HOMO PLANUS — ЛЮДИНА ПЛОСКА

“Як правильно поводитися з сектантами? Адже з ними зустрічаєшся майже кожного дня…”
Ірина Мосейчук

Відповідає протоієрей Андрій Ткачов:
Не секрет, що сектантів у нас багато, їх навіть більше, ніж нам здається. Якщо Православна Церква прагне до єдності, то секти, навпаки, — до множинності. Множинність — звичне для них середовище існування й подальшого розмноження. Вони зацікавлені у ситуації, коли сект так багато, що тільки при наявності спеціальних знань з ними можна приблизно розібратися.

Справа зайшла так далеко, що навіть не всі секти запропонують вам своє розуміння Біблії і свій варіант взаємин з Богом. Деякі будуть пропонувати придбати “ну дуже хороший товар” з “дуже хорошими знижками”, лякатимуть вас кліщами у матраці і глистами в кишечнику. Потім попросять прийти на семінар і привести з собою друга. І, хоча мова піде не про Царство Боже й не про те, що священики нібито вчать поклонятися справам рук людських, а про сковорідки, вітаміни, миючі засоби, все ж за ступенем настійливості та тривоги на душі ви зрозумієте — це секта.
Раніше сектантами називали тільки протестантів.
І правильно робили, оскільки вони розбивають істину на “сектори” і займають свою нішу, відділяючись “від єдності віри” (Іуд. 1: 19). Але сьогодні до поняття “секти” додалися секти тоталітарні, комерційні культи, східні культи і ще, напевно, дещо, що вислизнуло зі списку. У порівнянні з цими новітніми явищами старі знайомі — протестанти — іноді виглядають майже ангельськи. І це теж ускладнює проблему.
Як ставитися до сект? Теоретично просте запитання з такою ж простою відповіддю.
До сект не можна вступати — раз. Їх не можна боятися — два. З ними не потрібно сперечатися з огляду на вкрай малу користь подібних суперечок. Це — три. Боротися з ними, доводити, чинити опір мало хто здатен. Та й ті, хто можуть, страждають від подібного спілкування.
Не варто також впадати в ілюзорну благодушність і говорити, що їх потрібно любити. Мовляв, Господь усіх любить, і нам теж треба.
Для початку повправляйтесь у покаянні і набудьте твердих знань основ Православної віри. Вчитися ж любити слід починати не з ворогів віри, а з рідних, з товаришів по службі та з братів і сестер по парафії. На них припадає левова частка нашого роздратування, осудження, пліток, зловтіхи й подібного. Прикриватися величними словами про любов до всіх негоже. Любляча усіх людина подібна до подвижника, який любить навіть паразитів, що ссуть кров з його незагоєної рани, і злодіїв, які виносять речі з його келії. Навряд чи ми навіть розуміємо, що означає “любити всіх”. А розуміти потрібно. Духовні механізми слід осягати хоча б для того, щоб не цитувати Євангеліє всує.
Найкраще лікування — це профілактика. Найкращий захист — це поінформованість. Хто поінформований, той озброєний. Священикам на парафіях варто не лише навчати паству основам віри, а й інформувати про нові загрози, що з’явилися у безпосередній близькості до парафії.
Церковне учительство — так називається наша зброя. Проповідь, бесіда, умовляння, заклик, застереження, пояснення — ось з чого складається ця зброя, якщо подумки розібрати її на частини.
Слід також розуміти, що сектантство — це не тільки приналежність до однієї із сект. Спочатку, ще до потрапляння у секту, має бути в душі, в характері людини певна схильність до сектантства. Схильність ця полягає у бажанні потрапити до вузького кола “обраних і посвячених”. Ще — у невмінні та небажанні помічати хоч щось добре у тих, хто не належить до “вузького кола обраних”. Ще — бажання навчати, те ж “любоначаліє” з молитви Єфрема Сиріна. Обов’язково — пристрасть осуджувати всіх і вся. Без осуду сектант — не сектант. Свою “посвяченість” він має споглядати на тлі “нік-чемних профанів”.
Сектант за характером глухий до голосу розуму, до вдумливих запитань. Він або проповідує “своє” (яке у нього вічно одне й те ж, як заїжджена платівка), або затикає вуха і тікає від співрозмовника. Нормально спілкуватися, без переконань і беззастережного підпорядкування, він не вміє. Православні християни теж не позбавлені “психологічної бацили сектантства”. І коли ми бачимо, що Істина проповідується або захищається неналежним чином, то на душі стає сумно. Сумно і тривожно.
Я дуже давно дійшов думки і вже дуже часто її повторював, а саме — що загроза опинитися у секті тим більша, чим менш культурна людина. Культурна не в сенсі сякання у носовичок і поступання дамі місцем, а в сенсі кількості прочитаних книг, уміння думати і розбиратися в явищах життя. Чим більше хороших книг прочитала людина, чим серйознішу музику вона слухає, чим більш глибокодумна фільмографія їй знайома, тим менше шансів перетворити її на розповсюджувача сектантських листівок вулицями міста.
Інакше людина стає плоскою. Цього не видно тільки сліпому.
І плоска людина без думок, без ідеалів, без високих цілей, з одними рефлексами й інстинктами, неминуче буде вловлена якщо не в одні, то в інші сіті. Людину потрібно змінити у кращий бік заради її ж безпеки. І це є кращим контрзаходом проти подальшого зростання сектантства.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.