі академії одружився і прийняв сан. Мені було тоді 22 роки. Спершу зареєстрували парафію, в районі універсаму “Київ” служили молебні. Хотіли відводити землю, будувати храм, шукали місце. А потім я дізнався, що, з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, при кожній лікарні відкривають парафії. Звернувся до доглядача лікарняних храмів протоієрея Романа Барановського, і той сказав, що при 1-й міській лікарні потрібно відкривати лікарняну парафію. Нам було надано будівлю колишнього моргу, який уже давно не діяв — стояла лише його порожня покинута цегляна коробка, що стала притулком для бомжів і наркоманів… Це відштовхувало людей, кілька священиків відмовилися. Але й керівництво лікарні не було налаштоване на діалог із Церквою. Мовляв, є Лавра, будуються нові храми, навіщо ж іще на території лікарні храм? Але я зрозумів, що парафію потрібно відкривати: величезна лікарня — місце, де у людей багато шансів зустрітися з Богом».
Священик розпочав своє служіння з водосвятного молебню, а потім з нечисленними помічниками розпочав ремонт будівлі. Збили кілька шарів цементної підлоги і штукатурку зі стін, поставили нові вікна та двері, заново провели світло й воду. А потім освятили приміщення. Хоча спочатку дійсно було дуже важко.
«Почалася зима. Холодно, — згадує отець Нестор. — Я на триногу ставив ікону Іоанна Кронштадтського. Надягав єпитрахиль і служив акафісти. І тут сталося щось, що зміцнило наше уповання на допомогу святого Іоанна Кронштадтського. Під час читання акафісту до мене підійшла одна жінка. Сльози душили її. Вона поділилася своїм горем — її чоловік поїхав на заробітки до Аргентини і знайшов там своє “щастя”. Сказав, що дружина його більше не цікавить. Я намагався її втішити, пояснивши, що головне — молитися, і Господь не залишить. Вона стала приходити на молитву щодня. А далі було ось що. В Аргентині 2001 р. стався дефолт. Чоловік написав їй листа, попросивши вислати 400 доларів на дорогу. Вона вислала гроші. Він приїхав, упав до неї в ноги, просив вибачити. І сім’я відновилася, вже як православна сім’я. Вони повінчалися. А дочка з часом вийшла заміж за священика. І примітно те, що ми читали акафіст праведному Іоанну Кронштадтському. Цей випадок зміцнив мене в упевненості, що то є воля Божа, щоб тут був храм…»
ПРО ТЕ, ЯК 13-РІЧНИЙ ДОНЕЦЬКИЙ МІСІОНЕР СТАВ КИЇВСЬКИМ НАСТОЯТЕЛЕМ
…Але почалося все набагато раніше. 12-річний Нестор Коломієць жив у Донецьку, непогано навчався. І дуже любив читати, займався в гуртку юних моряків і секції спортивної боротьби. Як згадує сам батюшка, оточення було виключно атеїстичне.
«Одного разу батько приніс додому книгу “Новий Завіт” якогось закордонного видавництва, — розповідає отець Нестор. — Вона мене зацікавила, і я почав читати. Читаючи Євангеліє від Матфея, я зрозумів, що це не просто розповідь. Читав про Різдво Христове, про Хрещення Господнє, прочитав Нагірну проповідь. Захопила сама особистість Христа, вразив той факт, що Він помер за наші гріхи. У мене відкрився новий погляд на світ. Я повірив, що є Бог, що цьому Богу можна молитися, що Він близький. Коли читав Євангеліє від Марка, більш скорочене, але, по суті, схоже, вже вірив, що був такий Чоловік, який взяв на себе гріхи світу, що Він дійсно воскрес із мертвих, переміг смерть. А Євангеліє від Іоанна настільки мене вразило, що я бесіду з Никодимом вивчив напам’ять. За літо я прочитав Діяння святих Апостолів… Я ходив до школи з Євангелієм і розповідав про свої враження однокласникам.
Через деякий час, милістю Божою, я познайомився з православним священиком, протоієреєм Димитрієм Гапоновим, йому зараз уже за 80. Він привів мене у православний храм — маленький будиночок на околиці Донецька. Після я став відвідувати Миколаївський храм на Ларинці (він був трохи ближче до мого дому), де і прийняв Хрещення.
А напередодні у мене відбулося своєрідне сповідання віри. Це було 21 вересня, свято Різдва Богородиці. На уроці української літератури ми проходили тему “Біблія”. Оскільки жодного матеріалу з цієї теми на той час не було, вчителька звернулася до мене з пропозицією розповісти про Святе Письмо, про Євангеліє. І я розповів, як розумів і як умів. Вийшло, що це була моя перша проповідь і перше сповідан­ня віри. Саме цього дня, після занять у школі, я прийняв Таїнство Хрещення і став членом Церкви.
Через деякий час мене взяли прислужувати паламарем у вівтар в Миколаївський храм. Причащався щонеділі. Почалося нове життя…
Потім були насичені й непрості роки навчання — в Одеській семінарії та Київській духовній академії.
Коли я приїхав у Київ здавати документи для вступу в Академію, то зустрівся зі знайомою, яка жила на Харківському масиві. Прогулюючись цим мікрорайоном, побачив Ольгинський храм, зайшов туди помолитися. Мені і в голову не могло прийти, що через кілька років я буду тут викладати в недільній школі, познайомлюся тут зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Що тут мене висвятять на диякона.
І що ще цікаво. Того ж дня ми, після відвідування Ольгинського храму, попрямували до парку Партизанської слави та пройшлися вулицею Кронштадтською, повз місце майбутнього храму. Так Господь показав мені місце мого майбутнього служіння. Хоча тоді я і не здогадувався про це».
ЩОБ ХРАМИ НЕ БУЛИ ПОРОЖНІ, ПОТРІБЕН ОСОБЛИВИЙ ПІДХІД ДО ЛЮДЕЙ
На це місце студент Духовної академії ієрей Нестор Коломієць прийшов незабаром як настоятель парафії в ім’я праведного Іоанна Кронштадтського.
Крім служіння акафістів і молебнів та капітального ремонту занедбаного будинку він регулярно відвідував пацієнтів лікарні, розраховуючи за тиждень обійти всі палати, а це 900 осіб. Причащав, сповідував, соборував, просто розмовляв, служив молебні, роздавав іконки, Євангелія. Медперсонал звик і вже з радістю відчиняв двері перед молодим священиком. Коли у відремонтованій будівлі почали служити Божественні літургії, з’явилися помічники. Паралельно настоятель став клопотати про виділення місця під будівництво храму. Хто займався такою роботою в державних структурах, знає, що процес цей не кожному під силу.
Проте отець Нестор поступово долав один за іншим рубежі чиновницького опору. Не можна сказати, що держава не йшла назустріч, просто паперові питання затягувалися на неймовірно довгий термін. Батюшка зауважив, що у великі свята чиновники чомусь стають привітніші й поступливіші. Так було отримано кілька важливих дозволів у день пам’яті святителя Миколая Чудотворця.
А ще, впевнений священик, Господь ніколи не залишає без уваги зусилля людей, спрямовані на допомогу ближнім, особливо тим, хто страждає в лікарнях, у місцях позбавлення волі. Був недужим, і ви відвідали Мене (Мф. 25: 36), — сказав Спаситель. І Він приходить на допомогу тим, хто «відвідав Його» в особі стражденних і обтяжених… Відвідування хворих прикликає особливу Божу допомогу на життя і труди кожної людини, невпинно нагадує отець Нестор у проповідях.
Зараз прекрасний храм в ім’я святого праведного Іоанна Кронштадтського прикрасив і парк Партизанської слави, і куточок Червоного Хутора, що межує з парком, а голов­не — став ще одним святим місцем, куди йдуть люди для зустрічі з Богом. Коли отець Нестор розпочинав парафіяльну діяльність у будиночку на території лікарні, його паства налічувала 10-15 осіб. Зараз же Іоаннівський храм налічує близько півтисячі активних парафіян.
І все ж, переконаний настоятель, православні храми поки ще відвідує дуже мало людей. І храмів катастрофічно не вистачає. Як не вистачає проповідників та місіонерів, щоб у душах людських, охоплених переважно матеріальними, споживчими проблемами, сіяти зерно живої віри.
«Будь-яке велике місто потребує нових парафій. Ми будуємо нові храми. Вони повинні бути напов­нені людьми. А для цього необхідно роз’яснювати ази Православної віри і дорослим, і молоді. Якщо ми не знайдемо підхід до молодого покоління, не зможемо привести його до Бога, наші храми будуть порожні», — переконаний священик.
30 жовтня минулого року прото­ієрея Нестора Коломійця Блаженніший Митрополит Володимир призначив благочинним 2-го Дарницького благочиння м. Києва. А днями голова Київської міської адміністрації Олександр Попов за заслуги перед столицею вручив отцю Нестору ювілейну медаль на честь 1530-річчя Києва.
Сергій Герук, фото автора

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.